logo search
політична економія №1

Структура економічних інтересів:

  1. ВИРОБНИЧІ – організація виробництва.

  2. НЕВИРОБНИЧІ – задоволення особистих потреб виробництва та його потреби як члена суспільства.

За суб’єктами реалізації класифікуються на: державні, групові та особисті.

Державні поділяються так:

Груповий (колективний) інтерес:

Носіями його є виробники, споживачі, акціонери, фондова біржа тощо. Вияви групового інтересу різноманітні: корпоративний інтерес підприємств, компаній, фірм, трудових колективів. При цьому економічні інтереси трудового колективу залежать від форми власності, оскільки на державних і приватних підприємствах він має різний зміст.

Особистий інтерес:

Він охоплює потреби, пов’язані з реалізацією певної форми власності, правом володіння та користування нею, управління, отримання доходів.

Також економічні інтереси поділяють за часовою ознакою(поточні та перспективні) та за об’єктивними рисами (майнові, фінансові, умов праці).

Отже, економічне і соціальне життя характеризується наявністю різноманітних взаємопов’язаних та взаємодіючих інтересів, які утворюють єдину систему. Проте система економічних інтересів у кожному суспільстві суперечлива. Наприклад, інтереси працівника і роботодавця не завжди співпадають. Досягти єдності інтересів дуже складно, але можливо.

Механізм узгодження інтересів у суспільстві визначається передусім сутністю існуючої економічної системи.

Державна економічна і соціальна політика має ґрунтуватися на таких критеріях:

  1. своєчасне фіксування зміни інтересів і якомога повніше узгодження їх.

  2. оптимальне співвідношення різних засобів впливу на людей, зокрема неекономічного або економічного примусу, застосування моральних та соціальних чинників активізації трудової діяльності.

В Україні система інтересів надзвичайно різноманітна.