3.2. Чорна металургія

Основою металургійного комплексу є чорна металургія, яка забезпечує надходження в господарський обіг 96 % усіх метало­містких ресурсів. У 2000 р. продукція чорної металургії станови­ла 27,3 % промислової продукції, в галузі було зайнято 12,2 % чисельності працівників, зайнятих у промисловості країни.

Сучасне виробництво чорних металів базується на відновленні заліза із залізовмісних руд з отриманням первинного металу — доменного чавуну, подальшій переробці його в сталь, а останньої — в готовий прокат шляхом механічної (переважно пластичної) оброб­ки сталевих зливків і заготовок.

Структура чорної металургії. З урахуванням складності, комплексності та багатостадійності виробництва чорна металур­гія являє собою розгалужену комплексну галузь важкої промис­ловості. Згідно з раніше діючою «Загальною класифікацією галу­зей народного господарства» (ЗКГНГ), чорна металургія вклю­чала дев'ять підгалузей або виробництв (табл. 3.25). За цим кла­сифікатором формувалися показники галузі, які викладені далі.

Таблиця 3.25

ЗМІНИ ГАЛУЗЕВОЇ СТРУКТУРИ ЧОРНОЇ МЕТАЛУРГІЇ

УКРАЇНИ ЗА ОБСЯГОМ ПРОДУКЦІЇ у 1990—2000 pp.

(у діючих цінах відповідних років), %

313

Згідно з новою Класифікацію видів економічної діяльності (КВЕД) серед галузей обробної промисловості (секція D) виділе­на підсекція DJ — Металургія та оброблення металу, розділ 27 — Металургія і розділ 28 — Оброблення металу. За новим класифі­катором КВЕД до чорної металургії не належать гірничодобувна промисловість, або видобування і збагачення рудної і нерудної сировини, виробництво коксопродуктів тощо. Але вона включає металеве лиття, виробництво металевих конструкцій і виробів, кування, штампування, виробництво інструменту тощо. Таким чином, показники галузі за новою класифікацією, що введено з 2001 р. будуть відрізнятися від попередніх років (до 2000 р.) і на­віть суттєво. Структуру металургійного комплексу за новою кла­сифікацією КВЕД наведено в табл. 3.26.

Таблиця 3.26

ГАЛУЗЕВА СТРУКТУРА МЕТАЛУРГІЙНОГО КОМПЛЕКСУ УКРАЇНИ у 2001 р.

Сировинну частину комплексу чорної металургії складають такі галузі.

Гірничорудна промисловість. До неї належать підприємства, які видобувають, збагачують і переробляють залізорудну і марган­цеворудну сировину. Рудна сировина видобувається підземним способом (у шахтах) і відкритим (кар'єрним). На збагачувальних фабриках проводиться підготовка сировини для металургійного процесу шляхом її збагачення, з метою підвищення концентрації заліза і марганцю і зниження вмісту шкідливих домішок, зокрема сірки. Продукт збагачувальних фабрик — рудний концентрат. На згрудкувальних і агломераційних фабриках здійснюється техно­логія перероблення тонкомеленого концентрату і дуже подрібне-

314

ної руди в агломерат і котуни — продукти для металургійного пе­рероблення, які мають необхідні для металургійного процесу ме­ханічну і теплову міцність, а також потрібний гранулометричний склад. Основною формою організації виробництва в гірничорудній промисловості є гірничо-збагачувальні комбінати (ГЗК), залізорудні комбінати (ЗРК).

Коксохімічна промисловість охоплює спеціалізовані заводи та цехи вуглезбагачування, підготовки вугільної шихти, безпосеред­нього коксування її в коксових батареях з отриманням готового про­дукту — металургійного коксу. Він є основним металургійним па­ливом, використовується в доменному виробництві, а також у ви­робництві агломерату. До коксохімічної промисловості належать також супутні виробництва хімічної продукції з відходів коксуван­ня вугілля.

Вогнетривких матеріалів промисловість включає спеціалізо­вані підприємства, а також цехи в складі металургійних заводів, які виробляють вогнетриви, призначені для теплового та хімічно­го захисту внутрішнього простору плавильних агрегатів та роз­ливних ковшів від дії високотемпературного рідкого металу.

Нерудна промисловість охоплює підприємства, пов'язані з добуванням флюсових вапняків, доломітів та вогнетривкої сиро­вини з подальшим її збагачуванням.

