5. Поведінка олігополістів: теорія ігор

Особливості поведінки олігополіста на ринку визначаються двома тенденціями, що діють у протилежних напрямках:

З одного боку, фірми зацікавлені в максимізації сукупного прибутку галузі через змову та спільні дії, оскільки це дає змогу реалізувати монопольну владу.

З другого боку, кожна фірма прагне отримати надприбуток за рахунок конкурентів, порушуючи угоду, а це відповідно суттєво загострює суперництво.

Суперечності між двома тенденціями ілюструє дилема олігополіста.

Ситуація, з якою стикаються олігополісти, нагадує становище учасників стратегічних ігор таких, як бридж або шахи, і необхідно вибирати варіанти поведінки відповідно до дій та реакцій супротивників. Тому в аналізі олігополістичних ситуацій застосовується теорія ігор.

Теорія ігор – це теорія, яка займається аналізом стратегічної взаємодії суб’єктів, що мають протилежні інтереси. Теорія ігор була розроблена Джоном фон Нейманом та Оскаром Моргенштерном, які в 1944 році викликали її в книзі “Теорія ігор та економічна поведінка”.

Результати гри ілюструються за допомогою матриці виплат, яка показує наслідки, що матиме кожний учасник гри при певних рішеннях його та інших учасників, тобто за певної стратегії. Найчастіше чисельність учасників та варіантів стратегії обмежується двома.

Економічні ігри, в які грають фірми, можуть бути кооперативними або некооперативними.

Гра є кооперативною, якщо гравці можуть обговорювати пункти контрактів, які дають їм змогу розробляти спільні стратегії.

Гра некооперативна, якщо переговори та будь-які зобов’язання по контракту неможливі.

Домінуюча стратегія – стратегія, оптимальна для гравця, незалежно від того, що робить конкурент.

Наприклад, фірмі А потрібно рекламувати свій товар, оскільки вона, рекламуючи, повністю реалізує свої можливості, що б не робила фірма В. Реклама для фірми А є домінуючою стратегією. Те саме стосується фірми В, незалежно від того, що чинитиме фірма А, фірма В завжди виграватиме від реклами. Наслідком гри буде рекламна діяльність обох фірм.

Таблиця 11блиця 800000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000.1

Матриця виграшів для рекламної гри -1

Якщо у фірми А немає домінуючої стратегії, то її оптимальне рішення залежить від того, що робить фірма В (табл. 11.2).

Якщо фірма В рекламує свій товар, то фірмі А також потрібно рекламувати, проте якщо фірма В нехтує рекламою, то фірмі А треба також відмовитися від реклами.

Якщо обидві фірми повинні прийняти рішення одночасно, фірмі А слід уявити себе на місці фірми В.

Домінуюча стратегія фірми В – рекламна діяльність. Це означає, що фірмі А самій слід рекламувати товар. Рішення обох фірм рекламувати сходяться в точці рівноваги.

Таблиця 11.2

Матриця виграшів для рекламної гри -2.

Фірма А, знаючи рішення фірми В, вибирає найкращій варіант дій, і так само фірма В, при заданому рішенні фірми А, теж працюватиме за найкращим з можливих варіантів.

Якщо домінуюча стратегія існує для всіх гравців, то тоді у грі існує рівноважний результат, тобто рівновага за Нешем (табл. 11.2).

У рекламній грі існує єдина точка рівноваги за Нешем – обидві фірми займаються рекламною діяльністю.

У грі може існувати не лише одна точка рівноваги за Нешем. Іноді вона взагалі відсутня.

Розглянемо задачу вибору продукту. Дві компанії – виробники крупи для каші на сніданок – працюють на ринку, на який можна успішно вводити два різновиди крупи, за умови, що кожна з марок виводиться лише єдиною фірмою (табл. 11.3).

Таблиця 11.3

Задача вибору продукту

У цій грі кожній з фірм байдуже, який товар виробляти до того моменту, поки вона не виводить на ринок товар такий самий, як і конкурент. Знаючи стратегію свого конкурента, кожна фірма реалізує свої можливості і не має причин відхилятися від обраного напрямку діяльності.

Обидві фірми мають вагомі причини для досягнення однієї з двох точок рівноваги за Нешем – якщо вони обидві вийдуть на ринок з одним сортом каші, то обидві програють від цього.

Концепція рівноваги за Нешем значною мірою ґрунтується на індивідуальному раціоналізмі. Вибір стратегії кожним гравцем залежить не лише від його власної раціональності, а й також від способу мислення його опонента. Цей факт може обмежувати простір діяльності (табл.11.4).

