10.4. Проблеми і перспективи розвитку соціального комплексу

Функціонування соціальної сфери спрямоване на задоволення різноманітних інтересів і потреб людей у сфері праці, освіти, культури, охорони здоров'я, забезпечення житлом, послугами торгівлі та побутового обслуговування, відпочинку. Соціальна сфера безпосередньо пов'язана з матеріальним виробництвом і зазнає його відчутного зворотного впливу. На жаль, вона поки що не задовольняє потреби населення в послугах та основних елементах її інфраструктури.

Житлово-комунальне господарство. Незважаючи на постій­не поліпшення рівня благоустрою житла, в житлово-комунальній сфері ще багато існує проблем, які потребують негайного вирі­шення. Серед них — підвищення темпів житлового будівництва та забезпечення населення житлом. Якщо в 1990 р. кількість сі­мей, які одержали житло, становила 235 тис, то в 2000 р. — лише 32 тис, що становило 1,6 % до загальної кількості тих, хто пере­бував на квартирному обліку проти 9,2 % — 1990 р. Потребує по­ліпшення житлових умов значна частина сімей, що мешкає в ко­мунальних квартирах, у гуртожитках.

Актуальною проблемою є якість житлового фонду сільських населених пунктів, який за всіма параметрами є значно гіршим від міського. Основна його частина побудована понад 30 років назад (майже 70 %); і лише 4,2 % становить житловий фонд, побудова­ний після 1990 р.

Усе це вимагає нових підходів до розвитку житлово-кому­нальної інфраструктури, формування нової житлової політики. Згідно з нею середньорічний приріст житлового фонду до 2010 р. має зрости на 30—31 %. Забезпеченість населення житлом зросте до 24—25 м² на одного мешканця. Все нове збудоване житло від­повідатиме соціально-гігієнічним нормативам.

Поліпшенню житлового забезпечення сприятиме і всебічне стимулювання розвитку нового індивідуального та комерційного житлового будівництва, впровадження нових форм управління житлом, заснованих на колективній власності мешканців.

Побутове обслуговування. У розвитку цієї галузі спостеріга­ється незбалансованість попиту і пропозиції, видова структура послуг не відповідає функціональному призначенню галузі. Розв'я­зання цих проблем можливе лише за умов економічного зростан­ня, підвищення грошових доходів населення, зростання його по­питу на товари і послуги.

613

Спостерігається необгрунтована і всезростаюча диференціація рівня побутового обслуговування як між містом і селом, так і в регіональному аспекті. Різниця, скажімо, між Тернопільською і Закарпатською областями за рівнем побутового обслуговування становить 3 рази.

Скорочення мережі підприємств побутового обслуговування відбулось переважно з причин фінансового становища. Високі податки привели багато підприємств побутового обслуговування до банкрутства. Тому вдосконалення податкової системи стосов­но цієї сфери діяльності є одним із шляхів покращання обслуго­вування населення.

Розрахунки свідчать, що основні показники побутового обслу­говування населення в найближчі 10 років зростуть на 25—30 % до 2000 р. Розвиток матеріальної бази буде спрямований на під­вищення ефективності використання виробничих потужностей шляхом їх реконструкції, виробничо-господарського перепрофі-лювання та розукрупнення з метою зближення умов ресурсних обмежень, кількісних та якісних характеристик попиту на послу­ги з відповідними характеристиками їх пропозицій.

Особливої уваги заслуговує активізація роботи в регіонах з відродження сільської служби побуту як за рахунок нового буді­вництва, так і за рахунок «розконсервації» у свій час закритих побутових підприємств.

Усуненню незбалансованості структурно-асортиментного по­питу та пропозиції побутових послуг, підвищенню сервісу в цій сфері діяльності сприятиме активне впровадження нових форм і методів обслуговування (приймання замовлень по телефону і вдома, доставка замовлень додому, ремонт побутової техніки). З цією метою відроджуватимуться і створюватимуться у середніх та малих містах, районних центрах, великих селах комплексні приймальні пункти, підприємства побутового обслуговування з необхідною мережею приймальних пунктів.

Усе це сприятиме поліпшенню побутового обслуговування жителів міських і сільських поселень.