Феросплавна промисловість. До неї входять спеціалізовані підприємства з виплавлення у потужних печах електрофероспла-вів, які є легуючими матеріалами для одержання різноманітних марок сталі у металургійному та ливарному виробництвах.

Брухтопереробна промисловість. Підприємства її працюють у кожній області і здійснюють заготівлю брухту і відходів чорних і кольорових металів та первинну його переробку (розрізання, па­кетування, брикетування).

Головною виробничою ланкою чорної металургії є металургійна промисловість, яка складається з доменного, сталеплавильного і прокатного виробництв у складі металургійних заводів.

Доменне виробництво охоплює доменні цехи, де з підготовленої шихти (агломерат, котуни, флюси, кокс та ін.) виплавляється ча­вун переробний і ливарний, а також в окремих випадках доменні феросплави.

Сталеплавильне виробництво. В сталеплавильних цехах пере­робний чавун і металолом (скрап) переплавляються у мартенівсь­ких печах, киснево-конверторних агрегатах та електросталепла­вильних печах у сталь. Найбільш прогресивними способами виробництва сталі є киснево-конверторний і електропічний. Кис-

315

нево-конверторний спосіб характеризується високою продуктив­ністю, низькими питомими витратами палива і енергії. В елект­ропечах виробляється найбільш якісна сталь. Виплавлена сталь розливається у виливниці, на окремих підприємствах на машинах безперервного лиття заготовок (МБЛЗ), з комплексом засобів по-запічного поліпшення якості рідкого металу (вакуумування сталі, продувка її газами і газопорошковими сумішами, обробка синте­тичними шлаками).

Прокатне виробництво включає: обтискні стани, які зі сталевих зливків виробляють прокатну заготовку для сортових станів (блюм) і листових станів (сляб). На сортових станах виробляють різні види сортового прокату. Сортові стани бувають великосортові, середньо-, дрібносортові, рейко-балкові, дротові, поперечно-гвинтової прокат­ки. Сортамент продукції: круг, квадрат, шестигранник, катанка, сор­това конструкційна сталь, косинець, таврова балка, двотаврова бал­ка, швелер, залізничні рейки, трубна заготовка тощо.

На листових станах отримують листовий прокат. Існують тов­столистові стани гарячої прокатки, що прокатують лист товщи­ною від 4 мм і більше, тонколистові (товщиною листа менше 4 мм), тонколистові стани холодної прокатки (товщина листа 1 мм і мен­ше). До прокатного виробництва належать також обладнання з тер­мічної обробки прокату, його покриття металічними і неметаліч-ними матеріалами, а також профілегибочні агрегати, на яких ви­робляються холодногнуті профілі з листа та стрічки.

Основні металургійні виробництва (або перероби) — доменне, сталеплавильне, прокатне — складають повний виробничий цикл чорної металургії. Існують заводи з повним циклом і неповним. По­тужні металургійні підприємства з повним циклом виробництва, в яких налагоджено комбінування з коксохімічними заводами, нази­ваються металургійними комбінатами. Коксовий газ, який утво­рюється в коксохімічному виробництві, використовується як пали­во в мартенівському виробництві металургійних комбінатів. У свою чергу, продукт доменного виробництва —- доменний газ є паливом для виробництва коксу і водночас цінною хімічною сировиною.

Металургійні заводи, які не мають доменного виробництва (ста­леплавильно-прокатні або прокатні), належать до переробної ме­талургії.

До підгалузей металургійного комплексу, що виробляють продук­цію високого ступеня готовності до споживання в галузях господар­ства, належать трубна промисловість і промисловість металовиробів.

Трубна промисловість включає спеціалізовані заводи і цехи з виробництва сталевих та чавунних труб. За технологією виготов-

316

лення труби бувають безшовні і зварні (зокрема електрозварні). Безшовні чавунні труби виготовляються методом лиття, а сталеві — методом гарячого деформування зі зливків чи прокатних трубних заготовок. Діаметр суцільнокатаних сталевих труб становить до 380 мм. Електрозварні труби виробляються із листової прокатної заготовки, з прямим чи спіральним швом. Діаметр труб, що ви­робляються таким способом, досягає 1420 мм (труби для магіст­ральних газопроводів).

