Контракти
Визначення | Контракти – адміністративний договір, який укладається між державою (органом місцевого самоврядування) і приватною фірмою на здійснення певних суспільно необхідних і корисних видів діяльності. Найчастіше в практиці державно-приватного партнерства зустрічаються контракти на виконання робіт, надання суспільних послуг, управління, постачання продукції для державних потреб, надання технічної допомоги. В адміністративних контрактних відносинах права власності не передаються приватному партнеру, витрати і ризики повністю несе держава. Інтерес приватного партнера полягає в тому, що за договором він отримує право на обумовлену частку доходу, прибутку, або зібраних платежів. Як правило, контракти з державним або комунальним органом виявляються вельми привабливим бізнесом для приватного підприємця, тому що окрім престижу гарантують йому стійкий ринок і дохід, а також можливі пільги і преференції. |
Форма | Контракти на обслуговування – угоди з юридичними обов’язками сторін між публічним органом та приватним партнером на виконання конкретних, як правило, не ключових робіт. Приклади включають у себе такі державні відомства як комунальні підприємства, міністерства та муніципалітети, які передають стороннім організаціям контракти на розробку веб-сайтів та управління ними, на навчання, на послуги з прибирання, виставлення рахунків та збирання платежів або ж на послуги охорони об’єктів. Як правило, це – короткострокові контракти на 2-3 роки. Від приватних підрядників вимагаються дуже незначні нові інвестиції, а на меті ставиться підвищення ефективності та надійності послуг. Цей тип партнерства є оптимальним для виконання робіт, які часто повторюються, наприклад, збір платежів від громадян за користування комунальними послугами |
Переваги |
|
Недоліки |
|
Форма | Контракти на управління передбачають передання відповідальності за керівництво на вищому рівні державним об’єктам, їх експлуатацію та обслуговування приватній фірмі. Ці контракти часто застосовуються у таких системах як державні мережі водопостачання, де метою є поліпшити планування роботи, зменшити втрати та підвищити окупність. Право власності залишається за державою, а процеси прийняття рішень для щоденного керівництва об’єктом передається приватному підряднику з управління. Як правило, у контрактах на управління передбачаються чіткі фінансові стимули, для того, щоб приватний підрядник з управління не тільки вийшов на планові показники, але й перевищив би їх. Компенсація часто складається як з фіксованої ставки оплати за управління, так і із значних виплат, якими стимулюється досягнення високих показників. |
Причини, що обумовлюють низький рівень використання | 1. Можливість укладати такі угоди виникла тільки з 2003 року після прийняття Торгівельного кодексу. У статті 195 зазначається: «Управнений суб’єкт господарського зобов’язання …може передати другій стороні, за її згодою, належні йому за законом, статутом чи договором права на одержання майна від третьої особи з метою вирішення певних питань щодо управління майном або делегувати права для здійснення господарсько-управлінських повноважень». 2. В Україні бракує місцевих компаній, здатних конкурувати з колективами комунальних підприємств, а західні іноземні компанії поки що не вбачають у таких угодах вигоди з огляду на необхідність значних капітальних інвестицій з боку державного сектора. 3. В Україні немає розуміння цінності управлінських умінь і знань. |
Усфері житлово-комунального господарства в Україні існують прецеденти і, часом успішні, укладення підприємствами, які знаходяться у комунальній власності, договірних відносин з приватними підприємствами щодо надання певних послуг громадянам. Комунальні підприємства завдяки своєму прибутковому статусу мають право укладати контракти на виконання певних робіт з підприємствами приватної форми власності (наприклад: будівництво виробничих потужностей, експлуатація і технічне обслуговування мереж, споруд, опалювальних установок тощо). Підставою є Закон України «Про підприємства» (№887 від 27березня 1991 року) та Цивільний Кодекс України № 435-IV від 16 січня 2003 року).
- Національна академія державного управління при президентові україни
- Частина і. Публічна сфера як предметна область проектного менеджменту
- Взаємодія нно й органів влади в процесі формування рішень.
- Система підтримки нно органами публічної влади.
- Основні принципи заснування та функціонування державно-приватних партнерств
- Основні сфери та критерії оцінки готовності держави до успішного впровадження проектів дпп
- ССистемний підхід.
- Проектний підхід.
- Процесний підхід.
- Сценарний підхід.
- 5.3.1. Державне регулювання інноваційних процесів
- 5.3.2. Державне управління інвестиційними проектами
- 5.3.3. Правові засади розроблення, затвердження та виконання Державних програм
- Контракти
- Оренда / лізинг
- Концесія
- Угода про розподіл продукції
- Договора про спільну діяльність
- Приклади типових ризиків дпп
- Оптимальний варіант розподілу ризиків у проектах дпп
- Порівняльна характеристика традиційної та сучасної регіональної економічної політики
- Таблиця 8.3. Типова структура стратегії розвитку регіону
- Загальна структура та зміст основних планово-прогнозних документів щодо регіонального розвитку
- Порядок розробки програмних документів
- Типова структура програми соціально-економічного розвитку області
- Типова структура регіональної цільової програми
- 8.3.1. Територіальний маркетинг, територіальний брендинг: визначення сутності та особливості
- 8.3.2. Державно-приватне партнерство як механізм реалізації проектів територіального маркетингу
- 8.3.3. Інноваційні методи формування територіального бренду
- Семінарські і практичні заняття
- Додаток а Визначення ризиків у проектах дпп
- Додаток б Матриця розподілу ризиків
- Список рекомендованих джерел
- Предметний покажчик
- Безверхнюк Тетяна Миколаївна,