2. Необхідність і сутність науково-технічної політики, форми, методи та засоби її реалізації.
Постійне вдосконалення засобів і предметів праці, технології виробництва і його організації є головною рушійною силою розвитку продуктивних сил і економічного зростання. Перехід України до системи ринкових відносин гостро поставив проблему занепаду в останні роки рівня науки і техніки. Україна надзвичайно швидко втрачає конкурентоспроможність своєї продукції не тільки на зовнішньому, а й на внутрішньому ринку. Відбувається це насамперед через низький науково-технічний рівень, низьку якість та великі витрати на виробництво вітчизняної продукції. Сконцентрувавши всі зусилля на реалізації монетаристської концепції економічної політики, уряд не приділив достатньої уваги розвитку науково-технічного прогресу.
Особливості науково-технічного розвитку України на сучасному етапі її розвитку полягають у:
технічному і технологічному відставанні від рівня розвинутих країн світу;
високій ресурсомісткості виробництва;
низькому рівні продуктивності праці;
певній ізольованості у світовому науково-технічному і технологічному обміні;
переважно війсковій спрямованості наукових розробок;
нераціональному використанні науково-технічного потенціалу країни.
Практично нині в Україні відбувається катастрофічна руйнація науково-технічного та інтелектуального потенціалу суспільства. За роки реформ більше ніж у чотири рази скоротилась частка ВВП, яка витрачається на розвиток науки.
Водночас в економіці промислово-розвинутих країн вона становить 1,2—1,5%, в Південній Кореї, де в останні роки відбулось швидке зростання виробництва, витрати на науку сягнули навіть 2% від ВВП. Нині в Україні значно зріс рівень безробіття у сфері науки. Так, у фундаментальній науці кількість працівників скоротилася майже в 2 рази, а у прикладних науково-дослідних, дослідно-конструкторських установах та у вузівській науці — в 4,5 раза. За межі України виїхало 6000 науковців. Унаслідок цього 90% товарів, що виробляються в Україні, не мають наукового забезпечення, а це вже ознака слаборозвинутих країн.
Умовами ефективного науково-технічного розвитку країни виступають:
раціональна мотивація використання НТП у виробництві;
соціальна ефективність упровадження результатів НТП;
конкуренція у науково-технічній сфері й захист авторських прав;
забезпечення інтеграції науково-дослідницьких, виробничих та фінансових структур;
державна підтримка розвитку НТП, інноваційних процесів.
Оскільки НТП є важливим чинником соціально-економічного розвитку суспільства, його рушійною силою, то держава повинна фомувати сприятлививі умови для ефективної науково-технічної діяльності: постійного удосконалення засобів і предметів праці, технології виробництва та форм його організації тоїцо. Дії держави у цьому напрямку становлять зміст науково-технічної політики.
Науково-технічна політика - це політика держави щодо формування умов, сприятливих для ефективного науково-технічного розвитку країни.
Особливо актуальним питання формування і реалізації державою активної науково-технічної політики постає на сучасному етапі розвитку НЕС України, який характеризується прагненням України до рівноправної інтеграції у світове господарство. Це обумовлено тим, що базовими чинниками такої (рівноправної) інтеграції національних економічних систем у світову господарську систему (з позитивними наслідками для національних ЕС) в умовах глобалізації економіки виступають наука і технологія, капітал, робоча сила, інфраструктура та інформація, розвиток яких безпосередньо залежить від рівня розвитку освіти і науки у країні, а отже, від обґрунтованої державної науково-технічної політики, спрямованої на перехід до інноваційної моделі економічного розвитку, інтенсивне економічне зростання та підвищення конкурентоспроможності вітчизняної економіки.
Складовими науково-технічної політики є:
визначення цілей, пріоритетів і напрямів науково-технічного розвитку країни;
формування умов розвитку ІІТП і впровадження його результатів у виробництво;
розробка фінансово-економічного та правового механізмів регулювання, стимулювання науково-технічних, інноваційних процесів;
забезпечення науково-технічної діяльності держави (проведення фундаментальних та прикладних досліджень, доведення їх результатів до стадії практичного використання);
створення організаційної структури управління науково-технічною сферою, визначення функцій, прав та обов 'язків відповідних органів регулювання.
Основна (загальна) мета науково-технічної політики держави полягає у створенні умов для досягнення високого рівня життя громадян, примноження національного багатства і зміцнення національної безпеки України на основі використання наукових та науково-технічних досягнень.
Основними напрямками реалізації державної науково-технічної політики є:
створення соціально-економічних, організаційних (зокрема, через формування сучасної інфраструктури науки, ринкової інфраструктури забезпечення науково-технічної діяльності, ринку науково- технічної продукції тощо), правових умов для формування та ефективного використання науково-технічного потенціалу країни;
створення оптимального економічного механізму, який поєднував би державні та ринкові важелі впливу на науково-технічні процеси і був би максимально зорієнтованим на економічне зростання й інтеграцію України, як індустріально розвинутої інноваційного типу НЕС, у світову економічну систему.
