2. Соціально-економічне прогнозування.

Життя сучасного суспільства є неможливим без передбачення майбутнього, без визначення перспектив його розвитку. Нині прогнозування є одним з вирішальних наукових факторів формування стратегії і тактики економічної політики держави. Державне регулювання економіки повинно забезпечувати втілення тільки оптимальних рішень, оскільки потенційні втрати суспільства від необґрунтованих розпорядчих заходів набагато збільшуються. Отже, сьогодення потребує розширення фронту прогнозування, дальшого вдосконалення методології та методики розробки прогнозів. Що вищий рівень соціально-економічного прогнозування в суспільстві, то вища й ефективність цілеспрямованого впливу держави на хід соціально-економічних процесів.

Прогноз (грец. — передбачення) — це науково обґрунтоване судження про можливий стан об’єкта в майбутньому, а також про альтернативні шляхи і строки досягнення такого стану. Процес розробки прогнозів називається прогнозуванням.

Прогнозування дає можливість отримати об’єктивне уявлення про те, що може відбутися в економіці за тих чи інших умов чи обставин. Прогнози дозволяють, зокрема:

• міркувати про можливі стани соціально-економічного розвитку в майбутньому;

• оцінити альтернативні шляхи розвитку;

• обґрунтувати вибір найбільш прийнятного варіанта вирішення соціально-економічних проблем.

Одним з найважливіших напрямків прогнозування суспільного розвитку є соціально-економічне прогнозування.

У Законі України «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України» зазначено, що «державне прогнозування економічного і соціального розвитку» - це науково обґрунтоване передбачення напрямів розвитку країни, окремих галузей економіки або окремих адміністративно-територіальних одиниць, можливого стану економіки та соціальної сфери в майбутньому, а також альтернативних шляхів і строків досягнення параметрів економічного і соціального розвитку. А «прогноз економічного і соціального розвитку» є засобом обґрунтування вибору тієї чи іншої стратегії та прийняття конкретних рішень органами законодавчої та виконавчої влади, органами місцевого самоврядування щодо регулювання соціально-економічних процесів.

Прогнозування є сполучною ланкою між теорією і практикою в усіх галузях життя суспільства. У методології прогнозування розрізняють два аспекти: теоретичний і управлінський. Теоретич­ний аспект полягає в тому, що за допомогою прогнозування здійснюється аналіз реальних фактів та причинно-наслідкових зв’язків, оцінка й опис можливих і бажаних перспектив розвитку об’єкта. Управлінський аспект формує рекомендації щодо державного регулювання економіки на відповідну перспективу.

Класифікувати прогнози можна за 11 ознаками.

Джерелами інформації для прогнозування є:

• накопичені знання і досвід;

• фактична і статистична інформація про об'єкт прогнозування;

• економіко-математичні моделі.

Можна визначити наступні основні функції процесу прогнозування:

1. Науковий аналіз соціально економічних процесів і тенденцій за змістом передбачає три стадії.

• Ретроспекція (лат. — погляд в минуле) — етап прогнозування, на якому досліджується історія розвитку об’єкта для одержання його систематизованого опису.

• Діагноз (грец. — розпізнання, визначення) — етап прогнозування, на якому досліджується об’єкт з метою виявлення тенденцій його розвитку і вибору методів і моделей прогнозування.

• Проекція (лат. — погляд в майбутнє) — етап прогнозування, на якому за даними діагнозу розробляється прогноз об’єкта, здійснюється оцінка вірогідності, точності або обґрунтованості прогнозу.

2. Дослідження об’єктивних зв’язків соціально-економічних явищ за кожної конкретної ситуації здійснюється через виявлення причин і наслідків їхнього виникнення. Під час прогнозування необхідно враховувати невизначеність, що її обумовлено ймовірнісним характером вияву економічних законів, неповнотою їхнього знання, наявністю суб’єктивного фактора під час прийняття рішень, недостатністю й неповнотою інформації.

3. Оцінка об’єкта прогнозування на основі обраних альтернатив - реалізація принципу багатоваріантності розвитку національної еконо­міки та її підсистем: розробка кількох варіантів майбутнього розвитку, їхній аналіз і порівняння за певними критеріями (мінімізація витрат, максимізація результату, часовий критерій, політичні, зовнішньоекономічні фактори тощо).

