5. Державні закупівлі та державні замовлення як засіб регулювання суспільного сектора економіки. Організація держзакупівель. Державні контракти.
Основне завдання резулювання суспільного сектора полягає у належному забезпеченні потреб суспільства у суспільних і квазісуспільних товарах.
Державні потреби — це потреби країни в продукції, необхідній для розв’язання соціально-економічних проблем, підтримання обороноздатності країни та її безпеки, створення й підтримання на належному рівні державних матеріальних резервів, реалізації державних і міждержавних ЦКП, забезпечення функціонування установ сектору загального державного управління.
Перелік видів продукції (робіт, послуг), необхідних для забезпечення державних потреб, визначається Кабінетом Міністрів України. Цей перелік формується на підставі політики державних пріоритетів, досліджень кон’юнктури внутрішнього та зовнішнього ринків, завдань макроекономічних планів (програм). Він може включати: озброєння; військову техніку; роботи з будівництва найважливіших державних об’єктів; розвиток систем зв’язку та інформатики; перевезення вантажів і пасажирів різними видами транспорту; фундаментальні наукові дослідження; забезпечення приросту запасів корисних копалин; продовольство; послуги установ соціальної сфери тощо.
Державні замовлення є інструментом задоволення державних потреб у продукції (роботах, послугах). Правову основу функціонування механізму державних закупівель в Україні становлять Закон України «Про поставки продукції для державних потреб» та інші нормативно-правові акти. Організаційна робота щодо впровадження державної політики у сфері державних закупівель здійснюється Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції України, а також відповідними підрозділами інших центральних державних органів. На регіональному рівні цю роботу здійснюють відповідні структурні підрозділи управлінь економіки місцевих державних адміністрацій.
Державні замовлення є засобом державного регулювання, у тому числі суспільного сектора через формування на контрактній основі складу та обсягів продукції, необхідної для забезпечення державних потреб і розміщення серед підприємств державних контрактів на поставку цієї продукції.
Держконтракт є формою управління держзамовленням. Держконтракт є договором між державою і суб’єктами господарювання на виготовлення певного товару чи виконання певного виду робіт з метою задоволення соціально-економіних потреб споживачів, стимулювання виробництва дефіцитного товару, розвитку пріоритетних галузей і виробництв, впровадження нових технологій, підтримки інноваційної діяльності підприємств, стимулювання неприбуткових науково-дослідницьких робіт фундаментально-пошукового характеру та задоволення соціальних потреб суспільства.
Державними замовниками є міністерства, інші центральні органи державної виконавчої влади України, Рада міністрів АР Крим, обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації та установи, уповноважені Кабінетом Міністрів укладати державні контракти з виконавцями державного замовлення. Основними функціями державних замовників є: конкурсний відбір виконавців державного замовлення; укладання державних контрактів з виконавцями державного замовлення; гарантія оплати виконавцям державного замовлення продукції, яка поставляється для задоволення державних потреб на умовах, що визначаються державним контрактом.
Виконавцями державного замовлення є суб’єкти господарської діяльності всіх форм власності, які виготовляють і поставляють продукцію для державних потреб відповідно до умов укладеного державного контракту.
Стосунки між замовником і виконавцем регламентуються державним контрактом. Поставки продукції для задоволення державних потреб фінансуються за рахунок коштів державного бюджету та інших джерел фінансування, що залучаються для цього. Обсяги коштів для закупівлі зазначеної продукції передбачаються в законі про державний бюджет України на поточний рік та визначаються урядом відповідними рішеннями про використання позабюджетних джерел фінансування. Гарантом за зобов’язаннями державних замовників є Кабінет Міністрів України. Продукція, що поставляється виконавцями державних замовлень, має відповідати обов’язковим вимогам державних стандартів й іншим умовам, встановленим контрактами.
З метою ефективного використання державних фінансових ресурсів, створення конкурентного середовища на ринку і запобігання необґрунтованому завищенню цін державний замовник зобов’язаний здійснювати конкурсний відбір виконавців через проведення торгів. Проведення торгів є обов’язковим, коли вартість закупівель становить 10 тис. грн. і більше.
Конкурс — це форма розміщення замовлення на поставку продукції (виконання робіт, надання послуг), яка передбачає вибір претендента шляхом оцінки його пропозицій. Претендент — це потенційний виконавець державного замовлення, суб’єкт господарської діяльності будь-якої форми власності, який підтвердив намір узяти участь у конкурсі і подав (або збирається подати) тендерні пропозиції.
Конкурсний відбір виконавців здійснюється за такими етапами:
1. Формування конкурсного комітету в кількості не менше п’яти осіб здійснює державний орган-замовник. До комітету мають входити представники замовника, а в разі потреби також представники міністерств та інших центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування. Головою комітету є керівник організації-замовника або вповноважена ним особа.
2. Оголошення про проведення конкурсу публікується не пізніше як за 30 днів до початку конкурсу в газетах «Урядовий кур’єр» або «Голос України» та в іноземній пресі. Інформація повинна містити: назву та адресу замовника; стислий опис продукції та вимог замовника; дату подання інформації для попередньої кваліфікації претендентів; місце й дату отримання тендерної документації та проведення конкурсу; роз’яснення щодо порядку проведення конкурсу та ін.
3. Попередня кваліфікація претендентів здійснюється з метою визначення списку претендентів. Для цього конкурсний комітет аналізує інформацію (заяви, анкети і т. п.), одержану від претендентів, визначає на її основі технічні, організаційні, фінансові можливості кожного з них та приймає відповідне рішення. Кожному із затверджених претендентів надсилається запрошення до участі в конкурсі, а також тендерна документація. Тендерна документація — це комплект документів, який містить інформацію про предмет замовлення, умови та вимоги до складання тендерної пропозиції і т. п.
