logo
otveti_ET_Pochti_vse

Кредит, його функції та форми. Принципи кредитування.

Форми і функції кредиту

Історично першою суспільною формою кредиту вважають лихварський капітал. В умовах розвиненої ринкової економіки впродовж тривалого еволюційного розвитку кредит набув найрізноманітніших форм. Розглянемо найважливіші з них, зауваживши при цьому, що класифікація кредиту залежить від критерію, покладеного в її основу.

За суб'єктами кредитних відносин, об'єктом позик, сферою поширення та розміром позичкового відсотка розрізняють:

1. Комерційний кредит — надається одним підприємцем іншому у вигляді продажу товарів із відстрочкою платежу.

Об'єктом комерційного кредиту є товарний капітал.

Інструментом комерційного кредиту є вексель. Останній може набувати форм простого (видається позичальником на ім'я кредитора із зазначенням місця та часу видачі векселя, розміру суми, місця й часу платежу) і переказного векселя, або тратти (письмовий наказ кредитора позичальникові про сплату певної суми третій особі або пред'явнику). Особа, що видає переказний вексель, називається трассантом, а особа, на користь якої виписана тратта, —ремітентом.

Мета комерційного кредиту — прискорення реалізації товарів та втіленого в них прибутку.

Величина позичкового відсотка за комерційний кредит нижча від банківського; входить у ціну товару та суму векселя.

2. Банківський кредит — найпоширеніша форма кредиту.

Об'єктом банківського кредиту є грошовий капітал.

Кредитором єбанк, а позичальником — домогосподарства, підприємницький і державний сектор.

Мета банківського кредиту — отримання прибутку з позик.

Банківський кредит не має цільового обмеження.

Банківський кредит — це форма кредиту, за якою банк надає клієнтові у тимчасове використання частину

власного або залученого грошового капіталу на умовах повернення та платності у вигляді банківського відсотка.

Банківський кредит, у свою чергу, класифікується за

такими ознаками:

— залежно від забезпечення — незабезпечений (бланковий) та забезпечений (векселем, майном чи цінними паперами);

— за строками погашення — онкольний (погашається на першу вимогу банку); короткостроковий (до 1 року); середньо- строковий (від 1 до 3 років); довгостроковий (понад 3 роки);

— за ступенем ризику — стандартний і з підвищеним ризиком;

— за способом погашення кредиту — кредит, що погашається в розстрочку (поступово, частинами), та одноразового погашення;

— за методом стягнення банківського процента — процент стягується в момент отримання кредиту, під час його повного повернення або однаковими частинами впродовж терміну кредиту.

— за методом надання — кредит, що надається на підставі індивідуальної угоди між позичальником і банком, та кредит, що надається у межах попередньо встановленого банком ліміту кредитування для певного позичальника (згідно з відкритою кредитною лінією).

Сучасній економіці властиве переплетення комерційного та банківського кредитів.

Споживчий кредит — надається банком приватним особам для придбання предметів особистого споживання довгострокового користування (холодильників, пральних машин, телерадіо-апаратури, меблів, автомобілів тощо).

Споживчий кредит існує у двох формах: комерційного (купівля товарів у розстрочку) та банківського (грошова позика в банку для купівлі товарів довгострокового використання).

Позичковий процент за цією формою кредиту досить високий.

Іпотечний кредит — довгострокова позика під заставу нерухомого майна (землі, житла, виробничих будівель). Його надають переважно спеціалізовані іпотечні банки під заставу нерухомого майна. У випадку несвоєчасного повернення кредиту позичальник втрачає заставлене нерухоме майно, і воно переходить у власність банку.

Лізинговий кредит — відносини між юридичними особами, що виникають з приводу оренди майна і супроводжуються укладанням лізингової угоди, в якій лізинговою компанією є банк, що на замовлення орендаря купує обладнання і надає його в оренду.

