4. Історія розвитку макроекономічної думки

Макроекономіка є однією з наймолодших економічних наук. За загальним визначенням своєї зрілості вона досягла в 30-і роки ХХст., у період світової економічної кризи. Але свій початок макроекономіка Бере ще у XVI ст. У 1576 році француз Жан Боден обгрунтував зміну рівня цін (тобто інфляцію) результатом зміни співвідношення між кількістю грошей та товарів.

Макроекономічну спрямованість також мали дослідження англійських економістів В. Петті і Г.Кинга, які біля 300-т років тому вперше у світовій практиці здійснили розрахунки й дали оцінку національного доходу Англії і Франції. Подальшого розвитку макроекономічний аналіз набув у XVIII ст. у працях французької школи фізіократів. Основоположник цієї школи Франсуа Кене розробив макроекономічну модель господарського кугообороту, так звану “Економічну таблицю” (1758 р.). Ця таблиця відображала загальну картину кругообороту товарів і послуг для основних секторів економіки і класів суспільства і давала уявлення про механізм функціонування економіки в цілому. Але вона була побудована на ряді концепцій, які не витримали перевірку часом. Ф.Кене побудував модель господарського кругообороту за аналогією з циклом кровообігу людини. За аналогією з людським організмом Ф.Кене поділяє суспільство на три класи: продуктивний (селяни), 2) заможний (землевласники), 3) безплідний (ремісники).

Головний недолік “Економічної таблиці” полягав у тому, що вона не давала пояснення, як в економіці забезпечуються “природні закони”, тобто вчений не розкрив механізму саморегулювання ринкової системи. На це запитання відповіли представники класичної теорії. Згідно з класичною теорією здатність ринку до саморегулювання забезпечується за допомогою механізму ціноутворення. Представник цієї теорії - Адам Сміт. Сміт розглядає дві ціни: 1) природну, що покриває витрати і дає середню норму прибутку, 2) ринкову, тобто фактичну ціну, за якою товар продається на ринку.Згідно із вченнями Сміта, ринок через ціновий механізм автоматично забезпечує досягнення макроекономічної рівноваги.

Протилежний підхід до оцінки регулюючих можливостей ринку пропонує марксистська ідея. К.Маркс розробив дві моделі господарського кругообороту - моделі простого та розширеного відтворення. Він дійшов висновку, що в умовах постійного нагромадження капіталу норма прибутку має тенденцію до зниження.

Макроекономічні ідеї Маркса не дістали визнання за межами країн соціалізму. Макроекономіка стала розвиватися згідно з класичною теорією. Але світова економічна криза в 1929-1933 роках не підтвердила також основного постулату класичної теорії - здатності ринкової економіки до швидкого самовидужання, що викликало недовіру до неї. Виникла необхідність в новій макроекономічній теорії. Її засновником став англійський економіст Джон Мейнард Кейнс. Він вперше висунув ідею про те, що ринкова рівновага - це ще не благо для економіки. Він довів, що в ринковій економіці може бути “рівновага за неповної зайнятості” і що для її усунення необхідне втручання держави. До основних важелів такого втручання Кейнс відносив фінансову і грошову політику, а об'єктом впливу вважав сукупний попит. Свої погляди на проблеми регулювання ринкової економіки Кейнс виклав у книзі “Загальна теорії зайнятості, процентна і грошей” (1936 р.), де показав, що держава, впливаючи на окремі макроекономічні показники, може ефективно здійснювати регулювання економіки. Ця теорія стала домінуючою протягом кількох десятиліть.

В цей час значний внесок в розвиток макроекономіки зробили англ. вчений Кларк, амер. економіст українського походження С.Кузнец, амер. економіст російського походження В.Леонтьєв та ін. Проте в період нової світової економічної кризи 70-х років ХХ ст. виявилось, що державне втручання в економіку не завжди дає очікуваний результат і що вплив держави на сукупний попит у період економічного спаду не забезпечує збільшення виробництва, а лише породжує інфляцію.

На цьому тлі почала інтенсивно розвиватися “неокласична” теорія (70-і роки ХХ ст.). Її виникнення, з одного боку, було реакцією на марксизм з його критикою капіталізму, з іншого - спробою вписати в неокласичну теорію ряд нових положень, висновків, що підтверджували б саморегулюючу здатність ринку. Неокласична теорія має багато напрямків (теорія добробуту, вперше ввела поняття “суспільні блага”, “зовнішні ефекти”, “монополії”). Неокласична теорія включає ряд теорій, які суперечать кейнсіанській теорії (монетариська теорія, теорія раціональних очікувань, теорія економіки пропозиції та ін.).

