logo
317-rps-doroguncov

7.2. Сільське господарство, його структура та особливості розміщення

У структурі сільського господарства вирізняють дві основні галузі — рослинництво і тваринництво. Залежно від соціально-економічних умов та рівня розвитку сільського господарства співвідношення між цими галузями в обсягах його продукції зміню­ються. Так, у 1980-ті pp. і на початку 1990-х у структурі продук­ції сільського господарства переважала продукція тваринництва, а в останні роки — продукція рослинництва (табл. 3.55, 3.56).

Таблиця 3.55

ДИНАМІКА ОБСЯГІВ ВИРОБНИЦТВА ПРОДУКЦІЇ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА УКРАЇНИ

Роки

Продукція сільського господарства

млрд грн

%

у тому числі

продукція рослинництва

продукція тваринництва

млрд грн

%

млрд грн

%

1990

48,6

100

24,3

50

24,3

50

1995

31,6

100

17,9

56,6

13,7

43,4

1996

28,6

100

16,4

57,3

12,2

42,7

1997

28,1

100

17,4

61,9

10,7

38,1

2000

25,9

100

15,7

60,5

10,2

39,5

454

Таблиця 3.56

СТРУКТУРА ВАЛОВОЇ ПРОДУКЦІЇ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА УКРАЇНИ (У ГОСПОДАРСТВАХ УСІХ КАТЕГОРІЙ)

Показники

У порівнянних цінах 2000 р., млн грн

%

Продукція сільського господарства

25 908

100,0

Продукція рослинництва

15 683

60,5

Зернові культури

3895

15,1

Технічні культури

1850

Картопле-овочебаштанні

7440

28,7

Плодоягідна та виноградна продукція

1177

4,5

Кормові культура та інша продукція рослин­ництва

1321

Продукція тваринництва

10 225

39,5

Вирощування худоби та птиці

4819

18,7

Молоко

3879

14,9

Яйця

1084

4.2

Вовна

5

0,02

Інша продукція тваринництва

438

1,68

У свою чергу, рослинництво за видом продукції, що виробля­ється, поділяється на ряд галузей: зернове господарство, вироб­ництво технічних культур, картоплярство, овочівництво і баштан­ництво, плодівництво, польове кормовиробництво. Що стосуєть­ся способу виробництва окремих культур, то до складу рослин­ництва входять такі галузі: рільництво, овочівництво, баштан­ництво, плодівництво, ягідництво та луківництво.

Основними галузями тваринництва є скотарство, свинарство, вівчарство з козівництвом, птахівництво та ін.

Сільськогосподарське виробництво розвивається на основі тих самих економічних законів, які визначають розвиток і розміщен­ня всього народного господарства. У той же час тут відзначають­ся і деякі специфічні умови розвитку цієї галузі, пов'язані з при­родними особливостями сільськогосподарського виробництва. Ве­ликий вплив на розвиток і розміщення сільського господарства має дія природних чинників, таких як кліматичні умови, ґрунто­вий покрив, водні ресурси. Саме вони впливають на розвиток і розміщення цієї галузі народного господарства.

455

Однією з особливостей сільськогосподарського виробництва є те, що основним засобом виробництва виступає земля, власти­вість якої — родючість. У той же час в інших галузях народного господарства земля не відіграє такої ролі, а використовується пе­реважно як територія для розміщення того чи іншого виробницт­ва. Основний засіб виробництва в сільському господарстві — зем­ля — за правильного використання має властивість постійно під­вищувати родючість — природну основу інтенсифікації сільсько­господарського виробництва.

Друга особливість сільського господарства полягає в тому, що і рослини і тварини виступають одночасно і як засоби, і як пред­мети праці. Для них характерні природні цикли виробництва.

Розвиток сільського господарства як галузі, що забезпечує на­селення продуктами харчування, а промисловість сировиною, має пріоритетне значення. Проте ця проблема зараз вирішується в над­звичайно складних економічних умовах.

Рослинництво. Важливою галуззю сільського господарства є рослинництво, рівень розвитку якого впливає і на тваринництво. Розміщення галузей рослинництва значною мірою залежить від посівних площ, їх структури та раціонального використання. У табл. 3.57 і 3.58 наведено основні показники щодо посівних площ України за всіма категоріями господарств.

Таблищ 3.57

ПОСІВНІ ПЛОЩІ УКРАЇНИ (УСІ КАТЕГОРІЇ ГОСПОДАРСТВА, тис. га)

Показники

1990

1995

1996

1997

2000

Уся посівна площа

32 406

30 963

30 061

30 304

27 173

з неї:

зернові культури

14 583

14 152

13 248

15 051

13 646

у тому числі пшениця

7568

5324

5985

6486

5316

технічні культури

3751

3748

3652

3348

4187

у тому числі: цукрові буряки (фабричні)

1607

1475

1359

1104

856

соняшник

1636

2020

2107

2065

2943

Картопля і овочебаштанні

2073

2165

2135

2185

2277

у тому числі картопля

1429

1532

1547

1579

1629

Кормові культури

11999

10 898

11026

9720

7063

456

Таблиця 3.58

СТРУКТУРА ПОСІВНИХ ПЛОЩ УКРАЇНИ, %

Показники

1990

1995

1996

1997

2000

Уся посівна площа

100

100

100

100

100

Зернові культури

45,0

45,7

44,1

49,6

50,2

Технічні культури

11,6

12,1

12,1

11,0

15,4

Картопля і овочебаштанні

6,4

6,9

7,1

7,2

8,4

Кормові культури

37,0

35,3

36,7

32,2

26,0

Посівна площа України в 2000 р. перевищила 27,0 млн га. Про­відну роль у структурі посівних площ відіграють зернові куль­тури (50,2 % всіх посівів). Серед зернових найбільші площі зай­мають посіви озимої пшениці і ярого ячменю.