Ломбардний кредит — короткостроковий кредит під заставу рухомого майна, яке можна швидко реалізувати. Застава забезпечує повернення кредиту. Вартісна оцінка застави повинна перевищувати суму кредиту. Якщо кредит повертається своєчасно зі сплатою відсотка, позичальник залишається власником заставленого майна. Якщо кредит не повертається в строк, право власності на заставлене майно переходить до кредитора, який, реалізуючи майно, утримує суму боргу та відсоток.

Сучасною формою ломбардного кредиту є банківський кредит під заставу депонованих у банку цінних паперів.

Державний кредит — система економічних відносин між державою в особіїі органів влади чи управління, з одного боку, та фізичними і юридичними особами — з іншого, за яких держава виступає як позичальник, кредитор чи гарант.

Найпоширенішою формою державного кредиту є така, за якої держава є позичальником грошових засобів. Державні запозичення можуть мати як грошову форму (держава продає цінні папери: облігації, скарбничі зобов'язання, сертифікати ощадного банку), так і натуральну (хлібна або цукрова позика). Значно рідше держава виступає кредитором, надаючи позику на засадах повернення, платності та цільового використання.

Функції кредиту

підприємницького та державного сектору, перетворюючи їх у позичковий капітал, який завдяки використанню численних форм кредиту

перерозподіляється на користь тих суб'єктів, які мають тимчасову потребу використання запозичених грошових засобів.

Економія витрат обігу завдяки тому, що кредит суттєво прискорює швидкість обороту грошових ресурсів і здешевлює

обслуговування грошового обігу.

забезпечуючи зростання рівня концентрації та централізації

капіталу.

шляхом впливу на позичкову ставку процента, норму резервування, операції на відкритому ринку цінних паперів, держава

проводить стимулюючу або обмежувальну політику.

  1. Кредитно-грошова політика, її мета та інструменти.

Кредитно-грошова політика — діяльність держави, спрямована на забезпечення економіки повноцінною і стабільною національною валютою та регулювання грошового обігу відповідно до потреб економіки з метою стимулювання економічного зростання при низькому рівні інфляції і безробіття, вирівнювання платіжного балансу країни.

Основною метою проведення грошово-кредитної політики держави є реалізація системи заходів у сферах грошового обігу та кредиту, спрямованих на регулювання економічного зростання, стримування інфляції, забезпечення зайнятості та вирівнювання платіжного балансу.

Грошово-кредитна політика є оперативним і гнучким доповненням політики бюджетної . Світова практика свідчить, що за її допомогою держава впливає на грошову масу та відсоткові ставки, а вони, відповідно, - на споживчий та інвестиційний попит .

Грошово-кредитна політика ґрунтується на принципах монетаризму і має низку переваг над фіскальною політикою .

Негативні моменти полягають у тому, що ця політика непрямо впливає на комерційні банки з метою регулювання динаміки пропозиції грошей, а тому не може безпосередньо змусити їх зменшувати чи збільшувати кредити .

Вибір методів та інструментів грошово-кредитної політики має бути прерогативою центрального банку, тобто відмінність стратегічних і проміжних цілей грошово-кредитної політики від тактичних має полягати в тому, що тактичні цілі реалізує саме центральний банк держави.

Використання того чи іншого інструмента регулювання грошово-кредитного ринку (проведення грошово-кредитної політики )

залежить від історичних традицій використання фінансових інструментів у державі, розвинутості ринкових відносин, наявності банківсько-фінансових установ, загальнодержавного стану економіки, врегульованості питань фіскальної політики й т . ін .

Основні монетарні інструменти, за допомогою яких забезпечується проведення центральними банками грошово-кредитної політики в тій чи іншій країні, залежно від рівня її економічного розвитку, такі:

регулювання облікової ставки ;

встановлення "кредитних стель" на кредитні вкладення ;

встановлення мінімальних обов'язкових резервів для комерційних банків;

здійснення операцій на відкритому ринку ;

здійснення операцій на валютному ринку ;

регулювання імпорту й експорту товарів ;

випуск депозитних сертифікатів центрального банку .