Промисловість металовиробів охоплює спеціалізовані підприєм­ства та окремі цехи на металургійних заводах, які переробляють про­катну продукцію за механічною та електролітичною технологіями на металовироби масового промислового призначення. Асортимент най­важливіших металовиробів — калібрований метал, сталевий трос, сталеві канати, різноманітний дріт (звичайний, для армування залі­зобетонних конструкцій, канатний, пружинний); дріт із захисними покриттями, зокрема оцинкований; металокорд для шинної промис­ловості; зварювальні електроди; сталева сітка ткана, зварна плетена, нержавіюча, звичайна та з захисними покриттями; кріпильні вироби для машинобудування і залізничне кріплення; цвяхи тощо.

Станом на 2000 р. на 14 металургійних підприємствах (з них 12 — повного циклу) працювали 48 доменних печей, 54 мартенівські печі, 19 конверторів, 23 електросталеплавильні печі, 2 цехи електрош­лакового переплаву, 9 МБЛЗ та понад 100 прокатних станів різного призначення. У складі комплексу налічувалось 13 коксохімічних за­водів, 3 заводи феросплавів, 13 спеціалізованих заводів вогнетривів, 7 трубних заводів, 9 підприємств металовиробів. До складу комп­лексу також входять багато допоміжних цехів, підприємств та орга­нізацій, на які покладені обов'язки забезпечувати нормальну ро­боту та відновлювати працездатність основного металургійного устаткування. Найбільша питома вага в цій групі належить енерге­тичним службам, оскільки металургійний комплекс є найбільшим у країні енергоспоживачем (близько 19 % від усієї промисловості). До них відносяться ТЕЦ і ПВС (повітродувні служби) доменних, сталеплавильних і прокатних цехів, які підтримують горіння пали­ва, виробляють кисень із повітря (близько 20 млрд м³ на рік), стис­нене повітря для технологічних потреб, подають через компресори природний, коксовий і доменний газ, а також силові підстанції та інші засоби електропостачання. Металургійні заводи задовольня­ють свою потребу в електроенергії на 25—28 % від власного вироб­ництва на базі утилізації горючих газів та вторинних теплових ре­сурсів, питома вага енергетичних служб в основних промислово-виробничих фондах по комплексу становить близько 30 %.

317

Друге місце в цій групі належить ремонтно-механічним служ­бам, які діють на кожному підприємстві металургійного компле­ксу як окремі цехи. Існують також потужні самостійні ремонтні підприємства та організації, які ремонтують механічні агрегати та автоматику основних виробничих цехів. Це ремонтно-механіч­ні заводи гірничорудної промисловості, потужних металургійних, коксохімічних, вогнетривких та інших галузей комплексу. У них працює близько 35% чисельності промислово-виробничого пер­соналу; за випуском продукції вони перевершують обсяги багатьох машинобудівних підприємств.

До складу металургійного комплексу входить також розгалу­жена мережа транспортних служб. Комплекс має потужний заліз­ничний транспорт: довжина внутрішньозаводських колій та під'їз­них шляхів на підприємствах комплексу сягає понад 7 000 км; рухомий склад налічує понад 2 000 локомотивів, 22 000 вагонів. Автомобільний транспорт налічує 22 000 самоскидів, у тому чис­лі вантажопідйомністю 75, 100 і 120 т, які працюють на кар'єрах гірничо-збагачувальних комбінатів.

Сировинна база чорної металургії. Особливістю чорної металургії є розвиток її на власній потужній сировинній базі. Україна забезпечена більшістю видів мінеральної сировини і палива, у тому числі розвіданими запасами залізної і марган­цевої руд, коксівного вугілля, вогнетривких матеріалів. Украї­на відчуває залежність від інших країн СНД у хромовій сиро­вині, легуючих компонентах якісних сталях, вуглеводневому паливі, магнезитовій вогнетривкій сировині.

Залізорудна база. У надрах України зосереджені великі запаси залізних руд, основна частина яких знаходиться на Українському щиті в Криворізькому залізорудному басейні, який разом з Кре­менчуцьким та Білозірським залізорудними районами утворюють район Великого Кривого Рогу. Залізні руди представлені багати­ми рудами, залізистими кварцитами та бурими залізняками. Ос­новними промисловими типами є багаті залізні руди, які викори­стовуються без збагачення, та легкозбагачувальні магнетитові кварцити. Балансові запаси залізних руд на 1 січня 2001 р. в Ук­раїні становили 24,63 млрд т, з них багатих руд — 1,73 млрд т, магнетитових кварцитів — 17,12 млрд т. Видобуток залізних руд у 2000 р. провадився на 20 з 24 родовищ, що розробляються (10 шахт та 10 кар'єрів). Обсяги видобутку становили 120,9 млн т сирої руди, в тому числі 13,3 млн т багатих руд і 94,6 млн т магнетитових залізистих кварцитів. Видобуток бурих залізняків припинено.

