Оренда / лізинг

Оренда – це засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Державну політику у сфері оренди здійснюють:

• Кабінет Міністрів України, а також Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва - щодо державного майна;

• органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим, щодо майна, яке належить Автономній Республіці Крим;

• органи місцевого самоврядування - щодо майна, яке перебуває в комунальній власності.

Відносини щодо оренди державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, регулюються договором оренди, Законом України «Про оренду державного та комунального майна» та іншими нормативно-правовими актами.

Правові засади: Закон України «Про оренду державного та комунального майна»; Закон України «Про оренду»; Закон України «Про оренду землі»; Закон України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України»; Закон України «Про особливості правового режиму майнового комплексу Національної академії наук України та галузевих академій наук»; Закон України «Про приватизацію державного майна»; Закон України «Про підприємництво».

Лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Законодавство про лізинг не є єдиним і включає у себе наступні законодавчі акти: Кодекси - Цивільний кодекс України; Господарський кодекс України; Морський кодекс України; Митний кодекс України; Закони України - «Про оренду державного та комунального майна»; «Про фінансовий лізинг»; «Про фінансові послуги та державний контроль ринків фінансових послуг»; «Про банки і банківську діяльність»; «Про податок на прибуток підприємств»; «Про ПДВ»; «Про порядок розрахунків в іноземній валюті»; Конвенція УНІДРУА «Про міжнародний фінансовий лізинг».

Таким чином, за чинним українським законодавством, державні та комунальні підприємства України можуть укладати договори оренди і лізингу. Підстави для лізингу сформульовані у Законі України «Про лізинг» (№723 від 16 грудня 1997 року), згідно з яким державне чи комунальне підприємство може надати лізингоодержувачу в користування на встановлений термін своє майно.

Якщо об’єктом лізингу можуть бути лише основні фонди підприємства, тобто окремо визначене майно, то об’єктом оренди може бути ціле підприємство (згідно з Законом України «Про оренду державного та комунального майна» (№ 2270 від 10 квітня 1992 року).

Переваги та недоліки договорів оренди\лізингу, як форми державно-приватного партнерства, у вітчизняних умовах, можна визначити наступні:

Переваги:

• комунальне чи державне підприємство може на конкурсній основі передати в лізинг майно, необхідне для надання послуг, і, згідно з договором, вимагати їх належного рівня і якості;

• приватний партнер зберігає підзвітність перед публічним партнером,

• з яким укладено договір, або ж перед органом влади, який є засновником публічного партнера (державного/ комунального підприємства);

• існує система розподілу ризиків, оскільки відповідальність за надання послуг і встановлення їх вартості несе публічний партнер.

Недоліки:

• у сфері житлово-комунального господарства неприбутковість діяльності комунальних підприємств, правові обмеження щодо встановлення рівня тарифів для населення робить оренду чи лізинг як форму залучення приватного сектору до процесу надання послуг непривабливою;

• публічний партнер несе відповідальність за втрати, спричинені аваріями, технічними несправностями, що в умовах відсутності значних капіталовкладень у розвиток інфраструктури, зокрема комунальної, робить цей ризик для підприємства публічної форми власності чи органу влади, як його засновника, дуже високим, тому у договорі про лізинг необхідно обумовлювати розподіл ризику за форс-мажорних обставин.