Торгівля та громадське харчування. Подальший розвиток торгівлі буде спрямований на підвищення ефективності, якості тор­говельного обслуговування, рентабельності діяльності торговель­них підприємств. Цьому має сприяти концентрація і спеціалізація з урахуванням різних організаційно-правових форм функціону­вання торговельних підприємств. У великих торговельних під­приємствах навантаження на одне робоче місце та ефективність використання матеріально-технічної бази значно вищі порівняно з

614

малими підприємствами. Важливою проблемою у торговельному обслуговуванні є забезпечення доступності об'єктів торгівлі. Адже, як свідчить зарубіжний досвід, збільшення радіусу торговельного об'єкта виправдане лише за умов високого рівня забезпеченості населення власним автотранспортом. У противному разі це неми­нуче зумовлює втрату торговельними підприємствами частини потенційних покупців, зниження рентабельності та погіршення рівня обслуговування населення.

Тому в перспективі поряд з будівництвом великих підпри­ємств активного розвитку набудуть малі підприємства (малий бі­знес), максимально наближені до споживачів, здатні враховувати індивідуальні потреби, кон'юнктурні зміни, підвищувати якість торговельного обслуговування населення.

Актуальною проблемою є також забезпечення тісного узго­дження масштабів їх розвитку із системами розселення. При цьому слід враховувати чисельність і щільність жителів на тери­торії регіону, рівень їх купівельних фондів та міру задоволення їх попиту на продукти харчування за рахунок натурального спожи­вання.

Таким чином, у перспективі має бути забезпечено оптимальне поєднання великих і малих підприємств торгівлі. Саме такий під­хід дозволить забезпечити всебічне врахування чинників та особ­ливостей розвитку і розміщення об'єктів торгівлі, подальше впро­вадження та вдосконалення ринкових механізмів господарюван­ня в галузі.

Важливою умовою підвищення рівня торговельного обслуго­вування населення є покращання матеріально-технічної бази. У найближчі 10 років рівень забезпеченості населення торговою пло­щею у магазинах роздрібної торгівлі має зрости до 2240—2310 м² на 10 тис. чол. Покращання матеріально-технічної бази галузі сприя­тиме активізації запровадження прогресивних методів торгівлі, у тому числі й такого методу, як самообслуговування.

З покращанням транспортного обслуговування в Україні, змі­цненням матеріально-технічної бази галузі торгівлі набудуть по­дальшого розвитку такі форми обслуговування населення, як до­ставка товарів за попереднім їх замовленням, інтернетне обслу­говування.

Культура. Подальшого розвитку та удосконалення, у тому числі структурного, потребують заклади культури та мистецтв. Ни­ні, скажімо, у структурі музеїв переважають історичні (32,7 %), краєзнавчі (31,9), мистецькі (16,3), літературні (12,0%). Значна частина музеїв знаходиться у незадовільному технічному стані,

615

зокрема більше половини потребує капітального ремонту. Не ви­стачає музейних площ для демонстрування фондів. Існуючі пло­щі дозволяють експонувати лише мізерну кількість матеріалів. Необхідним є поліпшення умов зберігання експонатів, їх рестав­раційної бази. За рівнем забезпеченості населення музеями Україна значно відстає від інших країн: на 1 млн жителів припадає 7 музеїв, тоді як у Росії — 10, Польщі — 15, США — 18, Франції — 23, Болгарії — 24, Канаді — 50.

Типові форми і методи роботи культурно-освітніх установ та організацій недостатньою мірою враховують специфіку потреб різних груп споживачів. Вони зорієнтовані переважно на їх пасив­ну участь у масових заходах, не несуть рекреаційно-розважального навантаження, а тому більшість жителів не цікавлять. Згідно з мате­ріалами наукових досліджень заклади культури освоюють нині мен­ше 5 % вільного часу громадян. Потребує розв'язання і проблема невідповідності між пропонованою моделлю діяльності закладів культури та рівнем сучасних вимог людей, які сприяли б залу­ченню основної частки мешканців міських та сільських поселень до послуг бібліотек, клубів, установ кіномережі, театрів та музеїв.

Цьому має сприяти і покращання забезпеченості закладів культури комп'ютерами, електронними каталогами, відео- та те­лезалами, звукозаписом, фоно-, відео-, фільмо-, іпотеками, мікро­фільмами, обладнанням для фотокопіювання, вентиляторами та кондиціонерами тощо.