Завданням грошово-кредитної політики в Україні є забезпечення фінансової стабільності, поступове зниження інфляції, виведення економіки з

  1. Кейнсіанська та монетаристська моделі кредитно-грошової політики.

Кейнсіанська та монетаристська моделі кредитно-грошової політики.

Кейнсіанська модель грошово-кредитного регулювання.. Дж. Кейнс вважав, що економіка може надовго "зависнути" у стані заниженого випуску і хронічного безробіття, оскільки поведінка заробітної плати і цін не є гнучкою і механізм відновлення повного використання виробничих ресурсів робочої сили і матеріально-речового капіталу діє недосконало. Вихід із цього становища він убачав у державному втручанні для підвищення сукупного попиту, а інструментом втручання є бюджетно-податкові та грошово-кредитні важелі.

Вирішального значення у структурі сукупного попиту кейнсіанська теорія надає інвестиційному попиту. Зміна рівня інвестицій унаслідок мультиплікаційного ефекту спричиняє значні коливання рівнів виробництва і зайнятості. Своєю чергою на обсяг інвестицій найсильніший вплив має відсоткова ставка, оскільки вона є витратами на отримання кредиту для фінансування інвестиційних рішень. Підвищення відсоткової ставки скорочує обсяг інвестицій, а отже, і обсяг ВВП.

За кейнсіанською теорією проглядається така функціональна залежність: зростання грошової маси викликає падіння відсоткової ставки, а це веде до зростання інвестицій і в кінцевому підсумку— до збільшення зайнятості і виробництва. Тобто відсоткова ставка стає важелем впливу грошового обігу на економіку в цілому. Аналіз грошового ринку, на якому складається рівень відсоткової ставки під впливом взаємодії попиту та пропонування, є важливим елементом кейнсіанського вчення.

Монетаристська теорія.

Вони (монетаристи) впевнені, що ринкова економіка є достатньо стійкою і ринковий механізм забезпечує самостійне відновлення економічної рівноваги. Через це монетаристи не визнають державного регулювання, активно захищають принципи вільної конкуренції. Вирішальне значення в розвитку виробництва, на їхню думку, належить грошам. Фундатор монетаристської теорії М. Фрідмен стверджує, що недооцінювання ролі фошового обігу і грошей, яке виявилось у недостатньому забезпеченні економіки грошовою масою під час Великої депресії 1929—1932 рр., суттєво посилило спад і ускладнило вихід з нього. Монетаристська концепція розглядає швидкість обігу грошей як змінну, але передбачувану величину. На швидкість обігу грошей впливає очікуваний рівень інфляції та відсоткова ставка. Крім цього, монетаристи виявили зв'язок між темпами зростання грошової маси, реального і номінального ВВП, що дає можливість через зміну темпів зростання грошей впливати на обсяг виробництва.

Монетаристи відкидають активну грошово-кредитну політику, націлену відразу на стабілізацію пропонування грошей і відсоткової ставки. На їхню думку, головним об'єктом регулювання має бути не відсоткова ставка, а темпи зростання пропонування грошей. Тому центральний банк країни повинен увесь час проводити передбачувану політику і забезпечувати стійке й помірне зростання грошової маси. Темпи зростання грошової маси мають відповідати середнім темпам зростання ВВП і ще 1 % додатково, що пов'язане з уповільненням обігу грошей.

  1. Малі підприємства та їх роль у формуванні ринкового середовища

Мале підприємництво є органічним структурним елементом ринкової економіки. Цей сектор економіки історично і логічно відігравав роль необхідної передумови створення ринкового середовища. Воно було первинною вихідною формою ринкового господарювання у вигляді дрібнотоварного виробництва. Саме тому дрібнотоварне підприємництво відіграло структуроутворюючу роль в історії становлення економіки конкурентно-ринкового типу.