318

Рис. 3.5. Чорна металургія

Основна частина залізних руд України зосереджена в чотирьох районах: Криворізькому, Кременчуцькому, Білозерському та Кер­ченському залізорудних районах (рис. 3.5).

Криворізький залізорудний басейн, один з найбільших у світі, містить близько 80 % розвіданих балансових запасів заліз­них руд України. Басейн розташований на території Дніпропетров­ської області, промислові запаси його становлять понад 16 млрд т, з них 0,97 млрд т — багаті руди, які містять 46—62 % заліза. Ре­шта 15,3 млрд т — бідні руди із вмістом заліза 28—36 % заліза, в основному магнетитові кварцити, що легко піддаються збагачу­ванню. Переважна частина багатих руд (до 90 % усіх запасів) зосе­реджена в Саксаганському районі басейну. Видобуток багатої за­лізної руди здійснюється підземним (шахтним) способом.

Бідна руда видобувається відкритим способом на кар'єрах чо­тирьох діючих ГЗК: Північного, Центрального, Південного, Інгу-лецького. Будується Криворізький гірничо-збагачувальний ком­бінат окислених руд, готовність якого на 2000 р. становила 85 %. Ці підприємства є основними постачальниками залізорудної си­ровини для металургійних підприємств України. У Дніпропетров­ській області зосереджені основні виробничі потужності збагачу­вальних, згрудкувальних і агломераційних фабрик. Видобуток сирої залізної руди в області в 2000 р. становив 97,3 млн т, або 80,5 % від загального обсягу по Україні.

Кременчуцький залізорудний район розташований в Полта­вській області, на схід від Кременчука. Цей район є продовжен­ням Криворізького басейну. Залізні руди залягають вузькою сму­гою, витягнутою на 50 км на північ від Дніпра. Родовища Гориш-не-Плавнинське, Єристовське, Лавриковське, Беланівське містять бідні руди із вмістом заліза 33—37 %, які легко піддаються збага­ченню. Руди залягають на глибинах до 500 м. їх запаси станов­лять понад 4 млрд т. Горишне-Плавнинське родовище розробляєть­ся відкритим способом Полтавським ГЗК. Є також родовища бага­тих залізних руд (Галещинське) з розвіданими запасами 0,24 млрд т.

Білозерський залізорудний район розташований у Запорізь­кій області біля с Велика Білозерка за 75 км на південь від Запо­ріжжя. Виявлені у 1955 р. родовища багатих руд залягають на глибині 1000 м. Вміст заліза — 63—66 %, їх розвідані запаси становлять 0,52 млрд т. Є також родовища бідних магнетитових легкозбагачувальних кварцитів із вмістом заліза 35—45 %, запа­си яких дорівнюють близько 2 млрд т. Вони залягають на глиби­нах 200—1200 м і поки що не розробляються. Промислово вико­ристовуються Північно-Білозерське і Південно-Білозерське родо-

320

вища багатих залізних руд. Вони не потребують збагачення і ма­ють низький вміст сірки і фосфору. Родовища розробляються підземним способом Запорізьким ЗРК. Споживачем цієї руди є Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь». Перспектив­ним є також Переверзівське родовище багатих руд.

Керченський залізорудний басейн розташований на Керчен­ському півострові АР Крим. Запаси цього басейну становлять 0,87 млрд т. Руди — бурі залізняки (коричневі і табачні) із вмістом заліза 34 40 %. Розроблялися до середини 1990-х р. відкритим способом Камиш-Бурунським ЗРК і споживалися на Маріупольсь­кому комбінаті «Азовсталь». Сьогодні родовище не розробляється.