4. Підготовка рекомендацій для прийняття адекватних управ­лінських рішень - формування макроекономічного прогнозу передбачає розробку відповідних рекомендацій і пропозицій щодо набору і харак­теру конкретних заходів державного впливу (обґрунтування напрямків соціально-економічного розвитку, форм, методів та інструментів держав­ного регулювання економіки для урядових структур).

5. Оцінка можливих наслідків прийнятих рішень - запропоно­вані рекомендації мають супроводжуватися передбаченнями результатів майбутнього державного втручання (невтручання) в економічне життя суспільства.

В економічні прогнози закладають три групи регуляторів:

1. Податки, податкові пільги і порядок нарахування амортизації, процент за кредит, мито, тощо.

2. Фінансові засоби держави: бюджетні інвестиції, субсидії, дотації, державні гарантії, державні кредити тощо.

3. Законодавчо встановлені обмеження матеріально-речових потоків: ліцензії, квоти, державні контракти.

Маніпулюючи цими, переважно економічними, регуляторами, держава намагається максимально наблизитися до показників нормативного прогнозу, але таким чином, щоб жодною мірою не блокувати механізми ринку, ринкової саморегуляції, механізми ринкового збалансування економіки.

Результати прогнозів економічного і соціального розвитку національ­ної економіки використовують для прийняття органами законодавчої та виконавчої влади конкретних рішень у сфері економічної політики, зокре­ма, для розробки загальнодержавних, регіональних, галузевих програм.

Найтісніше взаємопов’язані прогнозування та планування. Єдність між ними зумовлена тим, що прогнозування створює умови для наукового обґрунтованого планування (процесу прийняття управлінських рішень).

Форми поєднання прогнозу і плану в часі можуть бути різними:

• прогнозування може передувати процесу розробки плану (прийняттю управлінських рішень). Як правило, для того щоб прийняти обґрунтоване рішення, необхідно мати прогноз, наприклад, обсягів і структури попиту, стратегії і тактики конкурентів, можливих змін у господарському законодавстві, міри можливого ризику і т. п.;

• прогноз і план можуть розроблятися одночасно, оскільки як планові, так і прогнозні розрахунки спираються на велику кількість показників (констант і змінних), у тому числі таких, котрі мають прогнозне походження (індекс цін, показники ефективності використання ресурсів і т. п.);

• прогноз може здійснюватися після прийняття управлінського рішення. У такому варіанті виділяють два аспекти. Перший називають прогнозуванням наслідків прийнятих рішень. Другий аспект пов’язаний з безперервністю та календарним характером планування і прогнозування. Процес планування починається ще до початку втілення планових заходів, але в межах попереднього планового періоду. Для цього здійснюється прогноз очікуваного виконання плану. Наприклад, згідно із законом про бюджетну систему України, бюджетна резолюція, яка містить основні напрями бюджетної політики на наступний рік і «задає тон» усім наступним етапам бюджетного процесу, розробляється до 15 червня поточного бюджетного року. Але, щоб сформувати продуману бюджетну політику на наступний рік, необхідно мати прогноз очікуваного виконання бюджету за поточний рік.

Прогнозування і планування можуть існувати окремо одне від одного. Це зумовлено тим, що існують об’єкти, які не підлягають плануванню, але можуть бути об’єктами прогнозування. До таких належать, наприклад, політичні, демографічні процеси, творчість у сфері науки, мистецтва і т. п. За допомогою управлінських рішень можна здійснювати лише непрямий вплив на такі процеси та явища.

Суттєвою відміною між прогнозуванням і плануванням є та, що прогнози мають імовірнісний характер, а плани (програми) — це однозначні рішення, які (тією чи іншою мірою) мають ознаки директивності та індикативності.

Прогнози мають альтернативний характер. При цьому визначення альтернатив розвитку є одним з результатів прогнозування. Процес розробки плану (програми) теж повинен мати варіантний характер, але, на відміну від прогнозу, план (програ­ма) — це вже вибраний варіант розвитку, який підлягає практичній реалізації.