Роль малого підприємництва полягає у житті суспільства полягає в тому, що воно є одним із провідних секторів ринкової економіки; формується на засадах дрібнотоварного виробництва; визначає темпи економічного розвитку, структуру та якісну характеристику ВВП; здійснює структурну перебудову економіки, характеризується швидкою окупністю витрат, свободою ринкового вибору; забезпечує насичення ринку споживчими товарами та послугами повсякденного попиту, реалізацію інновацій, додаткові робочі місця; має високу мобільність, раціональні форми управління; формує новий соціальний прошарок підприємців-власників; сприяє послабленню монополізму, розвитку конкуренції.

Малий бізнес у ринковій економіці - провідний сектор, що визначає темпи економічного росту, структуру і якість валового національного продукту. Але справа не тільки в кількісних показниках - цей фактор по самій своїй суті є типово ринковим і становить основу сучасної ринкової інфраструктури. Основні переваги, характерні риси, властивому малому бізнесу:

а) можливість більш гнучких й оперативних рішень. У порівнянні з великими корпораціями в малому бізнесі спрощена структура прийняття управлінських рішень, це дає можливість швидко й гнучко реагувати на кон'юнктурні зміни, у тому числі шляхом маневру капіталу при перемикання з одного виду діяльності на іншій;

б) орієнтація виробників переважно на регіональний ринок. Малий бізнес ідеально пристосований для вивчення побажань, переваг, звичаїв, звичок й інших характеристик місцевого ринку;

в) підтримка зайнятості й створення нових робочих місць. Ця проблема надзвичайно актуальна для нашої країни; процес приватизації забере баласт із підприємств і дрібний бізнес міг би зіграти роль амортизатора, увібравши в себе вільну робочу силу;

г) виконання допоміжних функцій стосовно великих виробників. Великі фірми децентралізують виробничий процес, передаючи його фази малим підприємствам на основі субкооператоров;

д) невеликий первісний обсяг інвестицій. У малих підприємств менші строки будівництва; невеликі розміри, їм швидше й дешевше переозброюватися, впроваджувати нову технологію й автоматизацію виробництва, досягати оптимального сполучення машинної й ручної праці;

е) економічна ефективність виробництва в малих підприємствах;

ж) інноваційний характер малих підприємств. Багато економістів відстоюють ідею про виняткову роль малого бізнесу в розгортанні науково-технічної революції.

Дрібний бізнес відіграє важливу роль в економіці країни. Він:

– забезпечує необхідну мобільність в умовах ринку, створює глибоку спеціалізацію й кооперацію, без яких немислима його висока ефективність;

– здатний не тільки швидко заповнювати ніші, що утворяться в споживчій сфері, але й порівняно швидко окупатися;

– здатний створювати атмосферу конкуренції;

– створює те середовище й дух підприємництва, без яких ринкова економіка неможлива.

Малі підприємства відіграють помітну роль у зайнятості, виробництві окремих товарів, дослідницьких і науково-виробничих розробках.

Важливість малих підприємств ще й у тому, що, ведучи запеклу конкурентну боротьбу за виживання, вони змушені постійно розвиватися й адаптуватися до поточних умов ринку, адже, щоб існувати, треба діставати кошти для існування, а значить бути краще інших, щоб прибуток діставався саме їм.

Масовий випуск промислових виробів тривалого споживання (автомобілів, холодильників, телевізорів і т.п.) великими підприємствами викликає потребу у відповідних промислових послугах з ремонту й обслуговування, які часто здійснюють дрібні підприємства, тому що монополії через свою громіздкість змушені затрачати багато зусиль у цьому напрямку або створювати розгалужену мережу маленьких філій, що саме по собі теж досить дороге заняття, що служить в основному для підтримки престижу великої фірми.