Є певні труднощі в роботі гірничодобувних підприємств, що зумовлені природними причинами. Родовища залізних руд Украї­ни, що розробляються відкритим способом, представлені крутопа-даючими покладами руд, зі скальними рудними породами. Це ускладнює видобуток і збільшує витрати на збагачення. Середній вміст заліза в рудах безперервно знижується і нині не перевищує 35,1 % (у сухій вазі). Зростає глибина кар'єрів. Також безпе­рервно ускладнюється розробка покладів залізних руд підземним способом. Збільшується глибина шахт, зростають гірничий тиск, обводненість покладів. Усе це збільшує витрати виробництва і веде до зниження обсягів видобування руд.

У 2000 р. гірничорудні підприємства виробили 55,9 млн т за­лізорудної сировини. Використання виробничих потужностей становило: по багатій руді підземного видобутку — 73,4 %, кон­центрату — 71 %, агломерату — 64 %, котунам — 54 %. На внут­рішній ринок було відправлено 65,5% виробленої продукції, 35,5 %, або 19,4 млн т, становили експортні поставки (руда підземного видобутку, концентрат, котуни). Основними експортерами україн­ської залізорудної сировини є Чехія, Словакія, Польща, Угорщина, Румунія, Болгарія, Югославія. У той же час гірничорудні підпри­ємства втратили частину українського ринку. Внаслідок високих цін, низької якості і нестабільного складу української сировини ме­талургійні заводи почали споживати російську сировину. У 1997 р. поставки рудних матеріалів з Росії становили 3,6 млн т, у 2000 р. —

вже 8 млн т.

Марганцеворудна база. Марганцева руда є важливим компо­нентом сировинної бази чорної металургії. Вона необхідна для виробництва феросплавів, які містять марганець, зокрема, феро­марганцю, дзеркального чавуну. Феромарганець використовуєть­ся для розкислення сталі в сталеплавильному виробництві. Мар­ганець є важливим легуючим елементом для сталей і чавунів, він

321

використовується також у кольоровій металургії та інших галузях промисловості.

Металургійний комплекс повністю забезпечений марганцево­рудною сировиною. На території України є два родовища марган­цевих руд: Нікопольське (Дніпропетровська область) і Велико-Ток-мацьке (Запорізька область). Вони розташовані в межах Південно­українського осадочного марганцеворудного басейну, в якому аку­мульовано близько 80 % усіх запасів марганцевих руд колишнього СРСР. Балансові запаси на 1 січня 2001 р. становлять 2,25 млрд т, з них 78 % — карбонатні руди з вмістом марганцю 21,9 %, 14,5 % — окисні (28,6 % марганцю), 7,4 % — окисно-карбонатні (25 % мар­ганцю). Основним промисловим типом є легкозбагачувальні окисні руди. Окисні руди в основному відпрацьовані, тому основним промисловим типом мають бути карбонатні руди, значна частина яких (понад 19 %) припадає на Велико-Токмацьке родовище.

Станом на 2000 р. в експлуатації знаходяться поклади Ніко­польського родовища. Видобуток здійснюється відкритим спосо­бом двома ГЗК: Орджонікідзевським і Марганецьким. Гірничо­добувні роботи на Велико-Токмацькому родовищі з 1995 р. зупи­нені, а Таврійський ГЗК ліквідовано через те, що збагачення кар­бонатних руд дуже складне і недостатньо відпрацьоване.

У 2000 р. видобуток марганцевої руди становив 6,76 млн т. Вироблено марганцеворудного концентрату 2,73 млн т, який май­же повністю спожито на внутрішньому ринку. Експортні постав­ки марганцеворудного концентрату дорівнювали 3,2 тис. т, або 0,1 % виробництва.

Паливна база. Україна має власну сировинну базу для вироб­ництва коксу. Запаси коксівного вугілля становлять 29,8 % від за­пасів кам'яного вугілля України. Вони сконцентровані переваж­но в Донецькому басейні.

Проблемою коксохімічної підгалузі комплексу є безперервне погіршення сировинної бази коксування, що пов'язано зі значним зниженням видобування вугілля коксівних марок внаслідок їх тривалої інтенсивної розробки та погіршення гірничо-геологіч­них умов роботи.

Станом на 2000 р. коксохімічна промисловість була забезпе­чена власною сировиною на 85 %, а 15 % потреби — за рахунок імпортованого вугілля з Росії (12,5 %) і Польщі (2,5 %).

Металургійний комплекс України відчуває також залежність від країн СНД у вуглеводневій сировині, зокрема в природному газі.

