6. Регулювання монополій

Регулювання діяльності монополій проводиться у тому випадку, коли ринок визнається монополізованим.

Існує два основні показники, що визначають ступінь монопольної влади.

1. Індекс Лернера – індекс, який розглядає високий прибуток як ознаку монополії. Спосіб виміру монопольної влади – визначення величини, на яку ціна, що максимізує прибуток, перевищує граничні витрати. Був запропонований у 1934 році монополістом Аба Лернером і отримав назву показника монопольної влади Лернера:

І_L = (10.6)

Числове значення індексу знаходиться між 0 і 1. Для досконало конкурентної фірми І_L = 0. Чим більше значення індексу наближується до 1, тим більша монопольна влада.

2) Індекс Герфіндаля використовується для виміру ступеню концентрації ринку.

Він має такий вигляд:

Н = Р₁² + Р²₂ + ....+ Р_n², (10.7)

де Р – частка ринку, що припадає на фірму, %; n – кількість фірм у галузі.

Якщо галузь складається лише з однієї фірми, то Н = 1*100² = 10000. Якщо у галузі діють 100 рівноправних фірм, то Н = 100 *1² = 100. Таким чином, індекс Герфіндаля перебуває у межах від 0 до 10000, відображаючи спектр ринкових структур від досконалої конкуренції до чистої монополії.

В умовах монополії, з одного боку, об’єктивно існує тенденція до обмеження обсягів виробництва і до зростання цін, але, з другого боку, монополізація завжди пов’язана з масштабами виробництва, що призводять до зниження середніх витрат в цілому і до економії ресурсів.

Більшість чисто монополістичних галузей є природними монополіями і тому підлягають державному регулюванню (рис. 10.14).

З-за великих постійних витрат крива попиту перетинає криву середніх витрат в точці (F), де середні витрати все ще знижуються. Не регульований монополіст вибрав би обсяг Q₁ і ціну Р₁, при яких він буде мати прибуток і при яких буде недовикористання ресурсів (бо Р>МС). Регулююча комісія прагне покращити соціальні наслідки природної монополії і назначає максимальну ціну на продукцію монополії – суспільно оптимальну ціну Р₃, у якій Р = МС, що призведе до ефективного розподілу ресурсів. У цьому випадку монополія буде отримувати збитки і тому вона постійно буде вимагати державних дотацій. Для того, щоб не сплачувати монополії дотацій, держава назначає компромісну ціну Р₂, “що забезпечує справедливий прибуток”(де ціна дорівнює середнім сукупним витратам). Вона дозволяє монополісту беззбитково вести діяльність, але не виправить повністю ситуацію недорозподілу ресурсів.

Рис.10.14. Державне регулювання природної монополії

Регулювання цін може одночасно знизити ціну, збільшити обсяг виробництва і скоротити економічні прибутки монополії.