Ознаки підприємства

Галузева спеціалізація

Потужність виробництва

Структура виробництва

За галузевою ознакою підприємства поділяються на:

- підприємства промисловості, які виготовляють здебільшого машини, обладнання, інструменти, метал, хімічні засоби і под.;

- сільськогосподарські підприємства, що виробляють продукцію рослинництва, тваринництва та ін.;

- підприємства транспорту;

- підприємства будівництва;

- підприємства виробничої та соціальної інфраструктури.

За адміністративно-організаційною та продуктивною ознаками: використовуючи адміністративно-організаційні ознаки, беруть до уваги основний вид діяльності та відомче підпорядкування. Наприклад, машинобудівні заводи, що випускають вугледобувні комбайни, належать до вугільної промисловості, а заводи, котрі випускають трактори, – до сільськогосподарського машинобудування.

У такому випадку чітко простежується, що машинобудівні підприємства відносяться до машинобудування, будівельні – до будівельної галузі, сільськогосподарські – до сільського господарства.

Відповідно до продуктивної ознаки, підприємства класифікують за структурою й обсягом виробництва. За структурою виробництва підприємства поділяють на вузькоспеціалізовані, багатопрофільні та комбіновані.

До вузькоспеціалізованих належать ті підприємства, які масово виготовляють певний вид продукції. Наприклад, у промисловості виробляють стальний прокат або труби, у сільському господарстві – зерно, молоко або продукцію птахівництва.

До багатопрофільних належать підприємства, котрі випускають продукцію широкого асортименту і різного призначення. Більшість таких підприємств є і в промисловості, й у сільському господарстві. У промисловості вони можуть виробляти трактори і холодильники, а в сільському господарстві спеціалізуються на виробництві зерна та молока або цукрових буряків і м’яса.

Комбіновані підприємства є у більшості галузях (хімічній, текстильній, металургійній, сільському господарстві). Наприклад, у текстильній промисловості на одному і тому самому підприємстві – виробництво ниток, а з них – пряжі й полотна. У металургії можуть виплавляти з руди чавун або сталь, а з них - прокат і різні вироби; у сільському господарстві – виробляти молоко, а якщо є молокопереробний цех – також сметану, масло, сир і т.і. Вирощуючи зернові й маючи млин, пекарню та інші цехи, доцільно випікати хліб, виготовляти кондитерські та макаронні вироби.

За виробничою потужністю підприємства поділяються на малі, середні й крупні.

При розподілі підприємства до тієї чи іншої групи, використовують такі показники:

- кількість працюючих;

- обсяг виробленої продукції;

- вартість основних виробничих фондів.

За сферою діяльності існують такі підприємства:

- матеріального виробництва (це здебільшого промислові й сільськогосподарські, будівельні підприємства та ін.);

- нематеріального виробництва, які надають послуги – від ремонту побутової техніки до послуг охорони здоров’я, освіти, культури;

- посередницькі, завдання яких – налагодити взаємовигідні контакти між виробниками і споживачами, продавцями та покупцями; посередництво скорочує сукупні витрати, зменшує затрати споживачів на пошук необхідних товарів і створює замкнутий цикл відносин між виробником і споживачем;

- сфери обслуговування, стан якої, обсяг наданих і спожитих нею послуг належить до важливих характеристик рівня та якості життя населення; у розвинутих країнах у цій сфері суспільного виробництва зайнято більшість економічно активного населення.

Господарські товаристває найбільш поширеною і універсальною організаційно-правовою формою юридичної особи і разом з виробничими кооперативами становлять групу підприємницьких товариств. Господарське товариство— це родове поняття, що визначає юридичну особу, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками. Господарські товариства створюються з метою одержання прибутку від підприємницької діяльності та подальшого його розподілу між учасниками.

Існують:

Повне товариство –товариство, учасники якого відповідно до укладеного між ними договору здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства і солідарно несуть додаткову (субсидіарну) відповідальність за його зобов'язаннями усім майном, що їм належить.