База нерудних матеріалів. Україна має потужну, добре розві­дану сировинну базу нерудних матеріалів — м'якої вогнетривкої

322

сировини (каолін, вогнетривка і формувальна глина, кварцовий і формувальний піски), а також міцної вогнетривкої сировини — флюсів (звичайний флюсовий і доломітизований вапняк, доломіт).

В Україні налічується 13 родовищ флюсових вапняків із запа­сами близько 2,4 млрд т, розробляються 7 родовищ; 2 родовища доломіту для металургії (запас понад 301 млн т), 14 родовищ вогнет­ривких глин і каолінів (запаси понад 396,7 млн т), 6 родовищ квар­цитів і 2 — піску кварцового з запасами відповідно 150 і 6,8 млн т. Розвідані запаси нерудних матеріалів розташовані в промис­лово-розвинутих районах України, більшість їх — у районах ме­талургійного виробництва, що зумовлює велику економічну ефе­ктивність їх використання. Понад 47 % запасів флюсових вапня­ків зосереджено в Донецькій області (Новотроїцьке, Оленівське, Каракубське родовища). У Донбасі видобувається 80 % флюсо­вих вапняків. Значні поклади флюсових вапняків зосереджено також в Автономній Республіці Крим — Гасфортське родовище у районі Балаклави, на Керченському і Тарханкутському півостро­вах. У Донбасі зосереджено також основні поклади доломітизова­них вапняків і доломітів. Основні їх поклади і видобуток зосере­джені у Новотроїцькому, Оленівському, Комсомольському, Мики-тівському, Ямському родовищах. Основні поклади вогнетривких глин високої якості також зосереджені у Донецькій області — це Часів-Ярське, Новорайське, Веселівське та інші родовища.

У Дніпропетровській, Донецькій, Харківській, Запорізькій та інших областях виявлені промислові родовища піску формуваль­ного, який використовується в металургії як основний матеріал (85—95 %) для виготовлення ливарних форм і стрижнів. Гірни­чодобувні підприємства України повністю забезпечують потреби металургійних і машинобудівних заводів усіма марками форму­вальних пісків, а також поставляють їх у країни СНД.

Особливості розміщення підприємств чорної металургії. Основні металургійні центри. Найважливішими чинниками, які визначають розміщення металургійного виробництва, є: наявність паливно-сировинних і водних ресурсів, розвиненість транспорт­ної мережі, інфраструктури, попит на металопродукцію, розташу­вання центрів її споживання, економічна освоєність території, еко­логічна безпека. Чинниками розміщення підприємств переробної металургії є наявність джерел брухту, електроенергії, місця спо­живання готової продукції. Для виробництва феросплавів визна­чальними є електроенергія, наявність легуючих матеріалів.

Коксівне вугілля Донбасу і залізна руда Криворізького басейну історично визначило розташування металургійного виробництва

323

повного циклу в Донецькому і Придніпровському регіонах. Під впливом багатьох перелічених чинників в Україні сформувались З райони чорної металургії: Придніпровський, Донецький, Приазов-ський. У перших двох районах разом з потужними металургійними заводами і комбінатами повного циклу історично склався комплекс переробної металургії, прокатних, трубних заводів, машинобудів­них, металообробних, коксохімічна і феросплавна промисловість.

У Придніпровському районі чорна металургія стала профіль­ною комплексоутворювальною галуззю. У цьому районі знахо­диться головна гірничорудна база, сконцентровано понад 80 % потужностей з виробництва товарної залізної руди, 100 % — то­варної марганцевої руди. Придніпровський район є провідним з випуску чавуну (50,2 % усіх потужностей комплексу), сортового прокату (56,7 %), сталевих труб (63,9 %). Значного розвитку в районі набуло виробництво сталі (41,3 % усіх потужностей) і кок­су (39,2 %). У районі працюють 4 металургійні заводи повного циклу, 2 переробні, 4 трубні, 5 коксохімічних, 2 заводи феросп­лавів. У Придніпровському районі сформувалися 3 потужні ме­талургійні вузли: Дніпропетровський, Криворізький, Запорізький. У Дніпропетровському вузлі основними металургійними цент­рами є Дніпропетровськ, Дніпродзержинськ, Новомосковськ. Тут розміщуються металургійні заводи повного циклу: Дніпровський завод ім. Дзержинського, Дніпропетровський завод ім. Петровсь-кого. Працює завод переробної металургії — Дніпропетровський завод ім. Комінтерну, який випускає прокат і труби, а також З трубні заводи: Нижньодніпровський трубопрокатний завод, Дніп­ропетровський трубний завод, Новомосковський трубний завод. Коксохімічна промисловість представлена заводами Дніпропет­ровським, Дніпродзержинським, Баглейським. Функціонують та­кож заводи метизної і нерудної промисловості: Дніпропетровське виробниче об'єднання з випуску метизів, а також Христофорівсь-кий завод вогнетривких блоків і бетонів.