Друге місце в посівах належить кормовим культурам — 7 млн га, що становить 26 % від усієї посівної площі. Третє місце займають технічні культури — 4,2 млн га (15,4 %). Четверте місце — кар­топля і овочебаштанні культури — 2,3 млн га, що становить 8,4 % посівної площі України.

Серед галузей рослинництва найважливішою є зернове госпо­дарство. Це — основа всього сільськогосподарського виробництва. Як кажуть, хліб — усьому голова. Так, від зерна і продуктів його переробки значною мірою залежить і могутність держави, і добро­бут її населення. Зернове господарство формує продовольчий фонд і постачає фуражне зерно тваринництву, створює резервні дер­жавні запаси зерна і дає продукцію на експорт.

Україна належить до країн із значними обсягами виробництва зерна. Хоч вона і виробляє зерна значно менше, ніж найбільші виробники у світі (Китай, США, Індія, Росія), та в Європі вона поступається лише Франції, а в останні роки — і Німеччині.

У табл. 3.59 наведена динаміка валового збору сільськогоспо­дарських культур (у тому числі зернових) в Україні у 1986— 2000 pp. в усіх категоріях господарств.

Виробництво зерна в нашій країні коливається за останні роки від 24 млн до 50 млн т. Максимальні валові збори спостерігались у 1978 р. і 1990 р. — 51 млн т. За останні роки значно зменшилось виробництво зерна і становило: в 1991 р. — 38,6 млн т, 1995 р. — 33,9 млн, 1996 p. — 24,6 млн, 1997 p. — 35,5 млн, 2000 p. — 24,4 млн т. Відповідно знизилось і виробництво зерна на душу

457

населення: з 984 кг у 1990 р. до 477 кг у 1996 p. і 490 кг у 2000 p. Як показують розрахунки фахівців, потрібно його виробляти не менше ніж 1—1,25 т на душу населення, щоб країна могла повні­стю задовольнити свої потреби в зерні, тобто збирати щорічно не менше 50 млн т.

Таблиця 3.59

ВАЛОВИЙ ЗБІР СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ КУЛЬТУР В УКРАЇНІ (В УСІХ КАТЕГОРІЯХ ГОСПОДАРСТВ)

Показники

1986—1990

(в середньому

за рік)

1990

1995

1996

1997

2000

Зерно, млн т

47,4

51,0

33,9

24,6

35,5

24,4

Цукрові буряки (фабрич­ні), млн т

43,8

44,3

29,6

23,0

17,7

13,2

Соняшник, млн т

2,6

2,6

2,9

2,1

2,3

3,4

Льон-довгунець (волок­но), тис. т

110,0

108,0

48,0

18,0

9,0

8,0

Картопля, млн т

18,0

16,7

14,7

18,4

16,7

19,8

Овочі, млн т

7,4

6,7

5,9

5,1

5,2

5,8

Для нашої країни хліб і хлібопродукти є основою харчування. За останні роки споживання хлібних продуктів на душу населен­ня становило 138 кг у 1985 р., 145 кгу 1993 р. і 124 кг у 2000 р. за фізіологічної норми його споживання 101 кг. У раціоні харчуван­ня мешканця нашої країни хліб і картопля становлять 46 %, у той час як у американця — 22 %.

У зерновому балансі України на продовольчі потреби викори­стовується 8—10 млн т зерна, на насіння 4—4,5 млн т, на техніч­ну переробку — 1 млн т, на експортні поставки — 3—4 млн т. Решта зерна використовується на фуражні цілі.

У цілому продовольчим зерном ми забезпечуємо свої потреби, але не вистачає якісного зерна, сильної і твердої пшениці, круп'я­них культур. У зв'язку з цим у вирішенні зернової проблеми пріо­ритетне значення надаватиметься збільшенню виробництва високо­якісного зерна твердих і сильних пшениць, посівні площі під якими мають збільшуватися в степових і лісостепових областях України.

Що стосується фуражного зерна, то його частка становить лише 2/5 валового збору всього зерна. Ми ще недостатньо зби­раємо ячменю, зерна кукурудзи, вівса, зернобобових, використо-

458

вуючи продовольче зерно для фуражних цілей. Для вирішення проблеми забезпечення тваринництва фуражним зерном перед­бачається в найближчі роки довести його питому вагу у валовому зборі всього зерна до 60—65 %.

Протягом останніх років посівна площа під зерновими коли­валася від 16 млн га у 1985 р. до 13,6 млн га у 2000 p. Національ­ною програмою «Зерно України» передбачається стабілізувати пло­щу посіву зернових культур у межах 15 млн га, що за урожай­ності 30—32 ц/га дасть змогу забезпечити валові збори зерна близь­ко 50 млн т.