Діяльність малих підприємств у менш розвинених районах західноєвропейських країн - це основа всієї їх соціального й економічного життя й вирішальна передумова їх подальшого господарського розвитку.

  1. Механізм формування рівноважної ціни.

Ринковим процесом ціноутворення керують закони попиту та пропозиції. Встановлення рівноважної ціни відбувається на ринку під впливом тенденцій і специфічних особливостей, як попиту, так і пропозиції. Вони проілюстровані вище за допомогою кривих на відповідних графіках. Однак ринкові сили набагато різноманітніші та багатші тих моделей, що були представлені.

На мал. 5 показані в найбільш загальному виді ті різноманітні і динамічні процеси, що відбуваються в реальній дійсності в сфері руху товарів і цін. Рівноважна ринкова ціна – це ціна, при якій по кожнім даному товарі на ринку немає ні надлишку, ні дефіциту. Вона встановлюється в результаті зрівноважування попиту та пропозиції як грошовий еквівалент строго визначеної кількості товару.

Попит та пропозиція врівноважуються під впливом конкурентного середовища ринку, унаслідок чого про ціну говорять як про конкурентну ринкову рівновагу. У будь-якому випадку на конкурентному ринку рівноважна ціна і відповідна їй кількість товару визначаються ринковим попитом та пропозицією.

За інших рівних умов рівноважна ринкова ціна встановлюється при такому співвідношенні попиту та пропозиції, коли кількість товарів, що покупці хочуть придбати, відповідає тій їх кількості, що виробники пропонують на ринку. При цьому на ринку відсутні тенденції зміни цін і кількості товарів.

Точка перетинання кривих попиту та пропозиції Е відповідає визначеному рівню ціни РЕ, що відзначена на осі ординат, і кількості, чи обсягу товару QЕ, що продається по цій рівноважній ціні (відзначено на осі абсцис).

Як показано на рис. 5, будь-який надлишок товару, тобто товарний надлишок, штовхає ціну товарів униз, до точки рівноваги Е. Любий товарний дефіцит, недостача товарів на ринку буде штовхати ціну товарів нагору, до точки рівноваги попиту та пропозиції Е. В остаточному підсумку встановиться рівноважна ціна РЕ, по якій буде продаватися QE товарів на ринку.

Встановлення рівноважної ціни

Ринкову рівновагу можна розглядати лише щодо фіксованого проміжку часу. У кожен наступний момент часу ринкова рівновага може встановитися як деяке нове значення ринкової рівноважної ціни і кількості продажів товару за цією ціною, що складається протягом місяця, сезону, року, ряду років і т.д. але ринкова рівновага – це завжди такий стан ринку, при якому QD = QS. Будь-яке відхилення від такого стану надає енергії силам, які здатні повернути ринок у стан рівноваги: усунути дефіцит (QD > QS) чи надлишок товарів на ринку (QD < QS).

Врівноважну функцію виконує ціна, що стимулює ріст пропозиції при дефіциті товарів і розвантажує ринок від надлишків, стримуючи пропозицію. Якщо попит росте, тобто при незмінній пропозиції товарів відбувається зсув усієї кривої попиту вправо нагору, то встановлюється новий, більш високий рівень рівноважної ціни і новий, більший обсяг кількості продажу товарів. І навпаки, зниження попиту, коли вся крива попиту зміщається уліво вниз при незмінній пропозиції, веде до встановлення більш низького рівня рівноважної ціни і меншого обсягу товарних продажів (мал. 6а).

При змінній пропозиції і незмінному попиті також буде встановлюватися інший рівень ринкової рівноваги. Так, ріст пропозиції, що означає зсув усієї її кривої вправо, дасть нову точку більш низькій рівноважній ціні при зростаючому кількості продажів товару. Зниження пропозиції, тобто зсув усієї кривої вліво, встановить більш високу рівноважну ціну і меншу кількість продажів товару

На конкурентному ринку будь-якого товару рівновага попиту та пропозиції встановлюється саме за цією схемою. Рівновага – закон для кожного конкурентного ринку. Завдяки рівновазі на кожному товарному ринку, підтримується рівновага економічної системи в цілому.