У Криворізькому вузлі (основні металургійні центри Кривий Ріг, Нікополь) розміщена переважна більшість підприємств гір­ничорудної промисловості: шахти і кар'єри; Північний, Півден­ний, Центральний, Інгулецький ГЗК з видобутку і збагачення за­лізорудної сировини, Криворізький ГЗК окислених руд, який бу­дується; Орджонікідзевський і Марганецький ГЗК з видобутку і збагаченню марганцеворудної сировини. Тут працює найпотуж­ніший в Україні Криворізький металургійний комбінат «Криворіж-сталь». Трубна і феросплавна промисловість представлена завода­ми Нікополя: Південно-трубним заводом і заводом феросплавів.

324

У Запорізькому вузлі основний металургійний центр — Запо­ріжжя. Тут розміщені потужний металургійний комбінат «Запоріж-сталь», електрометалургійний завод «Дніпроспецсталь» (переробне підприємство), завод феросплавів, коксохімічний завод, метиз-ний завод, завод вогнетривів.

Металургійний комплекс Донецького економічного району сформувався переважно під впливом паливного чинника — наяв­ності коксівного вугілля. Він акумулює 57,6 % усіх потужностей з виробництва сталі в Україні, 60,4 % — виробництва коксу, 56,3 % — готового прокату, 74,3 % — листового прокату. Досить розвинені в Донбасі виробництво чавуну (49,8 % усіх потужнос­тей), сортового прокату (43,3 %), труб (35,0 %).

У Донецькому металургійному районі, який включає металур­гійні центри Донецької і Луганської областей (за винятком Марі­уполя, підприємства якого відносять до Приазовського району) працюють 5 металургійних заводів повного циклу, 2 трубні заво­ди, 6 коксохімічних, 2 метизні, 14 спеціалізованих підприємств з виробництва вогнетривких виробів і матеріалів. На відміну від Придніпровського району металургійні підприємства розміщені в багатьох містах і населених пунктах. У Донецькому металургій­ному районі провідна роль належить Донецькій області, яка ви­пускає 45,5 % чавуну від загальнодержавного обсягу, 44,3 % ста­лі, 37,6% готового прокату, 53,9% листового прокату, 51,1% коксу, 19,6 % сталевих труб. У Донецькій області розміщені ме­талургійні підприємства: комбінати Макіївський і Єнакіївський; металургійні заводи — Донецький, Костянтинівський, Краматор­ський; 6 коксохімічних — Єнакіївський, Горлівський, Авдіївсь-кий, Ясинівський, Донецький, Макіївський. У Донецькій області розміщені також 2 трубні заводи: Харцизький трубний, який ви­робляє електрозварні труби великого діаметру для магістральних нафто- і газопроводів, а також Макіївський труболиварний завод, який випускає чавунні труби. Потужності з виробництва метизів промислового призначення розміщені на Харцизькому сталедро­тово-канатному заводі, Дружківському метизному, а також на Костянтинівському металургійному заводі, який виготовляє хо-лоднотягнуту (калібровану) сортову сталь. У Донецькій області сконцентровані головні потужності з виробництва вогнетривких виробів і матеріалів. Тут розташовані 14 спеціалізованих підпри­ємств, у тому числі такі потужні комбінати, як Часов-Ярський вог­нетривких виробів, Микитівський доломітний, Северський доло­мітний, Докучаєвський флюсо-доломітний, а також вогнетривні за­води: Красногорівський, Костянтинівський, Пантелеймонівський,

325

Белокаменський, Кондратьєвський; Червоноармійський динасовсь-кий завод.

У Луганській області металургійними центрами є міста Алчев-ськ (Алчевський металургійний комбінат і коксохімічний завод), Луганськ (трубний завод), Стаханов (завод феросплавів).

