4.1. Роль машинобудівного комплексу в народному господарстві

Визначення і класифікація. Машинобудівний комплекс — сукупність галузей обробної промисловості, що виробляють ма­шини, устаткування, обладнання, прилади та пов'язану з ними продукцію (товари, послуги), для потреб народного господарства.

339

Основою комплексу є машинобудування, тобто виробницт­во машин машинами. За класифікацією, яка діяла до 2000 р. (ЗКГНГ), до комплексу входили також галузі «промисловість ме­талевих конструкцій і виробів», «ремонт машин і устаткування» та «промисловість медичної техніки».

Таблиця 3.30

ГАЛУЗЕВА СТРУКТУРА МАШИНОБУДІВНОГО КОМПЛЕКСУ УКРАЇНИ у 2001 р.

340

Згідно з тим класифікатором галузь «машинобудування» скла­далась з 18 галузей третього рангу; «промисловість металевих конструкцій і виробів» — з 3-х; «ремонт машин і устаткування» —

з 14 галузей.

З уведенням в дію Класифікатора видів економічної діяльнос­ті (КВЕД) цей комплекс має іншу структуру і складається з під­секцій DK + DL + DM, тобто виробництво машин та устаткуван­ня, виробництво електричного та електронного устаткування, транспортне машинобудування (табл. 3.30).

Порівняно з класифікацією за ЗКГНГ до інших галузей відійшла низка складових частин. Зокрема, до підсекції «металургія і оброб­лення металу» відійшли виробництва заготовок, металоконструкцій і металовиробів, металевого інструменту, котлів, парогенераторів, атомних реакторів. Виробництво абразивного інструменту, скляних і керамічних ізоляторів відійшли до підсекції «виробництво інших неметалевих виробів». Ремонт транспортних засобів для населення і побутової техніки відійшли до секції «оптова і роздрібна торгівля». Із секції «будівництво» до відповідних класів і підкласів машинобу­дування відійшли монтаж і наладка машин і устаткування. Так само розподілено і ремонт машин і устаткування.

У структурі промисловості на машинобудівний комплекс при­падає 18 % вартості виробничих фондів, понад 25 % чисельності штатних працівників та 12 % обсягів промислової продукції.

Продукція машинобудування налічує понад 2 млн найменувань продукції, безліч модифікацій, типорозмірів. Вироби машинобу­дування за своєю масою відрізняються в сотні мільйонів разів — від грамів (електронні компоненти, комплектуючі вироби) до со­тень тонн (турбіни, електричні силові трансформатори, прокатні стани, морські судна). Така різноманітність вимагає організації під­приємств на основі спеціалізації, тобто обмеження номенклатури продукції (товарів, послуг), і кооперації з іншими підприємствами як своєї галузі, так і суміжних, особливо тих, які виробляють ма­теріали і напівфабрикати, специфічні деталі та інші частини.

Процес виробництва у машинобудуванні умовно можна роз­поділити на такі стадії:

• проектно-конструкторська розробка виробів, технологічна і матеріально-технічна підготовка виробництва;

• виробництво заготовок, напівфабрикатів та окремих деталей і деяких комплектуючих виробів методами лиття, кування, штам­пування, пресування, прокатки, вальцювання, екструзії, спікання, зварювання з металевих і неметалевих матеріалів і їх комбінацій. Ці методи і процеси можуть бути виконані безпосередньо на ма-

341

шинобудівному підприємстві його підрозділами або іншими під­приємствами своєї галузі чи інших галузей;

• виготовлення деталей методами механічного оброблення (рі­занням, тиском, екструзією, пресуванням тощо), електромеханіч­ного, термічного, електрохімічного та ін.;

• складання деталей у групи, вузли та інші частини, виготов­лення намоточних груп (обмоток, котушок), монтажних плат, скла­дання з них машин, агрегатів, приладів, заводські контрольно-вимірювальні операції, заводські приймально-здавальні випробу­вання готової продукції та її окремих груп;

• монтаж і налагодження машин, агрегатів, устаткування, комп­лексів і систем машин у замовника;

• технічне обслуговування і ремонт машин і устаткування в пе­ріод їх експлуатації у користувачів.

Підприємства можуть виконувати всі стадії або відособлено окремі стадії, наприклад, лише складальні підприємства, монтажно-налагоджувальні тощо.

Типи виробництв. Залежно від масштабів випуску продукції розрізняють підприємства трьох типів виробництв: індивідуаль­ного, серійного і масового.

В індивідуальному виробництві повторність випуску виробів або відсутня, або нерегулярна. У серійному виробництві випуск здійс­нюється серіями по кілька однакових виробів; залежно від розмірів серії воно може бути малосерійним, середньосерійним або велико-серійним. Цей тип найбільш поширений. Масове виробництво харак­теризується безперервним повторенням випуску одного і того са­мого виробу (найбільш характерне для автомобільних, велосипедних, тракторних заводів, заводів електронної промисловості і подібних).