3.3. Приклад розрахунку рівноважної ціни на умовому товарному ринку

Нехай на умовному ринку пропозиція товару мє вигляд: QS = 15000 + 2,4 P,

де Р – ціна (грош. од.), QS – обсяг пропозиції (штук за рік).

Нехай на тому ж ринку попит на товар виглядає таким чином: QD = 35000 - 2,9 P.

Рівноважну ринкову ціну можна встановити, якщо зрівноважити пропозицю та попит на цей товар. (QS = QD):

15000 + 2,4 Р = 35000 – 2,9 Р, чи 5,3 Р = 20000.

Отже, рівноважна ринкова ціна за одиницю товару складає, таким чином, 2,65 грош. од.

  1. Матеріальні основи розвитку сучасної цивілізації.

Вивчення економічної теорії передбачає творче осмислення ру-шійних сил соціально-економічного прогресу. Це потребує визна-чення його матеріальних засад і ролі в ньому економічного устрою суспільства при особливому значенні взаємодії різних форм влас-ності та державного регулювання господарської системи. При цьому головна рушійна сила соціально-економічного прогресу знаходить-ся в самому суспільстві у вигляді економічних потреб та інтересів людини. Показником ефективності соціально-економічного прогресу є зростання багатства суспільства, що відкриває простір для його подальшого розвитку.

Цивілізованість - один з історичних етапів розвитку людства. Видатний американський етнограф Л. Г. Морган (1818-1881) у книзі "Первісне суспільство", створенню якої він віддав близько 40 років життя, виділяв три головні етапи людської історії - епоху дикості, варварства і цивілізованості.

Люди, які жили в період перших двох епох, споживали пере-важно готові продукти природи. Створені людиною примітивні знаряддя праці були лише побічними засобами забезпечення тако-го споживання.

Становлення цивілізованості пов'язане з переходом від збираль-ництва до переробної суспільно-виробничої технології. Остання від-биває активне ставлення людини до навколишнього середовища, конкретно-історичний характер обміну, що відбувається між сус-пільством і природою. Розвиток суспільно-виробничої технології вказує на те, якими методами здійснюється праця і як на її основі виробляються матеріальні й духовні цінності, необхідні для забез-печення життєдіяльності людини. Перехід від однієї технології до іншої зумовлюється змінами у розвитку засобів виробництва, про-гресом науки і техніки.

У розвитку цивілізованості, як і людського суспільства в цілому, особливе місце посідає природне середовище.

На певному історичному етапі природа підготувала умови для по-яви людини. Однак, відокремившись від природного середовища, людина не вийшла за межі його структури. Перетворюючи і присто-совуючи природу до своїх потреб, вона завжди залишається її не-від'ємною частиною.

Природні умови постійно впливають на розвиток людини, ма-ють важливе значення у визначенні змісту її праці, специфіки сус-пільно-виробничої діяльності. Відповідно до цього засоби вироб-ництва, передусім активніша і динамічніша частка їх - знаряддя праці, як і в цілому суспільно-виробнича технологія, пристосову-ються до існуючих природних умов, які відбиваються і на багато-гранності цивілізаційного прогресу.

Природні умови, специфіка виробничої технології, зміст праці людини та розвиток її потреб визначають історично конкретний рівень культури суспільства. Це поняття у широкому розумінні від-биває спосіб виготовлення матеріальних і духовних цінностей, їх передавання і споживання, що склалися у суспільстві. За своїм змі-стом воно близьке до поняття "цивілізація". Спільною основою їх є відповідний зміст людської праці не лише як специфічної діяль-ності, спрямованої на виробництво засобів існування людини (пред-метів харчування, одягу, житла, а також духовних цінностей), а й як першооснови, з якої формуються людина, суспільство в цілому, со-ціальна форма розвитку матеріального буття.