Приазовський металургійний район охоплює частину Донець­кої області і Керченського півострова АР Крим. Головний мета­лургійний центр — Маріуполь, де працюють 2 потужні металур­гійні комбінати: «Азовсталь» та ім. Ілліча, а також коксохімічний завод. У районі розвинуті всі основні види металургійного вироб­ництва: доменне, сталеплавильне, виробництво прокату і труб (цех на комбінаті ім. Ілліча). До металургійного комплексу При-азов'я до середини 1990-х pp. входила залізорудна промисловість Керченського півострова (Комиш-Бурунський ЗРК) і металургій­не виробництво на базі заводу ім. Войкова в м. Керчі. З другої половини 1990-х pp. металургійні підприємства Криму припини­ли свою роботу, виробничі потужності їх законсервовані.

Таблиця 3.27

ЗМІНИ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ СТРУКТУРИ ВИРОБНИЦТВА

ПРОДУКЦІЇ МЕТАЛУРГІЙНОГО КОМПЛЕКСУ

УКРАЇНИ у 1990—2000 pp., %

326

У межах цих трьох металургійних районів виробляється понад 96,5 % товарної продукції чорної металургії. Серед найбільших підприємств чорної металургії в інших областях і регіонах слід назвати Полтавський ГЗК і Харківський коксохімічний завод у Східному регіоні, сталедротово-канатний завод і сталепрокатне об'єднання в Одеській області тощо. В усіх областях України і в Києві працюють обласні заготовчо-виробничі управління «Втор-чормет». Зміни територіальної структури продукції чорної мета­лургії подано в табл. 3.27.

Сучасний стан розвитку чорної металургії. Металургійний комплекс України сформувався з орієнтацією на задоволення пот­реб у металі всього господарства колишнього СРСР, що позначи­лось на його розвитку. Чорна металургія України, попри її великі потенційні можливості, деякою мірою залишалась сировинним придатком металургійного комплексу СРСР. Внаслідок цього має місце хибність її виробничої і технологічної структур. Проявляєть­ся вона в тому, що у чорній металургії України понад 40 % проду­кції припадає саме на енергомісткі та екологічно небезпечні сиро­винні види (залізо- і марганцеворудні матеріали, кокс, флюси, вог­нетривкі вироби і матеріали). Якщо врахувати як сировину великі обсяги сталі у вигляді зливків і слябів, які вироблялися в Україні і вивозилися за її межі для перероблення на інших металургійних за­водах, то питома вага сировинної частини комплексу сягала 64 %.

Металургійний комплекс на початок 1990-х pp. характеризувався надзвичайно високою матеріало- і енергомісткістю. У процесі ви­робництва щорічно використовувалось понад 500 млн т різних видів сировинних і матеріально-технічних ресурсів, понад 66 млн т умовного палива, 58 млрд кВт • год електроенергії і 54 млрд Гкал теплової енергії. При цьому щорічно утворювалося понад 43 млн т шлаків, шламів і викидалось в атмосферу понад 7 млн т шкідли­вих газів, що мало вкрай негативні екологічні наслідки.

За обмеження капітальних вкладень (інвестицій в основний капітал) понад 50 % їх спрямовувалось на розвиток і підтримання у робочому стані сировинних потужностей, близько 40 % на бу­дівництво нових великовартісних об'єктів, через що не вистачало ресурсів для реконструкції, технічного переоснащення і оновлен­ня основних виробничих фондів, впровадження екологічно чис­тих і ресурсозберігаючих технологій, на здійснення природоза­хисних заходів. Поряд з цим зволікалось виведення з експлу­атації зношених технологічних агрегатів та обладнання (показник вибуття був у 2,5 раза нижчий нормативів). Це призвело до нако­пичення застарілих основних виробничих фондів.

327

Займаючи передові позиції з кількісних показників щодо ви­пуску гірничо-металургійної продукції, металургійний комплекс України за якісними і структурними параметрами, рівнем техніки і технологій посідає одне з останніх місць серед країн, які вироб­ляють чорні метали.

Як свідчать дані, наведені в табл. 3.28, обсяги виробництва основних видів продукції чорної металургії в 2000 р. становили від 26,2 % до 61 % від рівня 1990 р. і значно перевищили показники 1995 р. з усіх видів продукції, окрім товарної марганцевої руди.

В Україні виробляється 4 % світового обсягу сталі. За рівнем її виплавки Україна вийшла на сьоме місце у світі (попереду Ки­тай, Японія, США, Росія, Німеччина та Південна Корея).

Таблиця 3.28