У структурі виробництва зерна більша його частина припадає на озиму пшеницю. Друге місце за валовим збором посідає ячмінь, на третьому місці — кукурудза, на четвертому — жито. За обся­гами валового збору їм значно поступаються овес, просо, гречка, рис, зернобобові (табл. 3.60).

Таблиця 3.60

ВАЛОВИЙ ЗБІР І СТРУКТУРА ВИРОБНИЦТВА ЗЕРНА В УКРАЇНІ у 2000 р.

Сільськогосподарські культури

Валовий збір, тис. т

Структура, %

Зерно

24459

100,0

у тому числі: пшениця

10197

41,7

жито

968

3,9

ячмінь

6872

28,1

кукурудза

3848

15,7

овес

881

3,6

просо

426

1,7

гречка

481

1,9

рис

90

0,4

зернобобові

652

2,6

інші

0,4

Основна продовольча зернова культура України — озима пше­ниця, її посіви займають 6—7 млн га, що становить близько 40 % посівів усіх зернових культур (2000 р.). Яра пшениця викорис­товується в основному як страхова культура, коли доводиться

459

пересівати пошкоджені ділянки озимини. Озиму пшеницю висі­вають восени, вегетує вона до настання холодів, а потім віднов­лює свій ріст навесні. Вона раніше дозріває і має вищу врожай­ність, проте не витримує сильних морозів. Вегетаційний період — 220—250 днів, потребує мінімальної суми активних температур — 1200—1500. Вибаглива до ґрунтів, дає кращі врожаї на багатих поживними речовинами чорноземах, а також на сірих лісових грунтах. Протягом 1990—2000 рр. валовий збір пшениці скорочу­вався (табл. 3.61).

Таблиця 3.61

ВАЛОВИЙ ЗБІР ПШЕНИЦІ В УКРАЇНІ, млн т

1985—1990

(у середньому

за рік)

1990

1991

1992

1993

1994

1995

1996

1997

2000

23,5

30,3

21,1

19,5

21,8

13,8

16,2

13,5

18,4

10,2

Отже, природно-кліматичні умови більшої частини України, меншою мірою ;— Полісся і Карпат, сприяють вирощуванню озимої пшениці. її посіви зосереджені в степу, де розміщено біль­ше половини її посівної площі в Україні, 1/3 — у Лісостепу і найменше в Поліссі — близько 10 % і в районах Карпат. Значна концентрація посівів озимої пшениці в Дніпропетровській, Запо­різькій, Донецькій, Кіровоградській, Харківській, Полтавській, Вінницькій, Одеській, Миколаївській, Херсонській областях та Автономній Республіці Крим.

Озима пшениця характеризується високою врожайністю — 30—40 ц/га.

Основне виробництво продовольчого зерна озимої пшениці і надалі буде концентруватись у степовій і лісостеповій зонах, де природні умови сприяють вирощуванню зерна високої якості. Обсяги виробництва пшениці в Поліссі мають визначатися внут­рішніми потребами регіонів і господарств. Передбачається на півдні Степової зони та в господарствах АР Крим створення зони товарного виробництва твердої озимої пшениці, де щорічно ви­роблятиметься до 300—350 тис. т зерна. Це дасть змогу забезпе­чити цією сировиною вітчизняну макаронну та круп'яну промис­ловість. Значна частина цього зерна може бути реалізована на світовому ринку.

Озиме жито — друга важлива продовольча культура, менш вимоглива до ґрунтово-кліматичних умов, ніж пшениця. Це мо-

460

розостійка і посухостійка культура, з коротким вегетаційним пе­ріодом (80—120 днів), невисокою сумою активних температур (1000—1250°). Вона дає хоч і невисокі, проте стабільні врожаї і росте непогано на кислих, бідних поживними речовинами дерно­во-підзолистих ґрунтах. Основні її посіви зосереджені в Поліссі, в Карпатах і в деяких (переважно північних) районах Лісостепу.

Під озимим житом зайнято 0,5—0,7 млн га за середньої врожай­ності 20 ц/га Україна отримує близько 1,3 млн т цієї культури.

Основними продовольчими круп'яними культурами, що ви­рощуються в Україні, є гречка, просо і рис. Гречка — цінна куль­тура, але посіви її порівняно невеликі (0,3—0,4 млн га) через низьку врожайність (7—10 ц/га), складність очищення тощо. Гречка — те­пло- і вологолюбива рослина, що має короткий вегетаційний пе­ріод (76—85 днів). Добре витримує кислі, піщані та торфоболотні ґрунти. Отже, найбільш сприятливі умови для її вирощування — північні райони Лісостепу і Полісся, де зосереджені основні її по­сіви. Значно менше її вирощують у Степу. В Україні виділяються два ареали з високою концентрацією посівів гречки:

  1. Чернігівська і Сумська області, центральні і північні райони Полтавської і Черкаської областей;

  2. південь Житомирської і Київської областей, північно-східні райони Вінниччини.

Валові збори гречки становлять 0,2—0,4 млн т.

Просо вирощують переважно в Степу завдяки його посухос­тійкості. Воно має короткий вегетаційний період (90—120 днів) з сумами активних температур 1400—1800°. Посівна площа стано­вить 0,2—0,3 млн га, валові збори — 0,3 і 0,2 млн т.