Отже, сучасна макроекономіка не має єдиної домінуючої теорії. Вона спирається на ряд теорій, котрі взаємодоповнюють одна одну і дають практикам можливість вибору, тобто самим визначити ефективність кожної теорії залежно від своїх суб'єктивних уявлень, а також з урахуванням індивідуальних умов, цілей і пріоритетів економічної політики певної країни.

5.Суть і основні риси СНР як основи макроекономічного рахівництва

Країни з ринковою економікою, а також ті, що переходять до ринкових відносин, послуговуються системою національних рахунків, що затверджена ООН і рекомендована для використання з метою забезпечення міжнародних зіставлень, порівнянь тощо. З травня 1993 року за Указом Президента і в Україні була впроваджена система національних рахунків (СНР), тобто наші статистика й облік перейшли на міжнародні стандарти. До цього в нас діяла система показників балансу народного господарства.

СНР – це узгоджена система збору, опису та ув’язки основних потоків статистичної інформації, відображених у макроекономічних показниках, що характеризують найважливіші результати і пропозиції економічного розвитку.

СНР – це міжнародний стандарт оцінки основних економічних показників країни. Вона є своєрідним вимірювачем стану економіки та основою для розробки економічної політики держави. І подібно до того, як за динамікою витрат і прибутків керівники фірм визначають економічне становище фірми, так за показниками національних рахунків уряд визначає становище економіки держави. Тобто СНР містить дані про кількість вироблених у всьому суспільстві товарів і послуг, про сукупний дохід та сукупні витрати всіх економічних суб’єктів тощо.

Система національних рахунків базується на таких методологічних принципах:

– продуктивною є будь-яка економічна діяльність, яка приносить прибуток суб’єктам цієї діяльності. Тобто критерієм продуктивності праці є одержання доходу;

– грошові витрати й доходи в економіці еквівалентні. Це означає, що вартість продукту, з одного боку, це сума витрат факторів виробництва, з іншого боку, це сума доходів, отриманих власниками факторів виробництва. Отже, одна й та сама величина для виробників продукту є витратами, а для власників факторів виробництва – прибутками. Тому витрати дорівнюють доходам. Такий стан свідчить про рівновагу в економічній системі. Слід зазначити, що рівність між витратами та прибутками досягається не завжди. Проте ринковий механізм постійно намагається зрівняти витрати з доходами;

– виробництво, розподіл, обмін і споживання розглядаються як взаємопов’язані сторони єдиного процесу відтворення суспільного виробництва. СНР виходить із того, що економіка перебуває в постійному кругообігу, а кругообіг – це безперервний потік “витрати – доходи”. Це означає, що витрати створюють доходи, а останні є джерелом нових витрат і т.д. Із цього випливає висновок: щоб збільшити доходи, необхідно збільшити витрати, а щоб витрати зросли, потрібно одержати більші прибутки. Концепція господарського кругообігу розглядає виробництво, розподіл і перерозподіл продукту й доходу, формування національного багатства як різні, але взаємопов’язані аспекти процесу відтворення;

– усі показники в системі національних рахунків обчислюються лише в грошовій формі і без повторного рахунку.Особливість методології СНР полягає у тому, що ключовим поняттям у структурі показників виробництва є додана вартість. Основними показниками СНР є валовий внутрішній продукт (ВВП), чистий внутрішній продукт (ЧВП), національний дохід (НД), особистий дохід (ОД), дохід кінцевого використання (ДКВ), рівень цін, процентна ставка, рівень безробіття.

Перевагами СНР перед іншими системами є те, що: 1) вона враховує всі види діяльності господарських суб’єктів (як юридичних, так і фізичних осіб, як вітчизняних, так і іноземних бізнесменів), пов’язаних з виробництвом матеріальних і нематеріальних благ і послуг; 2) являє собою найбільш важливі та загальні аспекти економічного розвитку: виробництво і споживання продукції, розподіл і перерозподіл доходів, формування національного багатства; 3) досліджує три види взаємопов’язаних операцій – товарно-виробничі, споживчо-розподільчі, доходно-фінансові.