Контракти

Визначення

Контракти – адміністративний договір, який укладається між державою (органом місцевого самоврядування) і приватною фірмою на здійснення певних суспільно необхідних і корисних видів діяльності. Найчастіше в практиці державно-приватного партнерства зустрічаються контракти на виконання робіт, надання суспільних послуг, управління, постачання продукції для державних потреб, надання технічної допомоги. В адміністративних контрактних відносинах права власності не передаються приватному партнеру, витрати і ризики повністю несе держава. Інтерес приватного партнера полягає в тому, що за договором він отримує право на обумовлену частку доходу, прибутку, або зібраних платежів. Як правило, контракти з державним або комунальним органом виявляються вельми привабливим бізнесом для приватного підприємця, тому що окрім престижу гарантують йому стійкий ринок і дохід, а також можливі пільги і преференції.

Форма

Контракти на обслуговування – угоди з юридичними обов’язками сторін між публічним органом та приватним партнером на виконання конкретних, як правило, не ключових робіт. Приклади включають у себе такі державні відомства як комунальні підприємства, міністерства та муніципалітети, які передають стороннім організаціям контракти на розробку веб-сайтів та управління ними, на навчання, на послуги з прибирання, виставлення рахунків та збирання платежів або ж на послуги охорони об’єктів. Як правило, це – короткострокові контракти на 2-3 роки. Від приватних підрядників вимагаються дуже незначні нові інвестиції, а на меті ставиться підвищення ефективності та надійності послуг. Цей тип партнерства є оптимальним для виконання робіт, які часто повторюються, наприклад, збір платежів від громадян за користування комунальними послугами

Переваги

• органи місцевого самоврядування і, отже, опосередковано, створені ними підприємства, згідно з Законом України «Про місцеве самоврядування» (№ 280 від 21 травня 1997 року), несуть відповідальність за своєчасність і якість наданих послуг населенню, навіть при умові безпосереднього виконання частини функцій приватними підприємствами. Таким чином, інтереси громадян не ставляться під загрозу у випадку передавання виконання частини функцій бізнесу;

• існування можливості для органу місцевого самоврядування розробити для приватного партнера детальний обсяг робіт за контрактом, враховуючи необхідність підтримання на належному технічному рівні комунального майна, за допомогою якого будуть надаватися послуги;

• існування можливості у контракті чітко визначити межі відповідальності приватного партнера.

Недоліки

• у випадку незадовільного виконання робіт приватним партнером і розірвання контракту комунальним підприємством, усі послуги знову повинні надаватися структурами, створеними органами місцевого самоврядування. Це може привести до потреби працевлаштування нових працівників, а, отже, збільшення видатків комунального підприємства чи місцевого бюджету;

• у випадку недбало складеного контракту перед комунальним підприємством може виникнути ризик неналежного використання майна приватним партнером, а перед органом місцевого самоврядування та громадянами – надмірного підвищення вартості послуг.

Форма

Контракти на управління передбачають передання відповідальності за керівництво на вищому рівні державним об’єктам, їх експлуатацію та обслуговування приватній фірмі. Ці контракти часто застосовуються у таких системах як державні мережі водопостачання, де метою є поліпшити планування роботи, зменшити втрати та підвищити окупність. Право власності залишається за державою, а процеси прийняття рішень для щоденного керівництва об’єктом передається приватному підряднику з управління. Як правило, у контрактах на управління передбачаються чіткі фінансові стимули, для того, щоб приватний підрядник з управління не тільки вийшов на планові показники, але й перевищив би їх. Компенсація часто складається як з фіксованої ставки оплати за управління, так і із значних виплат, якими стимулюється досягнення високих показників.

Причини, що обумовлюють низький рівень використання

1. Можливість укладати такі угоди виникла тільки з 2003 року після прийняття Торгівельного кодексу. У статті 195 зазначається: «Управнений суб’єкт господарського зобов’язання …може передати другій стороні, за її згодою, належні йому за законом, статутом чи договором права на одержання майна від третьої особи з метою вирішення певних питань щодо управління майном або делегувати права для здійснення господарсько-управлінських повноважень».

2. В Україні бракує місцевих компаній, здатних конкурувати з колективами комунальних підприємств, а західні іноземні компанії поки що не вбачають у таких угодах вигоди з огляду на необхідність значних капітальних інвестицій з боку державного сектора.

3. В Україні немає розуміння цінності управлінських умінь і знань.