Подальшого розвитку набуде в перспективі вся соціально-культурна сфера. Нагромаджений досвід свідчить, що відсутність дошкільного закладу на селі, як і інших об'єктів соціального при­значення, негативно позначається на закріпленні молоді на селі, а звідси і на забезпеченості виробництва кадровим потенціалом. Тому потребує подальшого розширення мережі дитячих садків перш за все у сільській місцевості. Майже третина дошкільних закладів потребує капітального ремонту (у Закарпатській обл. — 48,8 %, Чернівецькій — 50,8, у Севастополі — 62,5%). З ураху­ванням демографічної бази, розвитку продуктивних сил тощо уже в найближчий час необхідно майже у 2,5 тис. сільських насе­лених пунктах побудувати дитячі дошкільні заклади. Найбільше (770) їх потребують поселення з населенням від 500 до 999 жите­лів у кожному з них.

Структура підготовки кадрів і надалі адаптуватиметься до пот­реб соціально орієнтованої ринкової економіки.

Зростатиме мотивація молоді до здобуття вищої освіти. У перс­пективі зростуть обсяги прийому до університетів, академій, інсти-

616

тутів. Підготовка кадрів здійснюватиметься шляхом реалізації такої моделі фінансування: «Державний бюджет — кредитування — місце­ві бюджети — кошти галузей — кошти фізичних та юридичних осіб».

Підготовка кадрів у найближчі 10——15 років орієнтуватиметь­ся на інженерію та інформатику, комерцію і підприємництво, освіту, право, медицину, математику.

У перспективі необхідно розробити та реалізувати маркетин­гову стратегію сегментації кадрового ринку в системі «доступ — навчання — розподіл — працевлаштування» з урахуванням дже­рел фінансування; законодавчо розширити використання випуск­ників, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, на підприємствах, установах, організаціях усіх форм власності; провадити механізм економічного стимулювання підприємств, які створюють і бронюють робочі місця для молодих фахівців; посилити відповідальність підприємств, установ, організацій за забезпечення соціально-побутових умов для молодих фахівців, у тому числі в сільській місцевості.

Для забезпечення оптимальної підготовки кадрів з вищою освітою необхідно враховувати перспективні потреби економіки у відповідних фахівцях.

Особлива увага у перспективі має бути спрямована на забез­печення доступності навчання обдарованої молоді через систему державної підтримки, тим самим забезпечивши країну високо­кваліфікованими кадрами. Державне замовлення в першу чергу має бути спрямоване на кадрове забезпечення національних, держав­них, галузевих програм.

Загальна економічна криза в Україні спричинила проблеми, що виникли внаслідок тривалого спаду виробництва. Це зумови­ло втрату позицій легкої промисловості на внутрішньому ринку. Підприємства галузі не забезпечують випуск конкурентоспромо­жної продукції.

Типовими для більшості українських підприємств легкої про­мисловості є такі проблеми:

• скорочення і утримування на низькому рівні обсягів випуску продукції;

• незахищеність внутрішнього споживчого ринку від неконт-рольованого припливу в Україну дешевих і переважно неякісних товарів народного споживання, зокрема продукції легкої промис­ловості з Туреччини, Польщі, Кореї, Китаю та інших країн;

• втрата традиційних ринків збуту;

• відсутність у підприємств, населення, держави коштів на ін­вестування;

617

• труднощі з одержанням кредитів;

• постійна нестача власних обігових коштів у підприємств внаслідок безконтрольного зростання цін на енергоносії, устат­кування, первинну сировину та матеріали;

• дефіцит стратегічно важливих для галузі видів сировини внаслідок порушення зв'язків з постачання сировини та матеріалів і невизначеність питань з розвитку вітчизняної сировинної бази;

• несвоєчасна сертифікація продукції;

• залишки готової продукції на складах;

• значна кількість бартерних операцій;

• високий рівень податкового тиску (зокрема великий податок на прибуток підприємств);

• нестабільність у законотворенні: велика кількість норматив­но-правих актів, їх недосконалість та суперечливість.

Для вирішення галузевих проблем, стабілізації та динамічного розвитку легкої промисловості необхідна її державна підтримка. Легка промисловість має всі передумови для подальшого збіль­шення обсягів, підвищення якості та конкурентоспроможності продукції завдяки наявності власних сировинних ресурсів, вироб­ничого, науково-технічного і кадрового потенціалу.

Перспективним напрямом розвитку галузі є збільшення обся­гів виробництва та розширення асортименту товарів згідно з по­требами суспільства. Задоволення потреб внутрішнього ринку можливе шляхом стабілізації та нарощування виробництва всіх підгалузей легкої промисловості, у першу чергу виробництва те­кстильної і хутряної продукції, взуття та шкіряно-галантерейних виробів, натуральних і штучних шкір, високоякісних тканин; розширення виробництва імпортозамінної продукції (сировини та матеріалів).

