2. Методологічні основи курсу «Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка»

Методологічні основи курсу «Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка» формуються сукупністю категорій цієї га­лузі економічної науки, а також системою певних наукових мето­дів дослідження та алгоритмом вирішення теоретичних і приклад­них завдань. Методологічною першоосновою виступає матеріаліс­тична діалектика, відповідні економічні категорії та закони.

Закони діалектики (перехід кількісних змін у якісні, запере­чення запереченням, єдності і боротьби протилежностей) дають змогу розкрити глибинну сутність процесів і явищ, які відбува­ються в процесі розміщення продуктивних сил та вдосконалення їх територіальної організації. Наочною є їх дія в умовах трансфор­маційних перетворень, коли внаслідок діалектичної єдності і взає­модії складових елементів продуктивних сил відбувається нагро­мадження певних структурних змін, які зумовлюють перехід до нової якості всієї системи відтворювання продуктивних сил та регулювання регіонального розвитку. Діалектичне заперечення характеризує внутрішній зв'язок і спадковість між старим і но­вим, що досягається за рахунок збереження позитивного змісту попереднього в новому; повною мірою це стосується і форму­вання та розвитку нових прогресивних форм територіальної ор­ганізації продуктивних сил, що виникають на базі попередніх,

13

недосконалих організаційних форм. Розвиток продуктивних сил та вдосконалення їх територіальної організації відбувається супе­речливо — шляхом розв'язання різних типів суперечностей ствер­джуються нові напрями, форми розвитку продуктивних сил, забез­печується збалансований і комплексний розвиток території.

У розміщенні продуктивних сил та регіональній економіці ви­користовують чотири рівні наукових методів дослідження: загаль-нонауковий; міждисциплінарний (спільний для кількох галузей знань); конкретно-науковий або спеціальний; методико-технічний.

Серед загальнонаукових методів пріоритетними є діалектич­ний та системний методи пізнання, завдяки яким продуктивні си­ли розглядаються як складна динамічна система, що постійно розвивається і збагачується новими складовими. Уся сукупність елементів цієї системи перебуває у певних взаємозв'язках, утво­рюючи єдину цілісність. Серед міждисциплінарних методів, які використовуються в розміщенні продуктивних сил і регіональній економіці, провідне місце належить історичному і математично­му, що застосовується для аналізу динаміки певних процесів або явищ. Спеціальні методи застосовуються для конкретно-науко­вих досліджень, до їх числа можна віднести, наприклад, статис­тичний і картографічний. Методи наукових досліджень, що утво­рюють методико-технічний рівень, дають змогу виконувати тех-ніко-економічні розрахунки різної складності та здійснювати фор­малізацію окремих положень і рішень.

Досить поширеною групою методів, що використовується у розміщенні продуктивних сил та регіональній економіці, є спеціаль­ні методи дослідження: балансові, нормативні, регіонального аналі­зу, економіко-статистичні, оптимізаційного моделювання, еконо-міко-математичні, техніко-економічного обґрунтування та інші.

Методологія розробки теоретичних і прикладних завдань що­до розміщення продуктивних сил передбачає певну послідовність проведення досліджень і охоплює такі етапи: програмний, що пе­редбачає обґрунтування програми виконання певного завдання чи проекту — його мети, очікуваних результатів, виконавців, кошторису тощо; інформаційний — збирання та обробка інфор­мації, складання паспортів досліджуваних об'єктів; аналітичний — проведення аналізу одержаної інформації, її систематизація та ін­терпретація з метою отримання наукових і практичних результа­тів; модельний, який включає розроблення системи моделей прог­нозування та планування для різних рівнів управління; алгорит­мічний — визначення чіткого порядку вироблення конкретних рі­шень щодо розміщення продуктивних сил; концептуально-конст-

14

руктивний — розроблення концепцій, проектів, програм, опра­цювання прикладних рішень, одержання пошукового результату.

Методологічні основи науки про розміщення продуктивних сил і регіональну економіку сформували основоположниками ринкової теорії розміщення виробництва: І. Тюнен, А. Вебер, А. Гетнер, А. Льош, В. Крісталлер, У. Ізард, Дж. Чорлі, П. Хаггет та інші.

