logo
Економічна соціологія

9.2.1. Лібералізм

Основні риси "класичного" лібералізму викладені вище, у темі 2. Нагадаємо, що основним принципом лібералізму є принцип економічної свободи, що забезпечує суб'єкту господарювання безперешкодну господарську діяльність. Головним обмежувачем свободи такої діяльності є заборона на порушення принципу вільної конкуренції. Реалізація цього принципу має ґрунтуватися на дотриманні всіма учасниками економічного процесу норм моралі та правил ділової етики, а гарантом їх дотримання є правова держава1. Але в період виникнення раннього лібералізму сама держава часто була порушником принципу вільної ("чесної") конкуренції, і тому вона ставала об'єктом гострої критики з боку ідеологів лібералізму. У подальшому їхні зусилля були зосереджені на досягненні юридичних гарантій економічної свободи, захисту приватної власності та формальної загальної рівності в рамках громадянського суспільства. Свобода та незалежність громадянина (у тому числі й від держави) проголошувалася вищим ідеалом, гарантією економічного й соціального добробуту.

Однак уже основоположники лібералізму (серед них І. Кант) підкреслювали, що принцип формальної (юридичної) рівності не має нічого спільного з принципом майнової рівності ("зрівнялівки"). Це принцип рівності можливостей, але не рівності результатів. Сучасні ліберали неухильно додержуються цього принципу. Це виявляється, наприклад, у розвитку та законодавчому зміцненні прав приватного власника. У законодавчих актах індустріально розвинених країн права власника в управлінні господарською організацією прямо пропорційні до його частки в розмірі капіталу організації2. У даному питанні сучасний лібералізм додержується логіки "чистого економізму".

Разом з тим слід зазначити, що сучасний лібералізм помітно видозмінився, ввібравши у свій ідеологічний арсенал елементи інших ідеологій. Переглянуто роль держави - вона визнана більш вагомою в захисті вільної конкуренції та в боротьбі з монополізмом. Однак ліберали, як і раніше, висловлюють недовіру до заходів державного втручання в економічне життя: навіть у період рецесії та інших економічних "хвороб" вони радять державі виявляти найбільшу обережність при лікуванні господарських недуг, попереджаючи, що "ліки" можуть виявитися більш згубними, ніж сама хвороба.

Вирішальну роль у відродженні лібералізму як суспільно-політичної течії відіграла увага його ідеологів і практиків до соціального питання. У ряді країн ліберали пішли шляхом широкомасштабних соціальних реформ, спрямованих на перерозподіл національного доходу на користь незаможних. З погляду лібералізму така практика спрямована до вирівнювання можливостей ("стартових умов") у змаганні за досягнення високого соціального статусу для всіх громадян.

Традиційний лібералізм довгий час залишався на позиціях універсалізму та космополітизму. Його ідеологи виходили (і багато хто виходить до сьогодні) з постулату, що соціально-економічні закони універсальні, тобто діють приблизно однаково у всіх країнах, а економічний розвиток на планеті має однолінійний характер. Це означає, що відсталі у своєму розвитку країни просто повторюють шлях, уже раніше пройдений більш розвиненими державами. Національні особливості тут є лише прикрими перешкодами, що поступово зникають у міру просування країни вперед шляхом соціально-економічного розвитку.

Однак із середини XX століття значна частина ідеологів і практиків лібералізму (наприклад, ордоліберали у ФРН) почала відходити від таких спрощених уявлень. Все більшого поширення в сучасній ліберальній соціоекономічній думці набувають уявлення про "вкорінення" в економічній сфері особливих "природних" соціальних інститутів, що виникають і успішно розвиваються в різних державах або регіонах планети.

1 А. Сміт неодноразово зазначав, що без дотримання цих умов не може йти мова ні про економічну свободу, ні про досягнення загального добробуту.

2 Тому на загальних зборах акціонерів у прийнятті важливих рішень вирішальне слово належить власникам великого пакета акцій.