Рис — нова для України круп'яна культура, яку почали виро­щувати в 1930-ті pp. Росте на зрошувальних землях Автономної Республіки Крим, Херсонської, Одеської та Миколаївської облас­тей. Посівна площа — 26 тис. га. Валові збори у 80-ті pp. стано­вили 159 тис. т, а в 2000 р. — 90 тис. т.

Основними зернофуражними культурами в нашій країні є ячмінь, овес, кукурудза на зерно та зернобобові.

Ячмінь — основна фуражна і частково продовольча зернова культура. Це скоростигла, посухостійка, невибаглива культура. Має короткий вегетаційний період (60—90 днів) з невеликими сумами активних температур (950—1450°). Переносить кислі грунти, але найкращі врожаї дає на чорноземах, темних каштано­вих ґрунтах. Найсприятливішими для неї є ґрунтово-кліматичні умови західного і північного Степу та Лісостепу. В Україні ви­рощують озимий та ярий ячмінь. Переважають посіви ярого ячме-

461

ню, більше в Степу, менше — в Лісостепу і Поліссі, передгір'ях Карпат. Озимий ячмінь дає високі врожаї лише в південних сте­пових районах. За площею (3—4 млн га) і валовими зборами по­ступається лише озимій пшениці. Валові збори протягом 1980-х pp. та на початку 1990-х pp. становили 10—13 млн т, а в 2000 р. — 6,8 млн т.

Кукурудза — цінна продовольча і фуражна культура, посухос­тійка, тепло- і світлолюбива. Має короткий вегетаційний період (90—150 днів), для дозрівання зерна сума активних температур становить 2500—2900°, а у фазі молочно-воскової стиглості 1800—2400°. Одночасно вона вибаглива до грунтів, добре реагує на внесені добрива. Найкращі ґрунтово-кліматичні умови для її вирощування в Лісостеповій і Степовій зонах. Особливо сприят­ливі умови для вирощування гібридного насіння склалися в Дніп­ропетровській, Одеській, Миколаївській областях; менш сприят­ливі — в Поліссі і Карпатах (за винятком Закарпаття), де куку­рудза дає високі врожаї на зерно — 70 ц/га за середньої врожай­ності по Україні — 30—35 ц/га. Під посівами кукурудзи на зерно в 1985 р. було зайнято 2,5 млн га. На початку 1990-х pp. посівна площа під цією культурою зменшувалась і становила 0,7 млн га в 1996 р. У 1997 р. намітилось значне зростання площі посіву під зерно кукурудзи до 1,7 млн га, що відповідно привело і до знач­ного зростання її валового збору: від 4,7 млн т на початку 90-х pp., 1,5 млн т у середині 90-х pp. до 5,3 млн т в 1997 р. Валовий збір кукурудзи в 2000 р. становив 3,8 млн т.

Різкий спад валового збору кукурудзи на зерно на початку і в середині 1990-х pp. стримував виробництво комбікормів, що не­гативно вплинуло на розвиток тваринництва. Велику потребу в зерні кукурудзи відчуває також харчова, мікробіологічна промис­ловість, медична та інші галузі народного господарства. Несприят­ливі погодні умови останніх років та погіршення забезпечення господарств добривами, гербіцидами, пально-мастильними мате­ріалами, морально застаріле технічне забезпечення галузі — ось ті головні причини, що призвели до різкого зменшення валового збору кукурудзи в країні. У зв'язку з цим у розробленій Національ­ній програмі «Зерно України» передбачається в наступні роки збіль­шити посівні площі під кукурудзою до 2,3 млн га і створити умо­ви для доведення валових зборів цієї культури до 8 млн т у 2005 р.

Овес — фуражна і продовольча культура. Це холодостійка, вологолюбива і невибаглива до ґрунтів зернова культура. Має ко­роткий вегетаційний період (90—120 днів), потребує 1000—1600° активних температур. Найбільшу частку в структурі посівних площ

462

овес займає в Поліссі і в районі Карпат. Посівна площа цієї куль­тури — 0,5—0,6 млн га. її валові збори протягом 1990-х pp. Ста­новили 1,0—1,3 млнт.

Зернобобові культури мають велике фуражне і частково про­довольче значення. Посіви зернобобових мають і агротехнічне значення, збагачуючи ґрунт азотом. До основних зернобобових культур належать горох, віка, кормовий люпин, а також квасоля, соя, сочевиця та ін. Посівна площа під зернобобовими на початку 1990-х pp. становила 1,4 млн га; у 2000 р. — 0,4 млн га; валові збори — відповідно 3,2 млн т і 0,6 млн т.

Зернове господарство розміщене відповідно до особливостей природно-економічних зон України. У Поліссі зернові займають 2,1—2,3 млн га, або 40—45 % посівної площі цієї зони. Тут більше всього вирощують жита (60—65 % його валового збору в Україні) та зернобобових культур.

У Лісостепу зернові вирощують на площі близько 5 млн га, що становить 40—50 % усієї посівної площі. Основна зернова культура Лісостепу — озима пшениця, площа якої становить більш як 2 млн га; вирощують також кукурудзу на зерно, ячмінь та зерно­бобові. Лісостепова зона виробляє близько 40 % пшениці, 35 % кукурудзи, 40 % ячменю, 40 % проса, 64 % гречки, 27 % жита.