Відповідно до цього цивілізація визначається як історично кон-кретний стан суспільства, який характеризується особливим спо-собом праці, певною суспільно-виробничою технологією, відповід-ною матеріальною і духовною культурою. Цивілізація відображає органічну сукупність соціально-економічних і культурних характе-ристик суспільства, досягнутий рівень продуктивних сил, спосіб взаємодії людини з природою.

Особливої уваги потребує питання, пов'язане з гуманістичною спрямованістю цивілізації.

Після епохи варварства виникла цивілізація, яка пройшла ряд історичних етапів. Класифікація їх може здійснюватися у горизон-тальному і вертикальному аспектах.

Горизонтальний аспект характеризує співіснування і взаємодію неоднорідних за своїм змістом типів одиничних і особливих ло-кальних цивілізацій окремих країн і народів, що розвивалися в істо-рично визначені відрізки часу. Такими цивілізаціями були давньо-грецька, давньоримська, візантійська, азіатських народів, англійсь-ка і північногерманська, інків тощо. Кожній з них властиві непов-торність, унікальність і соціально-історична особливість.

Вертикальний аспект, навпаки, характеризує розвиток цивілі-зації у широкому розумінні цього поняття. Він відбиває історичну еволюцію суспільства, його поступальний рух від одного ступеня зрілості до іншого - більш високого. Цьому розвиткові притаман-на загальна логіка суспільно-історичного прогресу людства, що від-бувається у всесвітньому масштабі.

Перехід від одного рівня світової цивілізації до іншого здійсню-ється шляхом глобальних за своїм змістом технологічних револю-цій, що зумовлюють якісні зрушення в розвитку суспільно-продук-тивної сили праці людини, способу її взаємодії з природою.

Перша в історії людства технологічна революція, так звана нео-літична, забезпечила перехід від варварства до цивілізації (поняття "неолітична" походить від грецького слова lithos - камінь). Завдя-ки цій революції у сільському господарстві почали широко вико-ристовуватися певним способом оброблені камінні знаряддя праці. Саме цим було забезпечено перехід від збиральництва до виробни-чої та переробної економіки. "Неолітична" революція передувала аграрній (сільськогосподарській) цивілізації, для якої головною формою багатства і по суті головним знаряддям виробництва стала оброблювана земля. Аграрна цивілізація, що значно прискорила розвиток суспільного виробництва, зайняла значний відрізок істо-рії людства - 8-10 тис. років. Вона була панівною аж до середи-ни XVIII ст.

Промислова революція другої половини XVIII - першої третини XIX ст. започаткувала індустріальну цивілізацію, що розвива-ється і тепер. Грунтуючись на застосуванні системи машин і меха-нізації виробничих процесів, індустріальна цивілізація зробила но-вий велетенський крок у подальшому зростанні продуктивної сили праці людини й забезпеченні її панування над силами природи. Вперше в історії людства створені працею людини засоби вироб-ництва, передусім механічні знаряддя праці, стали основною фор-мою багатства суспільства.

Індустріальна цивілізація зумовила не лише механізацію виробни-чих процесів, а й якісно новий крок вперед у розвитку суспільного поділу праці, спеціалізації та кооперування виробництва. Вона розір-вала натуральну структуру господарювання, що існувала протягом тисячоліть, і зробила панівною товарну форму виробництва та обігу.

Отже, товарне виробництво і ринок, економічна демократія і плюралізм власності притаманні не лише, як це вважалося до остан-нього часу, певному устрою суспільства, вона є невід'ємними преро-гативами індустріальної цивілізації. Багато з того, що до недавнього часу економічна теорія відносила лише до цінностей окремої суспіль-ної формації, тепер оцінюється як загальноцивілізаційне надбання.