logo search
конспект для дневного отделения

5. Державне регулювання міжнародної міграції капіталів.

Регулювання міграції капіталів спрямо­вується на ефективне використання іноземного капіталу для розвитку національної економіки. При цьому держава, з одного боку, сприяє залученню іноземних інвестицій в національну економіку, створюючи для цього сприятливий інвестиційний клімат шляхом:

З іншого боку, держава обмежує можливість впливу іноземного капіталу на національну економіку (особливо актуальним це завдання постає у світлі весняної (2005 року) кризи на ринку нафтопродуктів України, яка виникла, зокрема, внаслідок того, що іноземний капітал майже повністю контролює нафтопереробні підприємства в Україні).

Іноземними інвестиціями вважаються цінності, які вкладаються іноземними інвесторами в об'єкти інвестиційної діяльності з метою отри­мання прибутку або досягнення соціального ефекту.

Іноземні інвестиції можуть вкладатися у будь-які об'єкти інвестування, за винятком деяких видів діяльності, де інвестування вимагає отримання спеціального дозволу - ліцензії. Заборону або обмеження будь-яких форм іноземних інвестицій може встановлювати лише закон.

Відносини, іцо виникають у зв'язку з придбанням іноземним інвестором майнових прав на землю та інші природні ресурси в Україні, регулюються відповідно земельним та іншим законодавством України.

Слід також зазначити, що іноземні інвестиції після їх фактичного внесення підлягають обов'язковій реєстрації, яка здійснюється Радою Міністрів АР Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими держ­адміністраціями. Незареєстровані іноземні інвестиції не дають права на пільги й гарантії, передбачені законодавством.

З моменту зарахування інвестицій на баланс підприємства воно набуває статусу підприємства з іноземними інвестиціями. Згідно з чинним законо­давством, до підприємств з іноземними інвестиціями відносять організації будь-якої організаційно-правової форми, у статутному фонді яких іноземна інвестиція становить не менше 10%.

Однак, інвестування може здійснюватися і без створення юридичної особи (у формі власних підприємств, філій, представництв, спільних підприємств та інших структур), коли спільна інвестиційна діяльність провадиться на засадах концесійних договорів, контрактів про виробничу кооперацію, спільне виробництво тощо.

З метою залучення інвестицій та ефективного їх використання, акти­візації спільно з іноземними інвесторами підприємницької діяльності з метою збільшення експорту товарів, поставок на внутрішній ринок високо­якісної продукції і послуг, впровадження нових технологій, розвитку інфра­структури ринку, поліпшення використання природних, матеріальних і трудових ресурсів, прискорення соціально-економічного розвитку передбачено створення спеціальних (вільних) економічних зон.

У таких зонах запроваджується спеціальний правовий режим еконо­мічної діяльності і порядок застосування законів України. На території спеціальної (вільної) економічної зони можуть запроваджуватися пільгові митні, податкові, валютно-фінансові та інші умови підприємництва віт­чизняних та іноземних інвесторів.

Спеціальний режим застосовується також і на території митних союзів, у які входить Україна, або в разі встановлення такого спеціального режиму відповідно до міжнародних угод.

На території України можуть створюватися спеціальні (вільні) еконо­мічні зони різних функціональних типів: вільні митні зони і порти, експортні, транзитні зони, митні склади, технологічні парки, технополіси, комплексні виробничі зони, туристично-рекреаційні, страхові, банківські тощо. Окремі економічні зони можуть поєднувати в собі функції, властиві різним типам зазначених спеціальних (вільних) економічних зон.

На всіх суб'єктів господарювання, що здійснюють інвестиції у спе­ціальній (вільній) економічній зоні, поширюється система державних гарантій захисту інвестицій, передбачена законодавством про інвестиційну діяльність та про іноземні інвестиції. Держава гарантує суб'єктам госпо­дарювання спеціальної (вільної) економічної зони право на вивезення при­бутків та інвестицій за межі цієї зони і межі України відповідно до закону.

Наразі, пільгові режими діяльності підприємств з іноземними інвести­ціями в цих зонах скасовано і щодо них застосовується загальний націо­нальний режим інвестиційної і господарської діяльності, за яким одна держава створює фізичним та юридичним особам інших держав економічні умови для їхньої діяльності не гірші, ніж умови, в яких діють національні фізичні та юридичні особи. Національний режим поширюється на всі види господарської діяльності іноземних суб'єктів, яка пов'язана з їхніми інвестиціями на території країни, а також на експортно-імпортні операції підприємств тих країн, що входять разом з Україною до економічних союзів.

Окрім спеціального і національного правового режиму, щодо іноземних суб'єктів господарської діяльності на території України може встановлю­ватися і режим найбільшого сприяння, який означає, що іноземні суб'єкти господарювання мають такі самі права, преференції та пільги стосовно мита, податків і зборів, як підприємці будь-якої іншої країни, котрій надано такий режим. Режим найбільшого сприяння переважно застосовується у сфері зовнішньої торгівлі і встановлюється на підставі спільних угод.

Окрім залучення іноземних інвестицій, Україна в рамках процесу міграції капіталів у контексті зовнішньоекономічної політики також інвестує кошти за кордон. Зазначені інвестиції здійснюються з метою створення спільних підприємств і розширення збуту їх продукції, участі в розробці та експлуатації за кордоном сировинних родовищ (наприклад, газових родовищ у Туркменістані, нафтових родовищ у Казахстані тощо), створення спільних підприємств з організації збуту високотехнологічної вітчизняної продукції тощо. Інвестування за кордон здійснюється на основі індивідуальних ліцензій, які видгіються як юридичним, так і фізичним особам-підприємцям лише на одну зарубіжну інвестицію. Інвестування здійснюються тільки у безготівковій формі, за рахунок власних коштів інвестора. Інвестування за рахунок бюджетних коштів дозволяється тільки на підставі рішення ВР України. Забороняється використовувати на цілі інвестування кредити, отримані від уповноважених або іноземних банків. Основні умови та вимоги щодо іноземних інвестицій за кордон встановлює НБУ.

До міграції капіталів належить також і залучення позичкового капіталу у формі міжнародного кредиту. Міжнародний кредит буває таких видів: між фірмами різних країн як різновид комерційного кредиту, банківський кредит у зовнішній торгівлі, міждержавні (міжурядові) кредити, кредити регіональних банків розвитку, кредити міжнародних фінансових організацій. За видами кредити класифікують на товарні, які експортери надають своїм покупцям; валютні, які надаються у грошовій формі; шляхом випуску і реалізації кредиторам через банк цінних паперів.

До основних джерел іноземних коштів, що їх залучає Україна, належать:

Порядок залучення та пріоритетні напрями використання іноземних кредитів регламентуються відповідними законами та постановами уряду. Уповноваженими установами щодо залучення іноземних кредитів є КМ або ВР України. Гарантом кредитів, які відповідно до міжнародних угод надаються Україні урядами іноземних держав, МФО та банками, від імені держави є КМ України.

Згідно з чинним законодавством (ГКУ ст. 388) суб'єкти зовнішньоеко­номічної діяльності можуть одержувати в іноземних фінансових установах валютні кредити на договірній основі. При цьому умови кредитного договору не можуть суперечити законодавству України. Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності, у статутному фонді яких є частка дер­жавного майна, можуть укладати кредитні договори з іноземними фінан­совими установами лише за згодою Фонду державного майна України.

Іноземні кредити можуть залучатися українськими юридичними осо­бами (резидентами) і під гарантії або інші зобов'язання уряду. Їх погашення здійснюється на засадах валютної самоокупності або із залученням коштів ДБ.