Організація державного регулювання науково-технічною діяльністю передбачає наявність певного механізму вироблення та реалізації науково-технічної політики держави. Цей механізм охоплює:
нормативно-правове забезпечення науково-технічної діяльності у країні;
систему державної підтримки фундаментальних і пошукових досліджень, у тому числі їх пряме державне (бюджетне) фінансування;
визначення пріоритетів у сфері науки і техніки, їх всебічну підтримку та заохочення;
адекватну ринковій економіці структуру науково-технічної сфери, у тому числі і її інфраструктуру;
диверсифікацію джерел мобілізації коштів на науково-технічний розвиток (кошти держбюджету, позабюджетних фондів, приватні та іноземні інвестиції);
підтримку нових інноваційних структур, у тому числі максимальне стимулювання малого інноваційного, венчурного підприємництва тощо;
науково-технічне прогнозування та програмування;
систему фінансових, кредитно-грошових, амортизаційних та інших пільг і преференцій;
організаційну підтримку і забезпечення науково-технічної та інноваційної діяльності, у тому числі через ринкову інфраструктуру (комерційні інформаційні центри, біржі інтелектуальної власності, запроваджувальні фірми, провайдери, інноваційні фонди, лізингові фірми тощо );
систему вищої освіти, адаптовану до світових стандартів через долучення до Болонського процесу, та підготовку наукових кадрів;
міжнародне науково-технічне співробітництво.
Досягнення цілей і завдань науково-технічної політики здійснюється державою через застосування конкретних методів. За формою впливу весь арсенал цих методів поділяється на дві групи: методи прямого та методи непрямого регулювання.
До методів прямого регулювання належать: визначення державних пріоритетів розвитку науки і техніки; державні науково-технічні програми; державне замовлення в науково-технічній сфері; державна науково-технічна експертиза; бюджетне фінансування досліджень і робіт, виконуваних у рамках пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки; підготовка науково-технічних кадрів; державна політика у сфері патентів і ліцензій.
До методів непрямого регулювання належать: інструменти податкової, фінансово-бюджетної, амортизаційної політики; правовий захист інтелектуальної власності; державна політика у сфері міжнародного науково-технічного співробітництва тощо.
Початковим етапом формування науково-технічної політики є визначення державних пріоритетів розвитку науки і техніки. Виходячи з пріоритетних напрямів розробляють систему заходів, яку реалізують усіма методами державного регулювання.
Брак активної інвестиційної політики, вивіз капіталу за кордони України, значна «тінізація» економіки зумовлюють необхідність дбайливого вибору структурних пріоритетів, тобто тих наукових напрямів, які необхідно в першу чергу розвивати за рахунок бюджету та позабюджетних фондів, внутрішніх кредитних ресурсів та іноземних інвестицій. Процес вибору загальнодержавних пріоритетів потребує врахування таких головних факторів, як науково-технічне забезпечення найважливіших для України галузей виробництва, способи розв’язання найбільш гострих проблем даного періоду, реальний потенціал в окремих галузях науки і техніки.
З огляду на ці фактори, пріоритетними мають стати галузі, які недостатньо розвинені в Україні, але дозволяють реалізувати науково-технічний потенціал інших галузей, а саме: середнє і точне машинобудування, приладобудування, нові речовини й матеріали, комп’ютерна техніка та інформаційні технології, електронна, електротехнічна та радіотехнічна промисловість. Розвиток цих галузей промисловості уможливить виведення на світовий рівень галузей, що в них Україна вже нині має значні конкурентні переваги: літакобудування, суднобудування, виробництво надтвердих матеріалів, кераміки, танків та ін. Реалізація названих пріоритетів забезпечить ефективну інтеграцію Україна в міжнародний поділ праці й сприятиме скороченню нееквівалентності зовнішньоекономічного обміну.
Важливим елементом організації державного регулювання науково-технічної діяльності є механізм фінансування науково-технічної діяльності у контексті забезпечення реалізації державної науково-технічної політики.
Фінансування науково-технічної діяльності здійснюється:
за рахунок бюджетних коштів (та коштів цільових позабюджетних фондів інноваційного типу, якщо існування таких передбачено законодавством) - за пріоритетними напрямами і видами науково-технічної діяльності загальнодержавного значення (наприклад, на національну програму інформатизації; на розробку найважливіших новітніх технологій науковими установами, у тому числі у певних конкретних сферах національної економіки у галузевому аспекті тощо);
за рахунок власних та залучених коштів усіх суб'єктів науково-технічної сфери - фінансуються заходи щодо забезпечення розвитку і використання досягнень науки й техніки та інші види науково-технічної діяльності.
