65. Система відносин власності в економіці України.

Власність – це складна та багатогранна категорія, яка виражає всю сукупність суспільних відносин, зокрема економічних, політичних, соціальних, національних, юридичних, морально-етичних та інших. Власність займає центральне місце в економічній системі, при чому зумовлює спосіб поєднання робочої сили із засобами виробництва, визначає мету функціонування та розвиток економічної системи, соціальну структуру суспільства, а також характер стимулів трудової діяльності та спосіб розподілу результатів праці.

З економічної точки зору власність розглядається через виробничі відносини між суб’єктами власності з приводу об’єктів власності, при чому об’єктами виробничих відносин є земля, засоби виробництва, знання, інформація, робоча сила та ін.

Субєктами відносин власності є персоніфіковані носії відносин власності –власники. Обєктами власності виступає все те, що можна привласнити або відчужити. Такий підхід дозволяє встановити: хто в суспільстві в своєму розпорядженні має чинники виробництва, а значить – володіє економічною владою; як відбувається процес поєднання робочої сили із засобами виробництва; дає відповідь на питання – хто і як отримує дохід від господарської діяльності.

Відносини власності охоплюють всю економічну систему і визначають не лише характер споживання, а й специфіку процесу виробництва.

Так як обмін, розподіл та споживання має диференційований характер, в суспільстві існують суперечності антагоністичного характеру. У зв’язку з цим виникає необхідність надати економічним відносинам характеру правових відносин. Це і зумовлює існування об’єктивного постулату, що суб’єкти відносин власності мають бути носіями певних прав та відносин. Такі обов’язки та правила поведінки встановлює держава через введення такого інституту як право власності.

Саме тому власність з юридичної точки зору характеризується правами присвоєння та використання певних цінностей (як матеріальних, так і духовних).

Система відносин власності визначає суспільних спосіб поєднання робочої сили із засобами виробництва, визначає специфіку дії економічних законів, визначає цілі та мотиви виробництва та виробничого процесу.

Власність характеризує розподіл і споживання створеного продукту, визначає класову і соціальну структуру суспільства, власність характеризує панівну систему політичної та економічної влади.

Власність – це сукупність відносин між суб’єктами господарювання з приводу привласнення засобів виробництва та його результатів.

Привласнення - це процес, який виникає в результаті поєднання об’єкта та суб’єкта.

Відчуження – процес позбавлення суб’єкта власності права на володіння, користування, розпорядження об’єктом власності.

Відносини власності в своїй сукупності утворюють систему власності, яка містить 3 види відносин: відносини з приводу привласнення об’єктів власності, які передбачають повне відчуження об’єкта власності певних суб’єктом; відносини з приводу економічних форм реалізації об’єктів власності, які відображають корисність або прибутковість володіння тим чи іншим об’єктом власності; відносини з приводу господарського використання об’єктів власності, які виникають між власником об’єктів власності і окремими підприємствами з приводу передачі останніми на певних умовах певного майна.

З економічної точки зору, власність можливо класифікувати виокремлюючи критерії відношення суб’єктів власності до об’єктів власності.

Форми власності:

• Індивідуальна --- представлена такими різновидами як особиста, приватна, інтелектуальна

• Колективна --- акціонерна, корпоративна, кооперативна, партнерська, власність товариств, власність громадських організацій, власність релігійних та культових організацій.

• Державна --- загальнодержавна, комунальна, муніципальна.

З розвитком суспільства змінюється і співвідношення різних типів та форм власності. Якщо на попередніх етапах розвитку людства переважаючу роль відігравала індивідуальна приватна власність, то за сучасних умов відбувається розширення ролі групової та державної власності. Можна простежити кілька тенденцій розвитку власності. Це, насамперед, зростання ролі спільної власності, зокрема такої її форми, як акціонерна, або корпоративна, власність. Розвиток науково-технічного прогресу за сучасних умов, зумовивши значне поширення інформаційних технологій, спричинив зростання ролі інтелектуальної власності. Однією з тенденцій розвитку власності є й посилення деперсоніфікації великої власності та перехід її до юридичних осіб. Водночас зростає персоніфікація власності через розширення кола власників акцій. Характерним є й створення так званої робітничої власності шляхом викупу акцій корпорації її працівниками. Найзагальнішою тенденцією розвитку власності за сучасних умов є наростання плюралізму її форм і зростання питомої ваги міждержавної власності.