Складові економічної соціології

На основі того, що економічна сфера містить в собі різні, несхожі галузі соціальної проблематики, економічна соціологія як наука має свою структуру, тобто складається з тематичних розділів і напрямів. Основними з них є: соціологія організацій, соціологія управління, соціологія праці, соціологія народонаселення

• Соціологія організацій — це галузь економічної соціології, що вивчає соціальні закономірності та механізми побудови, функціонування і розвитку організацій.

Термін "соціальна організація" використовується для характеристики ступеня впорядкованості об'єкта, тобто для виявлення його структури і типу зв'язків цілого та його частин. В даному випадку цей термін використовується для позначення організованих і неорганізованих систем, формальних і неформальних організацій.

Оскільки мова йде не просто про організацію, а про соціальну організацію, важливо визначити саме її соціальні властивості. До їх числа, наприклад, відносяться: організаційні цілі і функції, ефективність отриманих результатів, мотивація і стимулювання персоналу до праці та ін. Іншими словами, організація формується як соціальне середовище, що включає в себе соціальні групи, статуси, норми, ієрархію лідерства і т. д.

• Соціологія управління — це галузь економічної соціології, що вивчає закономірності, форми і методи цілеспрямованого впливу на соціальні структури і процеси, які мають місце в організаціях і суспільстві, ранжуванні управління.

• Соціологія праці—галузь економічної соціології, що вивчає трудову діяльність як соціальний процес, соціальні чинники підвищення ефективності праці, вплив соціальних умов на ставлення людей до праці.

Виходячи із сутності праці як процесу, виділяють три основні аспекти сутності праці. Соціологія праці — це:

1. Соціальні закономірності взаємодії людей із засобами і предметами праці, зокрема механізми дії і форми прояву закономірностей у діяльності трудових колективів і особистості.

2. Комплекс ставлення людини і колективу до праці, її характеру, змісту, умов (матеріальна зацікавленість, зміст праці і т. д.).

3. Соціальна організація підприємства, колективу, тобто особлива система відносин, яка утворює сукупність позицій, ролей, цінностей, зв'язків між працівниками (проблеми, що стосуються структури трудового колективу).

Соціологія народонаселення — це галузь економічної соціології, що вивчає демографічні процеси й розвиток населення загалом у тісному зв'язку з розвитком, зміною й функціонуванням соціальних відносин та соціальних структур.

До комплексу емпіричних об'єктів економічної соціології належать: соціальні функції економіки; соціальні аспекти економічних інститутів (різні види виробництва, обміну, власності, підприємництва); форми регулювання економіки; соціальні групи в економіці; типи мислення в різних економічних системах; види економічної поведінки та участі в управлінні господарством; взаємодія вертикальних структур управління і груп працівників, її економічна ефективність; між групові відносини, стимули мобільності, зміст службових інструкцій, норми господарського права тощо.

Сутність соціального механізму економічного розвитку

В житті суспільства надзвичайно велику роль відіграє соц механізм ек розвитку, який являє собою складну взаємодію її вн спонукальних мотивів і чинників, що впливає на поведінку (соц-ек становище соц спільностей, різні соц інститути, культура та інше), активність суб”єкта, виступає способом функціонування економіки. Велике значення мають всі елементи соц механізму функіонування і розвитку економіки, але особливе місце посідає культура суспільства, яка забезпечує певний рівень, сутність і зміст ек свідомості, що виступає у формі вн збудника —інституціоналізованими формами економіки та іншими соц-пол й еко чинниками.Соціальний механізм розвитку економіки складається з  елементів: Система управління економікою, Соц-ек становище соц спільностей, Культура суспільства, Діяльність і поведінкка соціальних спільностей, Результати економічного розвитку суспільства

 Економісти ототожнюють механізм розвитку економіки з госпо­дарським механізмом, який регулює відносини економічних інсти­тутів та організацій, але носить внутрішньоекономічний характер і не охоплює відносин економіки з іншими сферами суспільства.Соціологи розглядають механізм розвитку економіки значно ширше, включаючи взаємодію не тільки економічних, а й соціаль­них інститутів та організацій. Якщо економісти вивчають в основ­ному формалізовані відносини, що грунтуються на регламентованих законодавчих нормах, посадових статусах, то соціологи враховують як формалізовані, так і неформалізовані відносини.