Командитне товариство(а в деяких країнах — товариством на вірі)–товариство, в якому разом з учасниками, які здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і солідарно несуть додаткову (субсидіарну) відповідальність за зобов’язаннями товариства (тобто є повними учасниками) є один або кілька учасників (вкладників), які несуть ризик збитків, пов’язаних з діяльністю товариства, у межах сум зроблених ними вкладів та не беруть участі в діяльності товариства.

Товариство з обмеженою відповідальністю–товариство, засноване однією або кількома особами товариство, статутний капітал якого поділений на частки, розмір яких встановлюється статутом.

Товариство з додатковою відповідальністю–товариство, засноване однією або кількома особами, статутний капітал якого поділений на частки, розмір яких визначений статутом і учасники якого несуть додаткову (субсидіарну) відповідальність за його зобов'язаннями своїм майном у розмірі, однаково кратному вартості внесеного кожним учасником вкладу.

Акціонерне товариство–товариство, статутний капітал якого поділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості. Учасники акціонерного товариства (акціонери) не відповідають за зобов’язаннями товариства і несуть ризик збитків, пов’язаних з його діяльністю, в межах вартості набутих ними акцій.

Кооператив – об’єднання громадян з метою спільного виробництва та збуту продукції, закупівлі та споживання товарів і послуг, будівництва, споживання житла тощо.

Виробничий кооператив–є добровільне об’єднання громадян на засадах членства для спільної виробничої або іншої господарської діяльності, яка базується на їхній особистій трудовій участі та об’єднанні його членами майнових пайових внесків. Виробничий кооператив є юридичною особою приватного права.

Картель – угода (гласна або негласна) між незалежними підприємствами щодо проведення єдиної цінової політики, розподілу ринків збуту, узгодження умов обміну патентами, ліцензіями тощо. Виробнича діяльність картельною угодою не регламентується.

Синдикат – форма об’єднання підприємств, які виробляють однорідну продукцію, що передбачає збереження виробничої самостійності при втраті права на самостійний збут продукції. Створена спільна структура займається реалізацією товарів, а доходи розподіляються за часткою кожного підприємства у реалізованій продукції.

Трест – форма об’єднання, яка передбачає втрату юридичної та економічної самостійності як у виробництві, так і в реалізації. Трест несе повну відповідальність усім своїм майном за результати господарської діяльності всіх підприємств, що входять до його складу. Частка кожного підприємства визначається пакетом акцій, пропорційно цій частці розподіляються і доходи.

Концерн – об’єднання багатьох промислових, фінансових, торговельних підприємств, які формально зберігають свою самостійність, але фактично підпорядковані фінансовому контролю та керівництву головної фірми, котра несе відповідальність за господарську діяльність об’єднаних підприємств у межах пакетів акцій кожного з них.

Конгломерат – багатогалузеве об’єднання, яке виникає на основі інтенсивної експансії головної фірми у чисельні, мало пов’язані між собою галузі економіки шляхом скуповування пакетів акцій інших підприємств.

Диверсифікати – багатогалузеві корпорації, об’єднані системою участі, виробничою кооперацією, патентно-ліцензійними угодами, спільними виробничими та науково-дослідними програмами, єдиною системою фінансування.

Фінансово-промислові групи (ФПГ) – організаційна форма об’єднання великих промислових фірм із банківськими структурами, в якій кожний член-учасник самостійно вирішує власні завдання, але не нехтує при цьому інтересами групи. Координаційну діяльність може здійснювати банк або промислове підприємство.

Державне підприємство – підприємство, основні засоби якого є державною власністю, а керівники призначаються державними органами або працюють за контрактом.

Комунальні підприємства є власністю влади адміністративно-територіальних утворень.

Держава як суб’єкт ринкового господарства. Цілі, функції та механізми впливу держави на ринкову економіку.

