2) Міжнародний поділ праці та процес інтернаціоналізації суспільногог способу виробництва.

Міжнародний поділ праці - це інтернаціональна форма суспільного поділу праці, що базується на спеціалізації та кооперації країн у виробництві товарів і послуг, якими вони обмінюються шляхом міжнародної торгівлі.

До промислової революції кінця 18 початку 19 ст. Основою міжнародного поділу праці були природні чинники - відмінності між різними країнами у природно - кліматичних умовах, сировинних ресурсах, географічному положенні та ін.

У період розвитку колоніальної системи більшості слаборозвинених країн поставляла на свтовий ринок одну або дві переважно сировинні культури, що означало монокультурну спеціалізацію.

Після промислової революції міжнародний поділ праці став залежати від рівня розвитку продуктивних сил, особливостей економічного розвитку країни: чим він вищий , тим різноманітніші і глибші форми її зовнішньоекономічних звязків.

Існують три основні форми міжнародного поділу праці, що збігаються з формами суспільного поділу праці: 1) загальна; 2) особлива; 3) одинична.

Відповідно до загальної форми праці в міжнародному поділі праці країни - експоретри поділяються на індустріальні , сировинні та аграрні. Згідно із особливою формою у міжнародній торгівлі розвиається міжгалузевий обмін готовими виробами. Одинична форма міжнародного поділу праці означає спеціалізацію країни на виготовленні окремих деталей, та вузлів певного складного товару.

В основі поглиблення міжнародного поділу праці лежить процес інтернаціоналізації продуктивних сил, які є однією із сторін суспільного способу виробництва.

Інтернаціоналізація суспільного способу сиробництва включає процес інтернаціоналізації продуктивних сил і економічної власності або інтернаціоналізації капіталу ( за умови панування капіталістичного способу виробництва).

Інтернаціоналізація продуктивних сил може розглядатися у контексті продуктивного формування однакових елементів, сторін у взаємодії людини з природою( оскільки така взаємодія у процесі праці є змістом продуктивних сил), з одного боку, і як процес інтернаціоналізації кожного елемента системи продуктивних сил - людини( у даному разі людини - працівника, її робочої сили), науки , засобів праці, предметів праці, інформації, сил природи що використовуються людьми , форм і методів організації виробництва, з другого боку.

Процес інтернаціоналізації людини ( як основної продуктивної сили) виявляється : 1) у поступовому поширенні загальноосвітнього рівня робочої сили та підвищення її кваліфікації; 2) у посиленні міграційних процесів, здебільшого до розвинених країн світу, де робочо сила пристосовуєтьсядо нових умов виробництва; 3) під час вивезення капіталу транснаціональними корпораціми у підприємницькій формі, тобто будівництві заводів і філіалів цих корпорацій у інших групах країн, шляхом поступового впровадження єдиних умов продажу робочої сили та її використання , що регулююється з боку Міжнародної організації праці та ін.

Іншою стороною інтернаціоналізації суспільного способу виробництва є порцес інтернаціоналізації відносин економічної власності або капіталу, якщо йдеться про капіталістичний спосіб виробництва. Інтернаціоналізація капіталу - це процес взаємопереплетіння і обєднання різних форм національного та інтернаціонального капіталу.