2.4. Чинники розміщення продуктивних сил і формування економіки регіонів

Економічно ефективне розміщення і територіальна організація продуктивних сил можлива лише за умови врахування сукупнос­ті чинників, що впливають на ці процеси. Чинниками розміщення продуктивних сил та розвитку економіки регіонів називають су­купність аргументів (причин), що зумовлюють вибір місця прос­торового розташування окремих підприємств, їх груп і галузей. Розрізняють такі групи чинників: сировинні — кількісні запаси і якісний склад природних ресурсів, умови їх експлуатації і вико­ристання, кліматичні, гідрогеологічні, орографічні та ін.; еколо­гічні — природоохоронні, комплексного використання природ­них ресурсів і чинники забезпечення сприятливих екологічних умов для життя і діяльності населення; технічні — досягнутий і можливий у перспективі рівень техніки і технологій; соціально-демографічні — забезпеченість виробництва трудовими ресур­сами, стан виробничої і соціальної інфраструктури; економічні — вартість капіталовкладень, строки будівництва, ефективність (до­хідність) виробництва, призначення і якість продукції, виробничі зв'язки, економіко-географічне і транспортне положення та ін.

Серед природних чинників найсуттєвішу роль відіграють сиро­винний, паливно-енергетичний, водний.

Сировинний чинник. Відомо, що витрати на сировину і матеріа­ли в багатьох галузях промисловості становлять більше половини всіх витрат. Такі виробництва і галузі називають матеріаломіст­кими. Ступінь матеріаломісткості визначається відношенням су­ми витрат на сировину до вартості виробленої промислової про­дукції або зіставленням натуральних величин: ваги вихідної си­ровини та ваги готової продукції. Якщо відношення сировини до готової продукції дещо нижче одиниці, то виробництво — нема-теріаломістке; якщо ж це відношення значно більше одиниці, то

80

таке виробництво відносять до матеріаломістких. Вирізняють га­лузі низької, середньої і високої матеріаломісткості (табл. 1.1). Найпоширенішим показником матеріаломісткості є показник пи­томих матеріальних витрат у загальних витратах.

Таблиця 1.1

МАТЕРІАЛОМІСТКІСТЬ ОКРЕМИХ ВИДІВ ВИРОБНИЦТВА, 2000 р.

Паливно-енергетичний чинник. Типовими ознаками енергоміст-кості галузей є частка паливно-енергетичних витрат у собівартості готової продукції і питомі витрати палива та енергії на її вироб­ництво. У технологічних процесах різних галузей може переважа­ти споживання електроенергії (електромісткі виробництва), палива (паливомісткі виробництва), тепла (тепломісткі виробництва).

Виходячи з того, які питомі витрати палива та енергії характер­ні для різних виробництв, виокремлюють три групи галузей: 1) ви-сокоенергомісткі, де частка паливно-енергетичних витрат стано­вить 30—45 % витрат на сировину і матеріали; 2) середньо- або малоенергомісткі, в яких частка паливно-енергетичних витрат ста­новить лише 15—20 % (тобто менші порівняно з витратами на си­ровину і матеріали); 3) неенергомісткі, де паливно-енергетичні вит­рати становлять менше 6 % (тобто в багато разів менші від витрат на сировину і матеріали). У табл. 1.2 наведені дані, що характери­зують енергомісткість виробництва деяких видів продукції.

81

Таблиця 1.2

ЕНЕРГОМІСТКІСТЬ ВИРОБНИЦТВА ДЕЯКИХ ВИДІВ ПРОДУКЦІЇ, 2000 р.

Водний чинник. У процесі виробництва промислової та сільсь­когосподарської продукції споживається велика кількість води. Саме тому вплив водного чинника на розміщення виробництва має велике значення. Найбільш водомісткими є галузі хімії орга­нічного синтезу, чорної металургії, очистка первинної текстиль­ної сировини тощо. Наприклад, на виробництво тонни синтетич­ного каучуку необхідно витратити 220 м³ води, целюлози — 200 м³, а віскозного шовку — до 500 м³. У зв'язку з обмеженістю водних ресурсів України необхідно переводити промислові підприємства на замкнуте оборотне водопостачання і знижувати норми витрат води на виробництво промислової продукції. Показники водоміс­ткості деяких виробництв наведено в табл. 1.З.

