23. Поняття неформальної економіки

Неформальна економіка  — сектор економіки, царина людської діяльності, спрямованої на отримання вигоди, основне регулювання в якій відбувається за допомогою домінуючих неформальних норм. Може бути визначена як вся економічна діяльність, що з різних причин (негрошовий оборот, високі податки, законодавчі заборони і т. д.) не враховується офіційною статистикою і не входить до ВНП.^[1]

Сам термін є прикладом «негативного» визначення, тобто визначення від протилежного,^[2] серед економістів немає згоди з приводу того, що вважати неформальною економікою.^[3]

Чи можна вважати якусь діяльність з економічною мотивацією елементом неформальної економіки визначається, перш за все, законами.^[2] При цьому соціальні норми і мораль не є визначальними: наприклад злодійство та грабіж є елементами неформальної економіки, а конфіскація — ні.

В широкому сенсі неформальна економіка тотожня прихованій, закритій від спостереження,^[4] в неї підмножинами входять нерегулярна ^[3], «Сіра»^[5] і тіньова економіки а також багато інших.

Неформальну економіку можна визначити як сукупність відносин, притаманних всій економіці в цілому, або — в рамках економіко-соціологічного підходу — як особливу стратегію (логіку) економічних агентів,^[6] спосіб заробити на задоволенні попиту людей, незалежно від легальності здійснюваних дій, і, з іншого боку, можливість суб'єктів економіки переслідувати свої цілі в прийнятніших для них умовах, ніж ті, які існують в рамках законів.

Крім такого широкого сенсу «неформальна економіка» визначається як «сіра» економіка: діяльність з метою отримання вигоди, коли доходи і способи їхнього отримання залишаються за рамками управління державними інститутами, в той час, як схожі види діяльності ними регулюються.^[7] «Сіра» економіка — це прихована діяльність, яка могла б бути показана, але тим, хто її здійснює, представляється вигіднішим уникати зайвої уваги контролюючих органів. У це вужче визначення входять легальні види діяльності тіньової економіки (разом з її кримінальними різновидами, див чорний ринок) і не входить соціальна економіка (в тому числі домашня, суспільна та моральна), яка дуже слабко піддається обліку, навіть якщо її не намагаються приховати.

оходження неформальної економіки нерозривно пов'язано з традиціоналізмом.^[12] З 1970-х років зростання неформальної економіки спостерігається в більшості не тільки країн, що розвиваються, але й уже розвинених країн^[13] Ця тенденція в першу чергу пов'язана з прагненням держави розширити і поглибити правовий контроль за різними галузями діяльності людей. Однак вона може стимулюватися і повільністю держави при регулюванні економіки в умовах мінливої ринкової ситуації або при монополізації транснаціональними корпораціями цілих ринків збуту товарів і послуг.

Нелегальна економіка — це стихійна і творча реакція народу на неспроможність держави задовольняти основні потреби зубожілих мас ^[14]( Ернандо де Сото)

Індивіди шукають прийнятних форм адаптації на основі раніше сформованого досвіду, морально -етичний базис і конкретні навики господарювання можуть передаватися з покоління в покоління незважаючи на поточне законодавство, тому ухвалення законів без здійснення заходів, які реально впливають на поведінку людей, практично марне. Люди, зізнаючись в незнанні законів, або негативно характеризують їх або контроль за їхнім виконанням для того, аби виправдатиподібну діяльність у власній свідомості.^[15]

Безпритульні.

Бідність є одночасно наслідком і причиною існування неформальної економіки,^[16] оскільки бідні громадяни зацікавлені в отриманні хоч якихось доходів, при цьому законність способу отримання відходить на другий план^[17] перед необхідністю виживання.^[18] Люди з деяких соціальних груп можуть практично не мати шансів на легальне працевлаштування. У деяких випадках безпритульні самі прагнуть потрапити до в'язниці.^[19] Для бідних верств населення втрати часу, пов'язані з заточенням під варту, не так страшні, як штрафи, для багатих, відповідно, страшніші втрати часу ніж штрафи.

Потреби безмежні, сила ж примусу держави обмежена, як обмежені її ресурси, це призводить до неможливості встановлення законності у випадках, коли в державі діють явно невигідні суспільству закони, при цьому люди йдуть на правопорушення навіть під страхом страти.^[20] З моделей економіки злочину і покарання випливає, що чим більше прибутку може принести правопорушення, тим більше коштів необхідно буде витратити на його стримування, або тим жорстокіші закони необхідно буде встановити. Корупція законотворчих органів призводить до прийняття законів без балансування інтересів особи, суспільства і держави.

Довіра економічних агентів один до одного як важливий елемент неформальних зв'язків вкрай важлива для існування неформальної економіки.^[21] За теорією суспільного договору Руссо держава має виступати як агент-гарант і забезпечувати громадян суспільними благами, однак при приватизації його функцій та повноважень тіньовими структурами вона ці функції втрачає, що призводить до втрати довіри до держави і права як до гаранта дотримання правил.^[22]

Устрій держави і законів, на яких вона грунтується — недосконалий. Тлумачення права — безперервний процес, не в останню чергу тому, що для написання законів використовують природну мову з усім ^[23] її різноманіттям смислів. Недосконалість законів обумовлена, в тому числі тим, що для державних органів можуть бути незрозумілі або невідомі громадські звичаї ділового обороту, так і для широких верств суспільства може бути незрозумілий механізм участі у прийнятті законів.

У деяких випадках прийняття закону здійснюється не для того, щоб закріпити якусь схему дій або вирішити наявну у суспільства проблему, а для отримання конкретними людьми або групами матеріальної чи політичної вигоди.