У Степовій зоні площа під зерновими дорівнює 6,5—7 млн га, що становить 55 % всієї посівної площі зони. Основні зернові культури Степу — озима пшениця і кукурудза на зерно, ячмінь, просо, рис. У Степу вирощують 50—48 % усього зерна України, 50 % пшениці, 100 % рису. У Степовій зоні виробляється найбільш

якісне зерно.

Зернове господарство є основною базою, що формує хлібо-продуктовий підкомплекс АПК. До його складу входить: виро­щування зерна, його заготівля, зберігання; низка галузей харчової промисловості, що переробляють і використовують перероблену зернову продукцію (борошномельно-круп'яна, хлібопекарська, ма­каронна, кондитерська, виробництво харчових концентратів, спир­това, крохмале-патокова та пивоварна); виробництво комбікор­мів; селекція і насінництво зернових культур, виробництво засобів виробництва, що забезпечують його функціонування; інфраструк­тура, що обслуговує цей підкомплекс.

Складовою частиною рослинництва є виробництво технічних культур високотоварної і високоінтенсивної галузі сільського го­сподарства. Розвиток виробництва технічних культур значною мі­рою визначає рівень інтенсивності сільськогосподарського вироб­ництва. Вирощування технічних культур ще залишається трудо-

463

містким виробництвом, рівень механізації окремих виробничих процесів є досить низьким. Розвиток і розміщення галузі визна­чають як сприятливі ґрунтово-кліматичні умови для вирощуван­ня окремих технічних культур, так і достатня забезпеченість тру­довими ресурсами. Виробництво технічних культур формує сировинну базу багатьох галузей харчової і легкої промисловості. Основними технічними культурами, що вирощуються в Україні, є цукровий буряк і соняшник, питома вага яких у структурі посів­них площ технічних культур становить 90 %, а також льон-довгу-нець, хміль, тютюн, льон-кудряш, ефіроолійні та лікарські рос­лини, які використовуються також як сировина в харчовій, легкій та медичній промисловості.

Під технічними культурами зайнято 4,2 млн га, що становить 15 % посівної площі України. Найбільші посівні площі під техніч­ними культурами зосереджені в Степовій і Лісостеповій зонах, тут вища концентрація їх посівів. Значно менша площа і концентра­ція посівів технічних культур в Поліській зоні.

Основна технічна культура України — цукровий буряк. Це і одна з найцінніших культур нашого землеробства. Україна — світовий виробник бурякового цукру. Саме від реалізації буряко­вого цукру наша країна традиційно отримує значний прибуток.

У 2000 р. під цукровим буряком було зайнято 0,8 млн га, що становить 3,2 % всієї посівної площі і 20,4 % площі посівів техніч­них культур. Протягом 1990-х pp. спостерігалася тенденція змен­шення посівів і валового збору цукрових буряків (табл. 3.62).

Таблиця 3.62

ПОКАЗНИКИ ВАЛОВОГО ЗБОРУ, УРОЖАЙНОСТІ ТА ПОСІВНИХ ПЛОЩ ЦУКРОВИХ БУРЯКІВ В УКРАЇНІ

Показники

1990

1991

1992

1993

1994

1995

1996

1997

2000

Посівна пло­ща, тис. га

1607

1558

1498

1530

1485

1475

1359

1104

856

Урожайність, ц/га

276

234

194

222

192

205

183

176

177

Валовий збір, млнт

44,2

36,1

28,7

33,7

28,1

29,6

23,0

17,6

13,2

Цукровий буряк — теплолюбива культура, яка потребує багато сонячних днів і багато води. У зв'язку з цим її можна вирощувати в районах, де кількість атмосферних опадів не менше ніж 500 мм за вегетаційний період, у також в районах зрошувального земле-

464

робства. її вегетаційний період становить 125—160 днів, сума ак­тивних температур — 2200—2800°. Цукровий буряк дуже вибаг­ливий до родючості ґрунтів. Кращі врожаї отримують на чорно­земах, перегнійно-карбонатних суглинкових ґрунтах. Вирощу­вання цукрових буряків — трудомістке виробництво. Тому при розміщенні посівів цукрових буряків, крім природних умов, врахо­вуються і економічні: наявність трудових ресурсів, переробних підприємств та транспортна забезпеченість. Такі умови є в Лісо­степовій зоні України. Все це пояснює концентрацію посівів цук­рових буряків саме в цій зоні, особливо в її правобережній частині (Вінницька, Черкаська, Київська, Хмельницька, Тернопільська, Чер­нівецька, Львівська, Рівненська, Волинська, Житомирська області), а також в лівобережній (Полтавська, Сумська, Харківська, Черні­гівська області). У Лісостепу сконцентровано 80 % посівів цук­рових буряків України. Ця зона дає майже 70 % усього валового збору цієї культури. Невеликі площі посівів є в північному Степу та на півдні Полісся.

Для виробництва 1 т цукру потрібно 9—10 т цукрових буря­ків. Перевезення сировини залізницею на 1 км у 6—-7 разів обхо­диться дорожче, ніж перевезення відповідної кількості цукру. Враховуючи низьку транспортабельність цієї сировини, а також те, що вона швидко псується, підприємства з переробки цукрових буряків — цукрові заводи розміщуються поблизу цукробуряко­вих плантацій. Цукрові заводи разом з сировинними базами ста­новлять елементарні агропромислові утворення.