Заводи індивідуального виробництва працюють на замовлення, не мають строго визначеної номенклатури, але їх універсальні тех­нологія і устаткування забезпечують достатню рухливість в освоєн­ні нових видів продукції, використанні нових досягнень науки і техніки, отже, і досить велику економічну стійкість (приклади: Но-во-Краматорський машинобудівний завод, Київський машинобудів­ний завод «Більшовик»). Заводи масового виробництва, як правило, працюють на знеособлений ринок, при тому можуть мати окремих замовників на принципах кооперування; мають відносно низьку со­бівартість виробництва, але втрачають у гнучкості технології і орга­нізації, здатності до оновлення номенклатури продукції і тому пере­бувають під впливом коливань ринкового попиту.

Відповідно до масштабів виробництва типи заводів відрізня­ються технікою, технологією і організацією виробництва. Сучас-

342

на техніка виробництва і побудовані на ній технологія і організа­ція (системи автоматизованого проектування, верстати та інше устаткування аж до дільниці з числовим програмним керуванням, комп'ютерна техніка для оперативного планування, управління, контролю і обліку) надають можливості для створення гнучких виробництв, які поєднують переваги індивідуального і масового виробництв.

Тип виробництва пов'язаний з його спеціалізацією, формою організації, в основі якої знаходиться концентрація в одному ви­робництві підприємств обмеженої номенклатури виробів, техно­логічних процесів. Це дозволяє використовувати техніку і пере­ваги великосерійного і масового виробництва. До спеціалізації спонукає величезна номенклатура видів продукції і різноманіт­ність технологічних процесів. Спеціалізація передбачає кооперу­вання двох, кількох або багатьох виробництв.

Розрізняють такі види спеціалізації:

• предметна — випуск кінцевої продукції, до якої можуть на­лежати агрегати, комплекси, машини, прилади, а також комплек­туючі вироби (такі як двигуни внутрішнього згорання, електро­двигуни, електричні і електронні прилади і апаратура, пневма­тичні і гідравлічні приводи й системи тощо);

• вузлова — випуск вузлів, які переважно не є самостійними виробами і призначені для використання в окремих машинах та іншій кінцевій продукції, як правило, у кооперованих зв'язках з підприємствами, які виконують переважно складання машин, комп­лектування, агрегування (приклади: Львівський завод коробок зміни передач, Мелітопольський моторний завод);

• подетальна — випуск окремих, переважно однорідних або споріднених деталей (наприклад: зубчатих коліс, фланців, валів);

• технологічна — випуск литих або кованих заготовок і дета­лей, деталей із пластмас і металокерамічних порошків, надання послуг у виконанні окремих технологічних операцій (гальванічні покриття, термічна обробка, випробування матеріалів і виробів), технічне обслуговування і ремонт техніки, складання окремих видів продукції тощо.

Чітку межу між видами спеціалізації не завжди можна визна­чити. Загальною для всіх видів спеціалізації має бути основна ри­са — здатність спеціалізованого підприємства і уміння його пер­соналу виконувати замовлення швидше, краще за якістю і технічним рівнем і дешевше, ніж інші виробники. Це необхідна умова для дієвого використання ефекту спеціалізації. Необхід­ною умовою для кооперування зі спеціалізованими підприємст-

343

вами, крім названих вище, є умова, щоб ціна спеціалізованого виробника з урахуванням націнок і транспортних витрат була меншою, ніж витрати на виконання такого самого замовлення «у себе», або принаймні конкурентоспроможного.

Машинобудування є провідною галуззю в промисловості роз­винутих країн. Рівень розвитку машинобудування є одним з ос­новних показників економічного, промислового і наукового роз­витку країни. Використовуючи знання і досягнення науки у своїй виробничій діяльності, машинобудування одночасно є і тією га­луззю, завдяки якій досягнення науки впроваджуються у всі види діяльності. Заміна живої праці машинами і системами машин є основним чинником зростання продуктивності праці, головною передумовою підвищення добробуту і рівня життя населення.

Значення машинобудування не обмежується створенням і по­стачанням новітніх високопродуктивних засобів виробництва — його продукція призначена і для кінцевих споживчих витрат: по­бутова техніка, культурно-побутові прилади і пристрої, засоби індивідуального і громадського пасажирського транспорту тощо. Це товари тривалого користування, забезпечення ними населення є одним з мірил добробуту і рівня життя населення.

Величезна номенклатура продукції вимагає спеціалізації ви­робництва не лише в межах однієї країни, а й у світовій економі­ці, бо жодна з країн світу не в змозі задовольнити потреби своєї економіки в машинах і устаткуванні за рахунок власного вироб­ництва. Поряд з цим не так багато країн мають добре розвинуте машинобудування. У ряді країн світу машинобудування має ви­ражену експортну спрямованість (Японія, Німеччина, Республіка Корея — Південна, Швейцарія та ін.) і визначає їх експортний потенціал; його частка в експорті окремих країн досягає 40—50 %.

Велике значення має машинобудування для забезпечення обо­роноздатності країни військовою технікою, озброєнням, засобами транспорту, зв'язку і захисту. Ця продукція користується підви­щеним попитом на ринках світу і є однією зі статей експорту.