Одним із стратегічних напрямів є сприяння розвитку сиро­винної бази з використанням вітчизняних сировинних ресурсів. Зважаючи на значну сировинну залежність легкої промисловості країни від закордонних джерел сировини, необхідною є переоріє­нтація окремих її виробництв на місцеві сировинні ресурси. Це можливо за рахунок розширення вирощування та переробки льо­ну, бавовни, подальшого інтенсивного розвитку тваринництва. Наявність природних умов для розвитку льонарства сприяє збіль­шенню ролі льоноволокна в сировинному балансі. Цьому ж сприяють впровадження передової технології та сучасного інозе­много устаткування для котонізації льоноволокна, яка відкриває широкі можливості для використання цієї сировини в суміші з бавовною, вовною та хімічними волокнами у виробництві пряжі,

618

тканин, трикотажних виробів. Необхідність впровадження вироб­ництва котонізованого льоноволокна обумовлена зменшенням імпорту бавовняної сировини.

На базі інтенсивного розвитку тваринництва можливе зрос­тання виробництва шкіряного взуття, шкірвиробів і шкіргаланте­рейних товарів, а також виробництво вовняної пряжі для швей­них та трикотажних виробів. Розширення виробництва імпорто­замінної сировини дасть можливість зменшити використання ім­портної сировини і матеріалів у легкій промисловості та заоща­дити валютні кошти.

Важливим перспективним напрямом є реконструкція, технічне переозброєння та модернізація виробництв, що дозволить під­тримати діючі виробництва, здійснити заміну певної частини за­старілого обладнання. З метою технічного переозброєння підпри­ємств галузі необхідно застосовувати пільгову податкову політику, в якій би передбачалося звільнення від оподаткування частини прибутку, що буде використовуватися на технічне пере­оснащення підприємств.

Повне завантаження виробничих потужностей (у більшості підгалузей легкої промисловості сьогодні вони використовують­ся не більш ніж на 20 %) та технічне переоснащення підприємств дасть змогу збільшити виробництво товарної продукції, поверну­ти на робочі місця сотні тисяч людей. Відродження галузі дасть можливість частково вирішити складну соціальну проблему — підвищити рівень зайнятості жінок у виробництві.

В Україні виробництво товарів легкої промисловості для дітей за останні роки скоротилось за окремими видами від 20 до 250 разів. Це потребує розробки і запровадження ефективних заходів на державному рівні.

Зростання випуску конкурентоспроможної продукції легкої промисловості можливе тільки у разі достатнього інвестування. Удосконалення кредитно-грошової політики в напрямі зниження відсоткової ставки за кредити зробить їх доступними для товаро­виробників, дасть можливість отримати короткострокові та дов­гострокові кредити для модернізації виробництва, закупівлі си­ровини та матеріалів. Розвитку вітчизняного товаровиробника сприятиме спрямування термінового банківського кредитування підприємств на закупівлю сировини та виробництва продукції з неї, створення міжгалузевих підприємств агропромислового ком­плексу та легкої промисловості.

На часі залучення науково-дослідних організацій для вико­нання науково-технологічних розробок, пов'язаних в основному

619

з освоєнням нового асортименту конкурентоспроможних виробів та імпортозамінюючої продукції.

Слід зазначити, що в 1993—2001 pp. у легкій промисловості почав стрімко розвиватися малий бізнес. Розроблена спеціальна система програм підтримки розвитку малого бізнесу, яка вклю­чала в себе як державні, так і регіональні програми. З метою за­безпечення подальшого прогресивного розвитку малого підпри­ємництва в Україні та його ефективного розміщення на території держави необхідно створювати відповідні умови для запрова­дження заходів, які були зазначені у програмах.

Використання в Україні позитивного зарубіжного досвіду, ча­сткова переорієнтація та реструктуризація виробничої сфери за допомогою потужних фінансових структур та врахування перелі­чених перспективних напрямів розвитку легкої промисловості сприятиме швидкому виходу галузі на належний рівень розвитку.

Розділ IV

ЕКОНОМІКА РЕГІОНІВ УКРАЇНИ ТА ОСОБЛИВОСТІ РЕГІОНАЛЬНОГО РОЗВИТКУ