У своїх наукових обгрунтуваннях щодо розміщення продуктив­них сил марксистська теорія надає пріоритетного значення спо­собу виробництва та соціально-політичній організації суспільст­ва. Саме з цієї причини у постсоціалістичних державах перева­жало високо централізоване планування розвитку виробництва, яке охоплювало всі без винятку рівні управління народним гос­подарством. При цьому формувався адміністративний механізм розподілу і перерозподілу ресурсів, фондів, продукції.

Становлення і розвиток науки про розміщення продуктивних сил і регіональну економіку в Україні відбувалося під керівницт­вом академіка В. І. Вернадського. У центрі уваги вчених були проблеми впливу природних умов і ресурсів на економічний роз­виток, обґрунтування доцільності залучення нових ресурсів у го­сподарський обіг, проблеми спеціалізації і комплексного розвит­ку територій, економічного районування.

Сучасна українська економічна наука веде активне розроблен­ня методологічних основ науки про розміщення продуктивних сил і регіональну економіку, спираючись на досягнення попередніх поколінь науковців-дослідників. Вагомий науковий внесок у теорію розміщення продуктивних сил і регіонального розвитку зробили вчені: О. М. Алимов, П. Т. Ващенко, К. Г. Воблий, О. Т. Діброва, С. I. Дорогунцов, М. І. Долішній, Ф. Д. Заставний, М. М. Пала­марчук, М. Д. Пістун, Ю. І. Пітюренко, В. А. Поповкін, О. I. Шаб-лій, Я. I. Жупанський, М. Г. Чумаченко, В. К. Симоненко, Л. I. Фаще-виця, Л. В. Степаненко та багато інших.

Сьогодні найбільш важливі і значущі проблеми розвитку і розміщення продуктивних сил досліджуються крізь призму соці­альних потреб населення та соціальних пріоритетів. В умовах обмеженості ресурсної бази економічного зростання ведеться ак­тивний пошук найбільш прийнятних форм організації виробницт­ва і соціальної сфери. Наукове узагальнення і критичний аналіз процесів, які відбуваються у сфері розвитку і розміщення продук­тивних сил, є основою вдосконалення їх територіальної організа­ції. У найближчій перспективі необхідно посилити увагу науков­ців до проблем, що безпосередньо стосуються головної продук­тивної сили — людини.

15

В основі сучасної теорії розміщення продуктивних сил та ре­гіональної економіки — модель сталого розвитку.

Концепція сталості передбачає досягнення збалансованості економічної, соціальної та екологічної складових регіональної господарської системи. Конкретне втілення ідеї сталого розвитку в практику розміщення продуктивних сил і регіонального розвит­ку передбачає: ефективне відтворення ресурсної бази виробницт­ва та природокористування; раціональне використання трудово­го, виробничого, соціального потенціалу; здійснення реструктури­зації господарських комплексів відповідно до нових умов соціаль­но-економічного розвитку територій.

Для країн, що перебувають на етапі перехідної економіки, ста­лий розвиток є стратегічно важливою метою, досягнення якої мож­ливе лише через радикальні інституційні перетворення, техніко-тех-нологічне переозброєння виробництва, інтенсивний розвиток рин­кової інфраструктури та екологізацію всіх сфер суспільного життя. Провідну роль у забезпеченні траєкторії сталого розвитку має відіг­равати структурна трансформація економічної системи, що здійс­нюється на галузевому і міжгалузевому рівнях. Пріоритетами струк­турних трансформацій є: формування нової, прогресивної струк­тури економіки, що характеризується високою часткою наукоміст-ких і експортоспроможних галузей, а також галузей споживчого сек­тору економіки; забезпечення ресурсозберігаючого типу відтворен­ня основних складових продуктивних сил; загальна соціалізація еко­номічної діяльності; підвищення конкурентоспроможності національ­них товаровиробників; формування ефективної моделі ринкового господарювання. В Україні для вирішення завдань сталого розвитку необхідно подолати наслідки соціально-економічної кризи, посту­пово адаптувати народногосподарський комплекс до ринкових умов. Отже, вирішення завдань прикладного напряму безпосередньо залежить від сформованості методологічних засад.