logo
Економічна соціологія

17. Суб’єкти економічних відносин

Свої економічні потреби людина реалізує у виробництві, вступаючи у певні економічні відносини. Тому пізнати економічні інтереси, їхній об'єкт можна лише через розкриття суб'єктів еконо­мічних відносин.

Суб'єкти економічних відносин — це сторони (фізичні та юри­дичні особи), які вступають у відносини виробництва, розподілу, обміну та споживання. Кожну із сторін, яких завжди є дві (прода­вець і покупець або виробник і споживач) слід розглядати як окре­мого суб'єкта, якому притаманний свій інтерес. Вступаючи у еко­номічні відносини з іншим суб'єктом, він намагається реалізувати цей інтерес (як і той, хто вступає з ним у відносини).

Суб'єктами економічних відносин є як індивід, так і різні соці­альні спільноти (підприємство, товариство, асоціація, кооператив тощо), а також держава в цілому. Адже цілком очевидно, що в еко­номічні зв'язки вступають не тільки фізичні, а й юридичні (фірма з фірмою або фірма з індивідумом) особи. Економічні відносини з приводу різного роду форм виробничого, наукового, технічного та іншого співробітництва, торгівлі існують також між державами.

Суб'єкти економічних відносин обов'язково мають бути власни­ками. Мова йде передусім про індивідуальну власність людини на суспільно-виробничу силу її особистої праці (здібності, знання, до­свід, носієм яких є кожна людина). Це зумовлює виключне право кожної людини вільно розпоряджатися своєю продуктивною силою, використовувати її цінності у власних інтересах. Водночас певні суб'єкти мають у своєму розпорядженні засоби виробництва, вико­ристовують їх на свій розсуд, розпоряджаються створеними у про­цесі трудової діяльності благами: споживають, продають, викорис­товують на розвиток виробництва. Ними можуть бути окремі інди­віди, сім'ї, підприємства, громадські організації.

Становище суб'єктів економічних відносин постійно змінюєть­ся, адже їхній розвиток залежить від рівня розвитку продуктивних сил. Розвиваючись разом з останніми, вони активно впливають на них через свої інтереси.

Досвід переконав, що уявлення про економічні відносини, їхні суб'єкти, що начебто спрощуються в процесі економічного розвит­ку, як це було донедавна, є хибним. Процеси, що відбуваються у ре­альному житті, свідчать про зворотнє, тобто про ускладнення еконо­мічної структури суспільства. Витіснення багатоманітних форм гос­подарювання (особистих, приватних, сімейних, колективних) під­приємствами, заснованими на державній формі власності, паралізу­вало економічне життя багатьох суб'єктів виробничих відносин, не давало змоги реалізувати їхні інтереси повною мірою. Це стримува­ло розвиток економіки.

«Включити» всіх суб'єктів виробничих відносин, їхні інтереси в економічне життя, надати динамізму суспільному виробництву, вивести економіку країни на якісно новий рівень — найважливіше завдання. Його можна вирішити не підпорядкуванням одних інтересів іншим, а поєднанням різнобічних інтересів усіх суб'єктів господарювання.

Відповідно до конкретного історичного характеру економічних потреб економічні інтереси як форма їхньої реалізації також мають історичний характер. Історична форма і соціальна зумовленість еко­номічних інтересів у кожному суспільстві визначаються відносина­ми виробництва, розподілу, обміну і споживання, які, в свою чергу, залежать від рівня розвитку продуктивних сил. Водночас у певній історичній системі виробничих відносин люди займають різне ста­новище, що зумовлює характер їхньої діяльності, їхні потреби та інте­реси.

Економічний інтерес — це вигода, якої досягають у процесі реалізації економічних відносин. Вона забезпечує само­стійність, саморозвиток суб'єкта, тобто створення умов, достатніх для його відтворення на рівні прогресивних соці­ально-економічних досягнень. Якщо економічні відносини не реалізують економічних інтересів, суб'єкти намагаються досягти своєї вигоди поза економічними відносинами (пору­шують закони, розвивають тіньову економіку, займаються спекуляцією, крадуть тощо).