При цьому види та напрями державних витрат у сфері науково-технічної діяльності такі:
1. Базове фінансування., передбачене на:
забезпечення фундаментальних наукових досліджень;
розвиток інфраструктури наукової та науково-технічної діяльності;
збереження наукових об'єктів національного значення;
проведення найважливіших для держави напрямів досліджень, у тому числі в інтересах національної безпеки й оборони;
підготовку наукових кадрів вищої кваліфікації.
2. Програмно-цільове фінансування (здійснюється, як правило, на конкурсній основі), передбачене на:
реалізацію науково-технічних програм і проектів (розробок) за пріоритетними напрямами розвитку науки й техніки;
забезпечення проведення найважливіших прикладних науково-технічних розробок, які виконуються за держзамовленнями;
підтримку проектів науково-технічного співробітництва.
3. Контрактне фінансування окремих важливих досліджень і розробок, що пройшли конкурсний відбір.
В Україні існує розгалужена система державних органів, які здійснюють науково-технічну політику. У структурах як законодавчих, так і виконавчих органів державної влади створено відповідні органи, до функцій яких належить формування засад науково-технічної політики. Безпосередню діяльність з розроблення, обґрунтування та ресурсного забезпечення державних науково-технічних програм проводять Міністерство економіки, Міністерство промислової політики, Міністерство освіти та науки, Міністерство фінансів, Національна академія наук України, галузеві академії наук.
- Тема 1. Державне регулювання як метод управління економікою
- 1. Вади ринкового саморегулювання.
- 2. Функції держави в сучасній економіці.
- 3. Сутність державного регулювання економіки. Основні форми впливу держави на соціально-економічний розвиток.
- 4. Система методів дре, їх класифікація та загальна характеристика.
- 5. Система органів державного регулювання економіки.
- Тема 2. Програмування та прогнозування національної економіки.
- 1. Сутність соціально-економічної стратегії країни. Засоби представлення стратегії та цілей соціально-економічного розвитку країни.
- 2. Соціально-економічне прогнозування.
- 3. Принципи та методи економічного прогнозування.
- 4. Макроекономічне індикативне планування.
- 6. Цільові комплексні програми.
- Тема 3. Фінансово-бюджетна політика. Суспільний сектор економіки.
- 1. Фінансова система країни і державна фінансова політика.
- 2. Державний бюджет. Доходи і видатки державного бюджету. Засоби політики державних видатків.
- 3. Податки та податкова система країни. Податкове регулювання.
- 4. Сектор загального державного управління (сзду) в економіці країни. Засоби формування і реалізації стратегії розвитку суспільного сектора економіки.
- 5. Державні закупівлі та державні замовлення як засіб регулювання суспільного сектора економіки. Організація держзакупівель. Державні контракти.
- Тема 4. Грошово-кредитне та валютне регулювання економіки. Регулювання цін та інфляції.
- 1.Грошово-кредитна політика, її види та інструменти.
- 2. Грошово-кредитна інфраструктура.
- 3. Валютне регулювання економіки.
- 4. Ціни як об’єкт та інструмент дре: державне регулювання цін та цінове регулювання економіки.
- 5. Антиінфляційне регулювання: суть, напрямки, елементи і заходи антиінфляційної політики.
- Тема 5. Структурна та інвестиційна політика.
- 1. Поняття і значення структури національної економіки.
- 2. Структурна політика: поняття, зміст, типи, механізм, напрямки, цілі, пріоритети, заходи і методи реалізації державної структурної політики.
- 3. Поняття інвестицій та інвестиційної діяльності.
- 4. Організація державного регулювання інвестиційної діяльності.
- Тема 6. Науково-технічна та інноваційна політика.
- 1. Науково-технічний прогрес та його вплив на економічний та соціальний розвиток.
- 2. Необхідність і сутність науково-технічної політики, форми, методи та засоби її реалізації.
- 3. Явище інновації як специфічної форми нтп.
- 4. Державна інноваційна політика. Методи, напрями та заходи державного регулювання інноваційної діяльності.
- Тема 7. Державне регулювання підприємництва.
- 1. Підприємництво в системі економічних відносин суспільства.
- Державне регулювання підприємництва.
- Класифікація перешкод для розвитку підприємництва в Україні
- 3. Державне регулювання процесів у підприємницькому середовищі.
- 4. Державна система підтримки підприємництва.
- 5. Фінансові важелі державної підприємницької політики.
- Тема 8. Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності
- 1. Зміст, засади і види зовнішньоєкономічної діяльності (зед).
- 2. Напрямки і цілі державного регулювання зед. Державна зовнішньоекономічна політика.
- 3. Органи регулювання зед, їх компетенції та функції.
- 4. Механізм державного регулювання зовнішньої торгівлі.
- 5. Державне регулювання міжнародної міграції капіталів.
- Тема 9. Соціальна політика.
- 1. Сутність, мета напрямки та засоби реалізації соціальної політики.
- 2. Основні завдання та показники соціальної політики.
- 3. Поняття, напрямки й елементи системи соціального захисту населення.
- 4. Регулювання ринку праці, зайнятості, оплати праці та споживання населення.