Серед технічних культур найбільшу посівну площу, що знач­но зросла в 1990-ті pp. порівняно з попередніми, має соняшник. У 2000 р. під цією культурою було зайнято 2,9 млн га, що стано­вить 10 % всієї посівної площі і 70 % площі посіву технічних культур України. Соняшник — це основна олійна культура, валові збори якої становлять 2,5—3,4 млн т при урожайності 12—15 ц/га. У 2000 р. було зібрано 4 млн т насіння соняшнику. За виробницт­вом соняшнику Україна входить в першу десятку країн-виробни-ків цієї культури, посідаючи третє місце за валовим збором. Це — світлолюбива і теплолюбива культура, добре переносить посуху. Вегетаційний період становить 100—200 днів з сумами активних температур 2200—2300°. В Україні ця культура вирощується в зоні, де сума температур становить 3000°. Добрі врожаї вона дає на чорноземах, темно-каштанових ґрунтах, сірих лісових суглинках, перегнійно-карбонатних; зовсім не витримує кислих та болотних ґрунтів. Це дає змогу культивувати його в зонах недостатнього зво­ложення, переважно в Степовій зоні, де розміщено 80 % його по-

465

сівів. У господарствах цієї зони посіви соняшнику становлять 10—14 % усієї посівної площі. Частково вирощують соняшник і в Лі­состепу. Найбільші площі посівів зосереджені в Дніпропетровській, Запорізькій, Донецькій, Кіровоградській та Харківській областях.

Серед інших олійних культур в Україні вирощують сою в захід­ному Лісостепу, особливо в Черкаській та Вінницькій областях. Це нова для України культура. У 2000 р. її валовий збір становив 8 тис. т. На півдні, переважно в Миколаївській, Херсонській, Запо­різькій та Дніпропетровській областях вирощують рицину; в захід­них областях — ріпак; ефіроолійні культури — коріандр, м'яту, троянду, лаванду, кмин — вирощують переважно на півдні Криму, на Поділлі.

Льон-довгунець — основна прядивна культура України. Льон-довгунець — це невибаглива до тепла, вологолюбива культура, потребує 600—700 мм опадів, має короткий вегетаційний період (80—90 днів) з сумою активних температур 1200—1600°. Най­більш придатними для її вирощування є суглинкові, або супіщані сірі та підзолисті ґрунти. Отже, найбільш сприятливі умови для культивування цієї рослини — поліські райони, а також перед­гір'я Карпат. Найбільші посівні площі знаходяться в Житомирсь­кій, Чернігівській, Київській, Рівненській, Львівській, Волинсь­кій, Івано-Франківській областях. У Поліссі зосереджено 78 % посівних площ льону-довгунця і виробляється майже 95 % його валових зборів. Україна ще на початку 90-х pp. за обсягом вироб­ництва льоноволокна входила до числа країн — найбільших ви­робників цієї галузі. її питома вага у світовому виробництві льо­новолокна становила 13—14 %. Це була основна, досить прибут­кова галузь Полісся і Прикарпаття. В останні роки через пору­шення паритету цін ця галузь стала невигідною, що призвело як до зменшення посівних площ під цією культурою (з 211 тис. га в 1985 р. до 23 тис. га в 2000 р.), так і до зменшення її валових збо­рів (відповідно з 100 тис. т до 8 тис. т).

До прядивних культур належить і конопля, південні сорти якої вирощуються переважно в Миколаївській, Одеській, Дніпропет­ровській та Черкаській областях, а середньоросійські — в Сумсь­кій, Чернігівській, Полтавській областях. Льонарство і конопляр­ство створюють сировинну базу для розвитку луб'янопромисло-вого підкомплексу АПК. Цей підкомплекс включає виробництва, що переробляють цю сировину.

В повоєнні роки була спроба в південних районах Херсонської, Миколаївської, Одеської областей та степовому Криму створити ба­вовницьку базу. Але через низьку врожайність бавовнику і низьку

466

якість продукції вимушені були відмовитись від вирощування цієї культури в Україні. Зараз повернулися знову до вирішення цієї проб­леми, і ось уже перші 200 га бавовнику посіяно на Херсонщині.

До технічних культур належать також махорка, тютюн і хміль. Хміль вирощують на Житомирщині, яка дає 70 % його вироб­ництва в Україні. Невеликі його площі є в Київській, Вінницькій, Хмельницькій, Рівненській та Волинській областях. Махорку висі­вають на Чернігівщині, Полтавщині, Сумщині та Черкащині. Основ­ні посіви тютюну зосереджені в Криму, Закарпатті, Хмельниць­кій та Тернопільській областях, а також на Чернігівщині.

