2.1. Зміст основних понять «закон», «закономірність», «принцип», «чинник», їх об'єктивний характер

Розвиток природи і суспільства характеризується наявністю багатоманітних і стабільних зв'язків і залежностей, які є проявом дії різних сил. Найбільш загальні і суттєві взаємозв'язки і залеж­ності між явищами і процесами в природі і суспільстві назива­ються законами. Закони відображають причинно-наслідкові зв'яз-

60

ки, тобто такі, в яких залежності між причиною і наслідком одно­значні, коли взаємодія різних сил (продуктивних і деструктивних) приводить до цілком ймовірного результату. Про цей результат суспільству вже може бути відомо або ще не відомо, якщо знання про сукупність взаємодіючих сил ще не достатні. Тому так важли­во постійно поглиблювати знання про сутність і особливості про­яву дії різноманітних сил (природних і суспільних), їх можливі на­слідки для навколишнього середовища, людини, суспільства, еко­номіки. Володіючи знанням про початковий стан процесу і закон його розвитку, можна однозначно передбачити результат. Закони діють як сукупна сила, прояв дії якої незаперечний, а результат однозначний. Завдяки знанню законів досягається найбільш точне передбачення (прогнозування) стану процесів.

Економічна наука вживає термін «закон» у випадках, коли встановлені істотні, тобто найбільш суттєві (глибинні) залежності між дією різноманітних сил і економічними наслідками (результа­тами) їх взаємодії. Економічні закони відображають найзагальніші і стабільні зв'язки у сфері виробничих відносин, тобто в процесі суспільно корисної діяльності. Економічні закони — це необхідні і стійки залежності між економічними явищами в процесі виробни­цтва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ і послуг.

Люди не вільні у виборі умов життя. Розвиваючи продуктивні сили, попередні покоління передають їх наступним, на базі яких і відповідно до виявлених законів нові покоління розвивають свою господарську діяльність. Учені виокремлюють закони розвитку природи і закони розвитку суспільства (закони діалектики).

Останні, зокрема економічні, закони у свою чергу поділяються на загальні закони, які діють упродовж всього існування людства (закон відповідності виробничих відносин рівню розвитку проду­ктивних сил, закон відтворення, закон економії часу та ін.) і спе­цифічні закони, що визначають економічний розвиток суспільст­ва в межах певних конкретно-історичних епох, суспільно-еконо­мічних формацій або стадій (закон вартості, закон попиту і про­понування, закон грошового обігу, закон нагромадження та ін.). У конкретних економічних умовах загальні і специфічні закони виступають як закономірності. Таким чином, закономірність — це прояв (процес) дії одного або певної сукупності економічних законів. Закономірність, як і закон, відображає стійкі причинно-наслідкові зв'язки, однак закономірність відображає не однознач­ну залежність, а ймовірнісну, тобто результат дії різноманітних сил є передбачуваним, але точність такого передбачення може мати відхилення від реального.

61

Як економічні закони, так і закономірності відображають сталі зв'язки і залежності між взаємодіючими силами, і тому є необ­хідним теоретико-методологічним підґрунтям для вирішення прак­тичних завдань. Знання і практичне використання законів і зако­номірностей у господарській діяльності дозволяє раціонально ви­користовувати природно-ресурсний потенціал регіонів, оптимі-зувати економічну діяльність на національному та регіональному рівнях.

Реалізація законів і закономірностей потребує розробки пев­них правил їх застосування в різних сферах економічної діяльності. Стисло викладені науково обґрунтовані положення, тобто прави­ла господарювання, якими мають керуватися суб'єкти економіч­ної діяльності на певному етапі історичного розвитку, назива­ються принципами. За допомогою використання науково обґрун­тованих принципів у вирішенні практичних питань господарської діяльності забезпечується виконання вимог економічних законів і закономірностей. Під час розроблення принципів, визначення їх змісту та механізму реалізації враховуються також природно-еко­номічні чинники.

Під чинниками розуміється сукупність аргументів (причин), які зумовлюють особливості розвитку певних економічних процесів у конкретному регіоні. Чинники визначають кількісні та якісні характеристики видів господарської діяльності. Чинники впли­вають на обсяги і напрями економічної діяльності, на визначення соціальних пріоритетів, вони є практичним інструментом вирішен­ня економічних завдань. Об'єктивна і всебічна оцінка дії чинни­ків у кожному регіоні визначає специфіку функціонування його еко­номічної системи.

Закони, закономірності, принципи і чинники мають об'єктив­ний характер. Вони є відображенням об'єктивної реальності.