Таблиця 1.3

ВОДОМІСТКІСТЬ ДЕЯКИХ ВИДІВ ВИРОБНИЦТВА, м³/т

82

Серед соціально-демографічних чинників особливе місце нале­жить демографічному, трудовому, соціальному та споживчому чин­никам.

Демографічний чинник. На характер розміщення і розвитку продуктивних сил істотно впливають: різке падіння показників народжуваності та зростання загальної смертності, погіршення показників шлюбності; низька порівняно із показниками розви­нутих країн світу середня тривалість життя; несприятлива з пог­ляду потреб сучасної економіки вікова структура населення; зро­стання економічного навантаження на працездатне населення з боку осіб, що вийшли за межі працездатного віку; від'ємний при­родний приріст населення внаслідок перевищення смертності над народжуваністю тощо.

Чинник робочої сили (трудовий). Вплив цього чинника на розміщення виробництва визначається кількістю затраченої праці на виробництво одиниці продукції, кількістю робітників (робочо­го часу), потрібних для виробництва певної кількості продукції, кількістю продукції в розрахунку на одного робітника. Індикато­ром трудомісткості служить також показник частки заробітної плати у собівартості виробленої продукції.

За ступенем трудомісткості виробництва галузі поділяються на такі групи: 1) високотрудомісткі з великими затратами праці (в людино-годинах) на одиницю продукції за відносно малої ваги кількості випущеної продукції в розрахунку на одного працівника; 2) середньої трудомісткості з меншими, ніж у першій групі, за­тратами праці на одиницю продукції за відносно великої кількос­ті випущеної продукції в розрахунку на одного працівника; 3) не-трудомісткі з мінімальними затратами праці на одиницю про­дукції за найбільшої за вагою кількості випущеної продукції в розрахунку на одного працівника.

Соціальний чинник включає соціальну інфраструктуру, що задо­вольняє потреби населення в освіті, охороні здоров'я, сфері пос­луг та житлово-комунальному обслуговуванні; санітарно-гігієніч­ні умови та ін. З розвитком продуктивних сил роль соціального чинника постійно підвищується. У площині практичних дій це означає необхідність створення потужного інфраструктурного потенціалу соціальної сфери та задоволення зростаючих соціаль­них потреб населення. Важливо досягти внутрішньорегіональної збалансованості в економічному й соціальному розвитку, і в пер­шу чергу на рівні міських і сільських поселень.

Споживчий чинник. До районів і центрів споживання тяжіють переважно ті галузі, що зайняті обслуговуванням населення (ви-

83

робництво товарів народного споживання та послуг) або ж вироб­ляють малотранспортабельну продукцію (порівняно з вихідною сировиною і паливом). Роль споживчого чинника часто посилюєть­ся чинником робочої сили, оскільки місця зосередження населен­ня — це не лише джерела трудових ресурсів, а й райони спожи­вання промислової і сільськогосподарської продукції.

Серед економічних чинників необхідно виокремити транспорт­ний, ринкової кон'юнктури та економіко-географічного положення.

Транспортний чинник — один з найвпливовіших для розмі­щення виробництва. Залежно від величини транспортних витрат розміщення виробництва тяжіє до сировини або до споживачів. Визначаючи інтенсивність його впливу, необхідно враховувати, передусім, витрати сировини і палива на одиницю виробленої продукції. Якщо вони перевищують вагу готових виробів, то під­приємства вигідно розміщувати поблизу сировини і палива, бо це приводить до скорочення транспортних витрат. І навпаки, у тих випадках, коли витрати сировини і палива менші за вагу готової продукції, підприємства можуть бути розміщені на значній від­стані від сировинних баз (наприклад, виробництво суперфосфату, макаронних виробів, бавовняних тканин). Нарешті, якщо на ви­робництво готового продукту витрачається стільки сировини, скільки становить його вага, то тоді підприємства розміщують виходячи з економічної доцільності (або в районах наявності си­ровини та поблизу них, або в районах споживання готової продук­ції, або в місцях концентрації робочої сили).