2. Економічна соціологія марксизму

Традиційно більшість соціологів сповідає концепцію множинності факторів, котра доводить, що в суспільстві активно діють різні фактори: і економіка, і політика, і духовна культура... Класики соціології надавали великого значення економічним процесам. М. Вебер розглядав економічні відносини як одну з ліній, що визначають соціальну диференціацію суспільства. Е. Дюркгейм всебічно досліджував вплив розподілу праці на соціальні процеси. Однак у К. Маркса положення про роль економіки виражені яскравіше, категоричніше. Марксизм розглядає економіку як головний визначальний фактор історії. За Марксом, економічні визначають усі інші види суспільних відносин. Вони формують базис суспільства, над яким складаються залежні від нього надбудовні форми: політичні, правові, моральні та ін. К. Маркс показує цю залежність, ана­лізуючи зміну суспільно-економічних формацій. Зміна раніше пануючих економічних відносин, наприклад феодальних, зумовлює зміну надбудовних форм, зокрема, виникнення політичної органі­зації капіталізму, буржуазного права тощо. З точки зору К. Маркса, ці положення підтверджує та деталізує аналіз самого капіталізму. Марксизм, безсумнівно, визнавав зворотний вплив надбудовних форм на економіку. Ф. Енгельс у листах 90-х років минулого століття, виступаючи проти докорів в економізмі, писав, що ні він, ні К. Маркс ніколи не вважали економіку виключно визначальним фактором; що було б смішно все пояснювати лише економікою, економіка тільки в кінцевому рахунку визначає розвиток. Та оскільки К. Маркс спеціально й детально розглядав роль саме економіки, це сприяло розповсюдженню неточних трактувань, оцінок марксизму. З марксизмом і нині продовжують полемізувати з цього питання. М. Вебер, Е. Дюркгейм, Т. Веблен саме в процесі полеміки формують положення про ролі різних факторів. Зокрема, М. Вебер говорить про роль етики, релігії в розвитку економіки. У книзі “Протестантська етика і дух капіталізму” він розкриває вплив релігійної етики, зумовлений впливом протестантизму, на становлення сучасного капіталізму. Т. Веблен говорить про роль психологічного та культурного факторів у розвитку економіки. На прикладі сучасних економічних процесів можна бачити, як зміна економічних відносин викликає потребу у відповідних змінах полі­тичних, правових та інших форм. Поява, наприклад, нових для нашого суспільства економічних відносин, основаних на приватній власності, потребує їх закріплення у відповідних конституційних та інших правових актах. Поширення приватновласницьких відносин веде до змін моральних оцінок нетрудових доходів, біржових спекуляцій, посередницької діяльності, життя за рахунок процентів на вкладений капітал і т.ін. Політика й право, закріплюючи нові форми господарчої діяльності, можуть сприяти їх подальшому розвитку, а можуть, навпаки, гальмувати його, вводячи, приміром, непомірні податки і т. ін. На кожному конкретному етапі розвитку суспільства пріоритет взаємодії може належати будь-якій сфері, але в кінцевому рахунку саме утвердження нових економічних відносин визначає розвиток тієї чи іншої сфери, лице суспільства, характер надбудовних утворень. Взаємодія сфер виражається у суспільному здійсненні функ­цій, у взаємодії організацій та установ, нормативних систем. Характерна особливість економічної соціології полягає в тому, що вона грунтується на взаємозв’язках і взаємодіях соціальної та економічної сфер. Економічна соціологія розглядає соціальну сферу як середовище, в якому формуються соціальні відносини між сукупностями людей та індивідами. Соціальна сфера істотно впливає на функціонування й розвиток економіки, тобто на соціально-економічні процеси. Під соціальними процесами розуміються зміни у соціальних об’єктах, які відбуваються під впливом людського фактора. Економічна сфера являє собою цілісну підсистему суспільства, яка відповідає за виробництво, розподіл, обмін і споживання матеріальних благ та послуг, необхідних для життєдіяльності людей. Вона взаємодіє з політикою, культурою, освітою, побутовими послугами та іншими елементами системи. Між економічною і соціальною сферами існують тісні взаємо­зв’язки, насамперед, економічні відносини впливають на соціальну структуру суспільства і на активність соціальних груп, а соціальні відносини впливають на соціально-економічні процеси. Особливу роль у такому взаємовпливі відіграє людський фактор, який є активною силою розвитку економіки й надання їй соціального характеру.