4. Подання тендерних пропозицій здійснюється учасниками конкурсу на адресу конкурсного комітету. Тендерна пропозиція — це пропозиція щодо певного об’єкта закупівлі, яка готується і надається на конкурс претендентом відповідно до вимог тендерної документації. Тендерна пропозиція має вміщувати дані щодо вартості виконання контракту, тобто суми коштів, за яку претендент згоден виконати умови конкурсного замовлення.
5. Оцінка і порівнювання тендерних пропозицій здійснюється конкурсним комітетом за такими критеріями:
найнижча ціна за умови забезпечення необхідної економічності та ефективності продукції;
найвигідніша з економічного погляду тендерна пропозиція з урахуванням різних критеріїв її оцінки: ціни; дати поставки; ефективності витрат; якості; естетичних та функціональних характеристик; екологічної чистоти; післяпродажного обслуговування й технічної допомоги; умов розрахунків; обсягів застосування місцевих ресурсів; можливостей економічного розвитку, що відкриваються у зв’язку з реалізацією тендерних заявок, включаючи підвищення інвестиційної активності, розвиток підприємництва, стимулювання зайнятості населення тощо.
Замовник торгів повинен зазначити в тендерних докумен- тах усі критерії, які він має намір застосувати для визначення переможця.
6. Визначення переможця конкурсу здійснює конкурсний комітет з урахуванням висновку спеціально створеної експертної ради. Протокол рішення комітету затверджується замовником. Результати конкурсу публікуються в пресі.
7. Укладання державного контракту. Підставою для укладання контрактів з переможцем конкурсу є затверджений замовником протокол рішення конкурсного комітету.
- Тема 1. Державне регулювання як метод управління економікою
- 1. Вади ринкового саморегулювання.
- 2. Функції держави в сучасній економіці.
- 3. Сутність державного регулювання економіки. Основні форми впливу держави на соціально-економічний розвиток.
- 4. Система методів дре, їх класифікація та загальна характеристика.
- 5. Система органів державного регулювання економіки.
- Тема 2. Програмування та прогнозування національної економіки.
- 1. Сутність соціально-економічної стратегії країни. Засоби представлення стратегії та цілей соціально-економічного розвитку країни.
- 2. Соціально-економічне прогнозування.
- 3. Принципи та методи економічного прогнозування.
- 4. Макроекономічне індикативне планування.
- 6. Цільові комплексні програми.
- Тема 3. Фінансово-бюджетна політика. Суспільний сектор економіки.
- 1. Фінансова система країни і державна фінансова політика.
- 2. Державний бюджет. Доходи і видатки державного бюджету. Засоби політики державних видатків.
- 3. Податки та податкова система країни. Податкове регулювання.
- 4. Сектор загального державного управління (сзду) в економіці країни. Засоби формування і реалізації стратегії розвитку суспільного сектора економіки.
- 5. Державні закупівлі та державні замовлення як засіб регулювання суспільного сектора економіки. Організація держзакупівель. Державні контракти.
- Тема 4. Грошово-кредитне та валютне регулювання економіки. Регулювання цін та інфляції.
- 1.Грошово-кредитна політика, її види та інструменти.
- 2. Грошово-кредитна інфраструктура.
- 3. Валютне регулювання економіки.
- 4. Ціни як об’єкт та інструмент дре: державне регулювання цін та цінове регулювання економіки.
- 5. Антиінфляційне регулювання: суть, напрямки, елементи і заходи антиінфляційної політики.
- Тема 5. Структурна та інвестиційна політика.
- 1. Поняття і значення структури національної економіки.
- 2. Структурна політика: поняття, зміст, типи, механізм, напрямки, цілі, пріоритети, заходи і методи реалізації державної структурної політики.
- 3. Поняття інвестицій та інвестиційної діяльності.
- 4. Організація державного регулювання інвестиційної діяльності.
- Тема 6. Науково-технічна та інноваційна політика.
- 1. Науково-технічний прогрес та його вплив на економічний та соціальний розвиток.
- 2. Необхідність і сутність науково-технічної політики, форми, методи та засоби її реалізації.
- 3. Явище інновації як специфічної форми нтп.
- 4. Державна інноваційна політика. Методи, напрями та заходи державного регулювання інноваційної діяльності.
- Тема 7. Державне регулювання підприємництва.
- 1. Підприємництво в системі економічних відносин суспільства.
- Державне регулювання підприємництва.
- Класифікація перешкод для розвитку підприємництва в Україні
- 3. Державне регулювання процесів у підприємницькому середовищі.
- 4. Державна система підтримки підприємництва.
- 5. Фінансові важелі державної підприємницької політики.
- Тема 8. Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності
- 1. Зміст, засади і види зовнішньоєкономічної діяльності (зед).
- 2. Напрямки і цілі державного регулювання зед. Державна зовнішньоекономічна політика.
- 3. Органи регулювання зед, їх компетенції та функції.
- 4. Механізм державного регулювання зовнішньої торгівлі.
- 5. Державне регулювання міжнародної міграції капіталів.
- Тема 9. Соціальна політика.
- 1. Сутність, мета напрямки та засоби реалізації соціальної політики.
- 2. Основні завдання та показники соціальної політики.
- 3. Поняття, напрямки й елементи системи соціального захисту населення.
- 4. Регулювання ринку праці, зайнятості, оплати праці та споживання населення.