Якщо гравець №1 діє обережно і враховує, що гравець №2 може бути не повністю проінформованою або нераціонально мислячою особою, він може вибрати варіант “верх”, і в цьому разі обов’язково одержить прибуток в розмірі 1, і не ризикуватиме втратити 1000. Така стратегія називається стратегією максиміну, оскільки вона максимізує мінімальний прибуток, який можна одержати.

Якби гравець №1 знав напевне, що гравець №2 користуватиметься стратегією максиміну, то перший віддав би перевагу ігровому варіанту “низ”, замість того щоб користуватися стратегією максиміну і грати варіант “верх”.

Таблиця 11.4

Стратегія максиміну

Теорія ігор математичними методами досліджує поведінку індивідів, що мають протилежні інтереси. Дилема олігополіста (відома в теорії ігор як “дилема в’язня”) досліджує стратегічні питання ціноутворення, які вирішує кожна фірма: встановити співробітництво і на його основі максимізувати прибутки галузі чи навпаки – намагатися максимізувати особисті прибутки. Це стратегічна гра, принципи якої доводять, що за певних обставин індивідуальна раціональність поведінки індивідів призводить до гірших результатів порівняно з випадком колективної раціональності.

Розглядаючи “дилему ув’язнених” (табл. 11.5), можна побачити, що виграші від’ємні, оскільки вони являють собою кількість років проведених у в’язниці.

Таблиця 11.5

“Дилема ув’язнених”

Для обох ув’язнених ідеальний варіант – це не признання, і в цьому випадку строк покарання для кожного з них становитиме два роки. Водночас визнання себе винним є домінуючою стратегією для кожного з ув’язнених – він дає більшу віддачу незалежно від стратегії іншого в’язня. Домінуючі стратегії є також стратегіями максиміну. Отже, випадок, в якому обидва ув’язнених визнають себе винними, це одночасно є точка рівноваги за Нешем, і максимінний розв’язок. Таким чином, признання є раціональним виходом для кожного з в’язнів.

Стратегії, в яких гравці роблять однозначний вибір або вдаються до однозначних дій мають назву чистих стратегій.

На відміну від них існують змішані стратегії. Приклад цьому – гра “орел і решка”. В цій грі кожен з гравців вибирає для себе орла чи решку і обидва гравці одночасно відкривають свої монети. Якщо монети в обох гравців випали однаковим боком, перемагає гравець А, якщо сторони монет не співпадають, то виграє гравець В (табл. 11.6).

Таблиця 11.6

Гра “Орел – решка”

У разі застосування чистих стратегій рівноваги за Нешем не виникає.

Доцільність рішень, які передбачають змішані стратегії, залежить від конкретної гри та гравців.

Змішана стратегія – це така, в якій гравець навмання робить вибір з-поміж двох чи більше можливих варіантів дій. При цьому для кожного з варіантів попередньо призначається ймовірність його вибору.

Стратегії, що не є оптимальними для одноразової гри, можуть виявитися такими у грі, що повторюється. Залежно від кількості повторювань для повторюваної “дилеми ув’язнених” може виявитися оптимальною стратегія “око за око”, в якій кожен гравець дотримується принципів співробітництва, доки їх дотримується конкурент. (табл. 11.7).

Таблиця 11.7

Проблема ціноутворення (“око за око”)

У послідовній грі гравці роблять ходи по черзі. В деяких випадках перевагу має той, хто виявляє ініціативу першим. Тоді у гравців може виникнути стимул спробувати взяти на себе певні зобов’язання до того, як це зроблять їх конкуренти (табл. 11.8).

Таблиця 11.8

Видозмінена задача вибору продукту

Якщо обидві фірми, ігноруючи наміри одна одної, змушені незалежно і одночасно оприлюднити свої рішення, тоді найімовірніше обидві вийдуть на ринок із солодким різновидом і обидві зазнають збитків.

Якщо фірма №1 може першою запропонувати на ринку свій різновид каші, тоді вона пропонує солодкий варіант, напевно знаючи, що фірма №2 відреагує, обравши хрусткий варіант каші.

Прикладом кооперативних ігор є ситуації укладання угоди. Як і у випадку некооперативних ігор, при укладанні угоди іноді можна, обмежуючи гнучкість своїх дій, одержати стратегічну перевагу. (табл. 11.9).

Таблиця 11.9

Виробниче рішення

Фірми планують вивести товари, які є взаємодоповнюючими.

Якби обидві фірми могли домовитися, котра з них вироблятиме який товар, єдиним раціональним результатом є: фірма №1 – товар А, фірма №2 – товар В. Однак основним в цьому виборі є те, що виробництво В – домінуюча стратегія для фірми №2.