Чинник ринкової кон 'юнктури визначає рух цін, цінних папе­рів, обсягів виробництва, зайнятості. Кон'юнктура ринку складаєть­ся на основі співвідношення між наявними на ринку матеріаль­ними цінностями і послугами та потребами в них. Стимулом для розвитку виробництва є зростання попиту на вироблену продук­цію, і навпаки, зменшення попиту веде до скорочення виробницт­ва. Якщо зниження попиту на сировину та готові вироби продов­жується тривалий період, то це може привести до значних змін у розміщенні виробництва.

Ринкова кон'юнктура складається під великим впливом нау­ково-технологічних змін. Застосування нових технологій у ви­робництві сприяє поліпшенню якості товарів, підвищує їх кон­курентоспроможність, такі товари користуються широким по­питом і реалізуються за підвищеними цінами. У результаті кон­курентної боротьби між виробниками перемагають сильніші, ті, хто випускає продукцію вищої якості або за нижчою ціною. Во­ни розширюють виробничі потужності, будують нові об'єкти,

84

що обов'язково веде до змін у розміщенні та територіальній структурі виробництва.

Чинник економіко-географічного положення займає серед інших дещо виняткове місце, оскільки положення кожного об'єкта народного господарства у просторі обумовлене низкою причин. Економіко-географічним положенням об'єкта (країна, район, населений пункт, підприємство) називається сукупність його просторових відношень до інших, які впливають або мо­жуть впливати на його розвиток. Аналіз економіко-географіч­ного положення означає вивчення просторових відношень до­сліджуваних об'єктів порівняно з положенням усіх інших. До найважливіших відношень належать відношення до джерел при­родних і трудових ресурсів, ринків збуту продукції, головних еко­номічних центрів і вузлів.

Серед технічних чинників провідну роль відіграє науково-технічний прогрес.

Чинник науково-технологічного прогресу істотно впливає на розміщення підприємств і галузей у результаті наукових здобут­ків та змін у технологіях промислового і сільськогосподарського виробництва. У міру розвитку та вдосконалення технології змі­нюються витрати на одиницю готової продукції сировини, палива та енергії, що у свою чергу посилює територіальні зрушення у виробництві. Однак створюючи умови для більш вільного розмі­щення підприємств, науково-технічний прогрес діє і в протилеж­ному напрямі. У результаті збільшення масштабів виробництва зростає його залежність від відповідних за розмірами сировинних і паливно-енергетичних баз. Отже, з розвитком техніки деякі га­лузі промисловості змінюють потреби у певних природних ре­сурсах. Це змушує підприємства освоювати відносно бідні при­родні ресурси, вдаватися до їх комплексної переробки, залучати до виробництва все нові природні ресурси, розширювати сиро­винну і паливно-енергетичну базу.

Екологічний чинник відіграє вирішальну роль у розміщенні про­дуктивних сил і розвитку економіки регіонів за сучасних умов. Вплив цього чинника надзвичайно посилився, оскільки різко зрос­ли масштаби промислового і сільськогосподарського виробницт­ва. Це призвело до хижацького витрачання природних ресурсів, забруднення навколишнього середовища. Особливо небезпечним стало збільшення викидів в атмосферу окису вуглецю і двоокису сірки великими електростанціями, хімічними та металургійними підприємствами. Не менш небезпечним вважається забруднення довкілля відходами господарської діяльності.

85

Екологізація виробництва — складова екологічної політики дер­жави, що передбачає проведення комплексу заходів правового та економічного регулювання ресурсоспоживання. Врахування еко­логічного чинника в розміщенні продуктивних сил повинно пе­редбачати недопустимість концентрації шкідливих виробництв у населених пунктах і регіонах з високою концентрацією населення.

Наукове обґрунтування найважливіших закономірностей, прин­ципів і чинників є основою вирішення завдань прикладного харак­теру. До основних перспективних напрямів розвитку та вдоско­налення розміщення продуктивних сил України слід віднести: структурну трансформацію народного господарства з метою збіль­шення в галузевій структурі наукомістких галузей обробної про­мисловості і галузей споживчого сектору економіки; інтенсивний розвиток соціальної інфраструктури; підвищення ефективності розміщення нових об'єктів на основі раціонального використання природних ресурсів та відходів виробництва, зниження водо-, енерго- та матеріаломісткості виробництва; розвиток екологобез-печного напряму в розміщенні продуктивних сил.