3.3. Науково-технічний потенціал України та оцінка його стану

Науково-технічний потенціал України зростав, змінювався, отримував свій розвиток разом з виробничим потенціалом. До початку кризового періоду (1992 р.) науково-технічний потенціал України був зосереджений більш ніж у 1448 науково-дослідних інститутах (НДІ), вищих навчальних закладах, філіях, проектно-конструкторських і технологічних бюро, відділеннях, центрах, а також лабораторіях і секторах окремих підприємств. Тут було 162 установи Академії наук (тепер Національної академії наук), 149 вищих навчальних закладів, 970 організацій, які являють со­бою галузевий сектор науки, 167 — заводської. Це основний по­тенціал науки України. Крім того, у заводський сектор входять ще 15 тис. різноманітних підрозділів, у тому числі 9 тис. лабора­торій, 4 тис. конструкторських бюро, близько тисячі дослідно-експериментальних та інших відносно нечисленних служб під­приємств і організацій (табл. 2.20, 2.21).

Усього в наукових і науково-технічних організаціях і устано­вах до 1991 р. працювало близько 650 тис. чол., з яких майже 7,5 тис. докторів і більш як 78 тис. кандидатів наук (табл. 2.22). У 2000—2001 pp. динаміка чисельності мало змінилася, тому що не було статобліку приватного сектору.

215

Таблиця 2.20

ДИНАМІКА КІЛЬКОСТІ ОРГАНІЗАЦІЙ, ЯКІ ВИКОНУВАЛИ

НАУКОВІ ДОСЛІДЖЕННЯ Й РОЗРОБКИ В УКРАЇНІ

у 1991—2000 pp., ЗА ТИПАМИ (ОДИНИЦЬ)

Таблиця 2.22

ДИНАМІКА ЧИСЕЛЬНОСТІ ПРАЦІВНИКІВ ОСНОВНОЇ

ДІЯЛЬНОСТІ ЗА СЕКТОРАМИ НАУКИ В УКРАЇНІ

у 1991—1999 pp., тис. осіб

Таблищ 2.21

ДИНАМІКА КІЛЬКОСТІ ОРГАНІЗАЦІЙ, ЯКІ ВИКОНУВАЛИ НАУКОВІ

ДОСЛІДЖЕННЯ Й РОЗРОБКИ В УКРАЇНІ у 1991—2000 pp.,

ЗА СЕКТОРАМИ НАУКИ (ОДИНИЦЬ)

216

Усі наші науково-технічні досягнення до 1990 р. та й саме зростання обсягів виробничого, особливо промислово-індуст­ріального потенціалу країни були тісно пов'язані. Разом з тим і причини його занепаду в кризовий (1991—2000 pp.) період у своїй основі є загальними, характерними для промислового потен­ціалу. Але є відмінність і своя специфіка. Якщо у 1960—70-ті pp. у науку приходив кожен 7—8-й випускник вузу, то вже у 1980— 90-ті — лише кожний 22-й, що призвело до різкого старіння кад­рів. Крім того, багато вчених і спеціалістів почали подаватися до комерційних структур, виїжджати за кордон, у результаті чо­го чисельність науково-технічного персоналу за цей період різ­ко скоротилася (майже наполовину). Цей процес продовжується і зараз.

Світовий досвід свідчить, що для виходу науки, особливо фун­даментальної, на сучасний рівень самих тільки ринкових інстру­ментів явно недостатньо. В усіх розвинутих країнах світу з рин­ковою економікою фундаментальні дослідження на 80 % здійс­нюються за рахунок державного бюджетного фінансування. Там рівень витрат дозволяє забезпечити фондоозброєність праці у сфері науково-технічної діяльності в 1,5—2 рази вище, ніж у промисловості. Так, у США, наприклад, вона становить більш як 60 тис. дол. на одного зайнятого у сфері НДДКР; в Японії і про­відних західних країнах — 80—120 тис. дол. на 1 наукового пра-

217

цівника на рік. В Україні фондоозброєність дослідників і розроб-лювачів у два рази менше, ніж у виробничників, що серйозно галь­мує подальший розвиток наукового пізнання.

Між іншим, і в ці складні роки в Україні багато робиться для розвитку її економіки та виходу з глибокої кризи. Ще на самому початку незалежності України (грудень 1991 р.) Верховною Ра­дою України був прийнятий Закон «Про основи державної полі­тики у сфері науки і науково-технічної діяльності», який створив можливість (у важкі роки) для інтеграції прикладної науки і ви­робництва, хоча створені умови не завжди дозволяли зробити це ефективно. Для більш ефективного управління науково-тех­нічним розвитком у країні було створено Міністерство України у справах науки і технологій, до функцій якого входила розроблен­ня заходів наукового і науково-технічного прогресу України, за­безпечення розвитку її науково-технічного потенціалу, організа­ція і координація інноваційної діяльності, системи науково-технічної інформації, здійснення заходів, що пов'язані із захис­том прав на наукову та інтелектуальну власність, керівництво і організація наукової та науково-технічної експертизи, контроль за науковою і науково-технічною діяльністю, забезпечення її ін­теграції у світовий науковий простір зі збереженням і захистом національних пріоритетів і багато іншого.

В Україні створено Державний фонд фундаментальних дослі­джень для їх цільової підтримки і виділення ресурсів у вигляді так званих фантів, які визначені шляхом проведення конкурсно­го відбору фундаментальних наукових проектів на засадах неза­лежної експертизи.

У країні прийнято Верховною Радою Концепція науково-технологічного та інноваційного розвитку України (1999 р.) і відповідний їй Закон України «Про наукову і науково-технічну діяльність», які покликані забезпечити більш ефективне викорис­тання наявного науково-технологічного потенціалу з метою по­долання наслідків економічної кризи і переводу вітчизняного ви­робництва на інноваційний шлях розвитку. Проте всіх цих заходів в умовах жорсткого фінансового дефіциту, падіння обся­гів виробництва, структурних зрушень, корінної трансформації економічних відносин у країні у перехідний період все ще недо­статньо. Для більш ефективного функціонування науково-технічного потенціалу України, його глибокого впливу на всі сфери діяльності суспільства, а головне — економіку країни, вима­гається подальший пошук шляхів більш ефективного використан­ня всього економічного потенціалу України.

218