Вирощування картоплі і овочебаштанних культур — важливі галузі рослинництва, що забезпечують населення високоцінними продуктами харчування, а також мають велике технічне і кормо­ве значення. На частку цих галузей припадає 28,7 % сільського господарства і 47,4 % продукції рослинництва. Під посівами цих культур зайнято 2277 тис. га, що становить 8,4 всієї посівної площі України. Серед цих культур виділяються посіви картоплі, які займають 1629 тис. га. Картопля — цінна землеробська куль­тура універсального значення. У продовольчому балансі насе­лення картопля посідає друге місце після зерна, є його «другим хлібом». Потреби населення нашої країни в картоплі задоволь­няються повністю, навіть перевищують науково обґрунтовану норму споживання цього продукту. Картопля використовується і як продовольча, і як технічна (крохмале-патокове і спиртове ви­робництво) та кормова культура. Картопля характеризується се­редньою вибагливістю до тепла, оптимальна температура для її розвитку — 18—20°. Вегетаційний період становить 70—120 днів з сумою активних температур 1200—1800°. Потребує багато воло­ги і поживних речовин. Добре росте на легких супіщаних або суг­линкових ґрунтах, а також окультурених торфових ґрунтах, чор­ноземах, добре переносить кислі ґрунти Лісової зони. Саме таки­ми умовами характеризуються Полісся України, північні райони Лісостепу. Картоплю вирощують скрізь, але в цих, сприятливих для її виробництва районах (Чернігівська, Сумська, Волинська, Житомирська, а також Вінницька і Тернопільська області), спо­стерігається найбільша концентрація її посівів. У сировинних зо­нах крохмале-патокових і спиртозаводів концентрація її посівів досягає 34—40 %. Велика концентрація посівів картоплі спосте­рігається і в господарствах приміського типу навколо великих міст, промислових і рекреаційних центрів, де вона досягає 12— 15 %. В південних областях картопля має невелику питому вагу (1—1,5 %) у структурі посівних площ, за винятком районів зро-

467

шуваного землеробства, де створені спеціалізовані зони вирощу­вання ранньої картоплі.

Під овочевими культурами зайнято 0,5 млн га, що становить 1,9 % всієї посівної площі. Валовий збір овочів — 5—6 млн т. В Україні вирощують близько 40 видів різних овочевих культур. Всі вони мають різні вимоги щодо екологічних умов їх вирощу­вання. За вимогами до температурного режиму вони поділяються на вибагливі до тепла, що розвиваються при температурі понад 15° із сумою активних температур понад 1500° і не витримують приморозків, і холодостійкі, що вегетують при температурі 6—8° із сумою активних температур від 300 до 1450°. Усі вони світло-любиві, потребують багато вологи, найбільш вибагливі до родю­чості ґрунтів.

Овочі — малотранспортабельна продукція. Саме це значною мірою визначає територіальну організацію їх виробництва. У зв'яз­ку з цим основна маса товарної продукції овочівництва орієн­тується на споживача і виробляється в приміських АПК поблизу великих міст, промислових, рекреаційних центрів, а також у си­ровинних зонах овочеконсервних підприємств. Великі спеціалі­зовані господарства з вирощування овочів розміщені навколо Киє­ва, Харкова, Львова, Дніпропетровська, Запоріжжя, промислових центрів Донбасу, а також Одеси, Херсона, Миколаєва та Криму. Решта овочів вирощується в спеціалізованих зональних районах, природно-економічні умови яких сприяють розвиткові тих чи інших овочевих культур. Це — райони Степу, де вирощують теп-лолюбиві культури — особливо помідори, баклажани, перець; Лісостеп, де культивують огірки, помідори та інші овочеві куль­тури; Полісся, умови якого сприяють вирощуванню більш холо­достійких культур — капусти, столових коренеплодів, гороху тощо. Якщо потреби населення в картоплі забезпечуються повніс­тю, навіть з перевищенням рекомендованих норм, то овочів спо­живається на душу населення ще недостатньо — в 2 рази менше рекомендованих фізіологічних норм.

Баштанні культури (кавуни і дині) вирощують переважно на півдні і південному сході України — Херсонська, Миколаївська, Одеська, Запорізька, Дніпропетровська, Донецька області та АР Крим.

Важливою галуззю рослинництва є плодівництво, до складу якого входить садівництво, ягідництво, виноградарство та ін. Плодово-ягідні насадження розміщені по всій території країни, але найбільша їх концентрація в правобережному Лісостепу, пів­денному Степу, Криму та Закарпатті. Ягідники розміщені в Лісо-

468

степу та Поліссі, а також навколо великих міст та промислових

центрів.

Тваринництво. Другою важливою галуззю сільського госпо­дарства є багатогалузеве тваринництво. Від рівня його розвитку залежить наповнення ринку висококалорійними продуктами хар­чування — м'ясом, молочними продуктами, яйцями тощо. Тва­ринництво дає сировину для харчової і легкої промисловості (м'ясо, молоко, шкіра, вовна, віск, пух тощо), а також для вироб­ництва низки лікувальних препаратів. Тваринництво має тісні зв'язки із землеробством, якому воно постачає органічні добрива. У свою чергу землеробство бере участь у формуванні кормового балансу тваринництва. Розвиток і розміщення тваринництва ви­значається значною мірою наявністю кормової бази, тому що майже половина всіх витрат у цій галузі припадає на створення кормових раціонів тварин. Кормову базу формують польове кор­мовиробництво (вирощування кормових і зернофуражних куль­тур), природні кормові угіддя (сіножаті і пасовища), а також від­ходи переробки сільськогосподарської продукції, відходи харчо­вої промисловості і комбікормова промисловість.