Державне регулювання ринкової економіки – це вплив держави на відтворювальні процеси в економіці за допомогою прямого інвестування, правових та економічних важелів з метою орієнтації господарських суб’єктів і окремих громадян на досягнення цілей і пріоритетів державної соціально-економічної політики. Держава може виконувати свої функції впливу на економіку прямо (через фінансування розвитку державного сектора, науки, культури, освіти, соціального захисту населення), або непрямо (через систему правових та економічних регуляторів), надаючи їм можливість орієнтувати діяльність господарських суб’єктів в потрібному напрямку.

Термін «функція» походить від лат. «funсtio» й означає: виконання, обов’язок, коло діяльності.

Функції державних органів

І група – функції, що забезпечують функціонування ринкової системи в державі: створені й підтримані правовою базою функції (захист прав і власності, законодавче регулювання взаємовідносин між споживачами, виробниками, найманими працівниками, підтримка громадського порядку, захист конкуренції тощо).

ІІ група – функції державних органів пов’язані з розвитком і перспективним станом економічної системи: заходи, спрямовані на стабілізацію економічних процесів і забезпечення економічного зростання, соціальної справедливості,інфляційних процесів, інфраструктури тощо.

Цільова функція – передбачає постановку конкретних цілей у галузі економічного й соціального розвитку держави й визначення терміну їх реалізації.

Спрямовуюча і координаційна функції забезпечують вибір шляхів досягнення поставлених цілей, збалансованість найважливіших економічних пропорцій та узгодження суперечливих взаємозв'язків суспільного поділу праці.

Стимуляційна функція – пов’язана з активізацією рушійних сил розвитку суспільства. Вона реалізовується через систему різноманітних пільг (субсидій, дотацій, податків тощо), за допомогою яких державні органи забезпечують просування економіки в заданому напрямі.

Контрольна функція припускає контроль з боку державних органів за дотриманням господарськими суб’єктами економічних і правових норм у процесі їхньої господарської діяльності. Найголовнішою складовою частиною контрольної функції є контроль за дотриманням найважливіших параметрів соціально-економічного розвитку держави. Державний контроль здійснюють через відповідні контрольні органи, а також через органи управління різного рівня.

Функція захисту економічного порядку особливе значення має для ринкової економіки, що за своєю суттю базується на взаємовигідних угодах рівноправних партнерів, які мають свободу вибору.

Основні функції держави.

Політична функція держави полягає у забезпеченні цілісності й збереженні суспільства, у створенні умов для спокійного та гармонійного його розвитку.

Соціальна функція держави полягає у забезпеченні на всій території країни прав і свобод кожної людини і громадянина. Виконання соціальної функції передбачає: створення державою умов для відтворення й розвитку людини (демографічна політика, освіта, виховання тощо); формування соціокультурного простору, сприятливого для самореалізації кожної людини; стимулювання творчого зростання людини; втілення в жити принципів соціальної справедливості тощо.

Міжнародна (зовнішня) функція держави полягає у підтримуванні свободи, суверенітету та історичного існування народів конкретної країни в рамках світового співтовариства. Держава повинна здійснювати міжнародну функцію в стратегічних параметрах, налагоджувати нормальні відносини з іншими країнами вздовж своїх кордонів, зберігати й зміцнювати співробітництво з якомога більшою кількістю держав, сприяти розвитку міжнародних організацій.

Економічна функція держави полягає у створенні передумов, необхідних для ефективної економічної діяльності суспільства. Економічна функція є найважливішою, оскільки брак належного економічного потенціалу або низька ефективність його використання перешкоджають реалізації інших суспільних функцій.

Економічні функції держави

Держава як суб’єкт макроекономічного регулювання виконує багато функцій. їх можна згрупувати за такими напрямами.

1. Емісійна функція.

2. Формування правових засад функціонування економіки.

3. Усунення вад ринкового саморегулювання.

4. Перерозподіл доходів.,

5. Забезпечення людей обов’язковими товарами.