Основою кормової бази є польове кормовиробництво. Під кормовими культурами в Україні зайнято 7—11 млн га, що ста­новить 26—37 % усієї посівної площі. Це — посіви кукурудзи на силос і зелений корм, однорічні і багаторічні трави, кормові ко­ренеплоди тощо. Другим важливим джерелом кормової бази є використання природних кормових угідь. їх площа в Україні ста­новить 7,8 млн га, в тому числі сіножаті займають 2,3 млн га, па­совища — 5,5 млн га. У структурі сільськогосподарських угідь висока питома вага сіножатей в Поліссі і Лісостепу, а пасовищ — у Степовій зоні. В Україні налагоджено виробництво комбікор­мів на комбікормових заводах, у кормоцехах, де використову­ються різноманітні кормові домішки для підвищення якості кор­мів. Наявність кормової бази, її структура визначають спеціалізацію тваринництва. Так, райони розвинутого польового кормовироб­ництва спеціалізуються на молочному і молочно-м'ясному ско­тарстві, свинарстві, а наявність природних кормових угідь сприяє розвитку м'ясного і м'ясо-молочного скотарства, вівчарства.

До складу продуктивного тваринництва входять скотарство, свинарство, птахівництво і вівчарство. Менше значення мають конярство, бджільництво, ставкове рибництво, шовківництво тощо. Розрізняються і виробничі напрями залежно від того, для яких цілей використовуються тварини (молочне, м'ясо-молочне скотарство, сальне свинарство тощо). Провідною галуззю тварин-

469

ництва в усіх природно-економічних зонах України є скотарст­во, яке має молочно-м'ясну і м'ясо-молочну спеціалізацію пере­важно в Поліссі і Лісостепу. За молочно-м'ясної спеціалізації ча­стка корів у продуктивному стаді становить 40—50 %, а за м'ясо-молочного напряму — до 40 %. У Степовій зоні переважає м'яс­ний і м'ясо-молочний напрям (корів у стаді 35—40 %). У при­міських АПК, що створюються навколо великих міст, промис­лових центрів Придніпров'я і Донбасу, рекреаційних районах для задоволення потреб міського населення в цільномолочній продукції — молочна спеціалізація скотарства, де частка корів у стаді становить 60—65 %. Тут і найвища удійність корів — З—4 тис. кг.

На кінець 2000 р. в Україні налічувалось 9,4 млн голів великої рогатої худоби, у тому числі корів — 4,9 млн голів (на 1 січня 1991 р. — відповідно 24,6 млн гол. великої рогатої худоби і 8,3 млн голів корів), середній річний удій яких становив 1384 — 1902 кг. Найвища концентрація поголів'я великої рогатої худоби в пра­вобережному Лісостепу і на заході Поліської зони. Основні поро­ди корів в Україні — симентальська (Лісостеп, східне Полісся), лебединська (Чернігівська, Сумська, Харківська області), білоголова українська і чорно-ряба (Полісся і частково Лісостеп), сіра україн­ська (Кіровоградська, Дніпропетровська, Полтавська, Харківська, Луганська області), бура карпатська (Карпати), червона степова (Степ).

Свинарство — друга за значенням і кількістю продуктивної ху­доби галузь тваринництва. На кінець 2000 р. налічувалось 7,6 млн голів (на 1 січня 1991 р. — 19,4 млн голів). Свинарство розмі­щене в усіх природно-економічних зонах. Розміщення галузі визна­чається станом і характером кормової бази. Свинарство розви­вається переважно в районах інтенсивного землеробства, в райо­нах вирощування картоплі, цукрового буряку, фуражного зерна, а також у районах переробки сільськогосподарської продукції, хар­чової промисловості, де для відгодівлі свиней використовують відходи відповідного виробництва. Найбільша концентрація по­голів'я свиней у Поліссі і Лісостепу, особливо в Рівненській, Чер­каській, Київській, Хмельницькій, Вінницькій областях. У Полі­ській і Лісостеповій зонах галузь має м'ясо-сальний напрям, у Сте­пу — сальний. У приміських АПК переважає м'ясний напрям. Основні породи свиней — велика біла, що найбільше поширена в Поліссі, Лісостепу і на півночі Степової зони; українська біла сте­пова — у Степу, а також степова ряба, миргородська, довговуха біла та ін.

Серед галузей продуктивного тваринництва вирізняється пта­хівництво. Важливим чинником його розміщення є орієнтація на споживача. Тому найвища концентрація поголів'я птиці спосте­рігається в приміських АПК. Висока концентрація спостерігаєть­ся також у Лісостепу і в Степу, де птахівництво орієнтується на виробництві зерна (концентрованих кормів). В Україні налічу­ється близько 150 млн голів птиці, 90 % з яких становлять кури.

Вівчарство має допоміжне значення, за винятком спеціалізо­ваних господарств та господарств у гірських місцевостях. Найбіль­ша концентрація поголів'я овець і кіз у степових та передгірських районах. У степу воно має вовняний напрям, у Лісостепу і Поліс­сі — м'ясо-вовняний. На кінець 2000 р. в Україні налічувалося 1,8 млн голів овець і кіз проти 8,4 млн голів у 1991 р.

Сільське господарство як територіальна система. Сільське господарство — це рослинний і тваринний світ, який існує поряд з лісовим і водним господарством. Територія України може роз­поділятися між користувачами за призначенням (табл. 3.63).

Таблиця 3.63