1.4. Методи і методологічні основи курсу "Регіональна економіка"

Метод - це засіб побудови і обґрунтування систем суспільних знань, сукупність прийомів і операцій практичного і теоретичного освоєння дійсності. Поглиблення взаємозв'язку наук приводить до їх взаємопроникнення, використання наукових новин однієї галузі в інших, що збагачує науку, розширяє масштаби її територіального застосування.

Метод курсу побудований на матеріалістичній діалектиці. Він є матеріалістичною основою, на якій базуються продуктивні сили країни, регіону. Діалектика як метод - реальна логіка змістовного творчого мислення, яке відображає об'єктивну діалектику самої дійсності. Будучи свідомо покладеною в основу теоретичного мислення, матеріалістична діалектика звільняє вчених від суб'єктивного шаблону в підборі пояснень фактів і однобічності. В діалектиці всі проблеми набувають історичного характеру, а дослідження набувають характеру стратегії сучасного розвитку науки. Одночасно діалектика зорієнтована на розкриття і спроби вирішення суперечностей як в пізнанні, так і в самій дійсності. На цій основі пов'язані всі економічні розрахунки і, в першу чергу, потреби конкретної людини, виходячи з науково обґрунтованих норм предметів споживання і довготермінового використання. Матеріалістична діалектика відображає дійсність, практично життєвий досвід, який базується на реальній основі, певному відрізку часу історичного процесу. Історичні факти є основою всякої науки, джерелом її існування і розвитку. Сукупність наукових дослідів в розвитку і розміщені продуктивних сил становить систему комплексного підходу до її вивчення, оцінки і перспективного розвитку. Сучасне господарство характеризується тим, що його об'єкти функціонують не ізольовано, а є елементами системи розміщення продуктивних сил.

Системний підхід - це напрям методології спеціально-наукового пізнання і соціальної практики, в основі якого лежить дослідження об'єктів як відповідних систем. Системний підхід сприяє адекватній постановці проблем в конкретних науках і відпрацюванню ефективної стратегії їх вивчення. Методологічна специфіка системного підходу визначається тим, що вона орієнтує дослідження на розкриття об'єктів в цілому, виявлення багатосторонніх їх зв'язків і приведення їх в єдину обґрунтовану теоретично-практичну систему. Завдання системного підходу до розвитку продуктивних сил полягає в тому, що послідовно вивчають і визначають всі основні фактори розвитку території і можливої її перспективи. Системний підхід не існує у вигляді строгої методологічної концепції. Він виконує свої евристичні функції, залишаючись не дуже пов'язаним з сукупністю пізнавальних принципів, основна ідея яких зорієнтована на конкретні дослідження. Ця орієнтація здійснюється таким чином: по-перше, змістовні принципи системного підходу дозволяють зафіксувати недоліки старих традиційних предметів вивчення з метою орієнтації в вирішенні нових завдань; по-друге, поняття і принципи системного підходу ефективно допомагають будувати нові предмети вивчення, задаючи структурні і типологічні характеристики цим предметам.

У наукових дослідженнях територіальної організації народного господарства використовують широкий спектр методів, серед яких провідним є системний аналіз. З його допомогою можна порівнювати різні варіанти розв'язання проблем удосконалення розміщення виробництва і вибрати для практичного використання кращі з погляду інте­ресів регіонів і держави в цілому.

Для обґрунтування розміщення продуктивних сил у проектних роз­робках науковці і спеціалісти використовують цілу систему спеціаль­них найбільш поширених економічних методів. Методи науки — це способи пізнання дійсності і послідовний планомірний шлях встановлення істини. Сукупність методів, що застосовуються у проведенні наукових досліджень, називається методологією.

Ґрунтуючись на принципах і закономірностях матеріалістичної діа­лектики (закон взаємного переходу кількісних і якісних змін, закон єдності і боротьби протилежностей, закон заперечення тощо), вчені розглядають народне господарство як систему, що складається із підсистем їх розвитку і перспективи. Для поглибленого аналізу цих складних народногосподарських систем і підсистем використовують низку спеціальних методів залежно від структури і стратегії розвитку народного господарства, територіального їх розміщення, обсягу виробництва, ко­н'юнктури ринку, наявності споживача тощо. До цієї системи методів належить: аналітичний і порівняльний метод, балансовий метод, статистичний метод, нормативний, картографічний, експедиційний, економіко-математичного моделювання та інші методи, які будуть висвітлені в окремому розділі. Методологія розробки теоретичних і прикладних завдань щодо розвитку економіки регіонів і розміщення продуктивних сил передбачає певну послідовність проведення досліджень і охоплює такі етапи:

• програмний, що передбачає обґрунтування програми виконання певного завдання чи проекту — його мети, очікуваних результатів, виконавців, складання кошторису, джерел фінансування тощо;

• інформаційний — збирання та обробка відповідної інформації, складання паспортів досліджуваних об'єктів;

• аналітичний — проведення аналізу одержаної інформації, її систематизація та інтерпретація з метою отримання наукових і практичних результатів;

• модельний, який включає розроблення системи моделей прогнозування і планування для різних рівнів управління;

• алгоритмічний — визначення чіткого порядку вироблення конкретних рішень щодо розміщення відповідних продуктивних сил у взаємозв'язку з існуючим територіальним економічним потенціалом;

• концептуально-конструкторський — розроблення концепції, проектів, програм, опрацювання прикладних рішень, одержання пошукового результату.

Методологічні основи науки про розміщення продуктивних сил і регіональну економіку сформували основоположники ринкової теорії розміщення виробництва: І. Тюнен, А. Вебер, А. Гетнер, А. Льош, В. Крісталлер, У. Ізард, Дж Лорлі, П. Хаччет та ін.

Розвиток науки про розміщення продуктивних сил і регіональної економіки, її становлення в Україні відбувся під керівництвом академіка В. Вернадського. У центрі уваги вчених були проблеми впливу природних умов і ресурсів на економічний розвиток, обґрунтування доцільності залучення нових ресурсів у господарський обіг, проблеми спеціалізації і комплексного розвитку території, економічного районування.

Сучасні науковці працюють над вдосконаленням методологічних ос­нов регіоналізації економіки і розміщення продуктивних сил, спираючись на досягнення попередніх поколінь науковців-дослідників. Вагомий внесок у теорію регіоналізації економіки і розміщення продуктивних сил зробили вчені: О. Алімов, П. Ващенко, К. Воблий, О. Діброва, С. Дорогунцов, М. Долішній, Б. Данилишин, Ф. Заставний, М. Паламарчук, М. Пістун, Ю. Пітюренко, В. Поповкін, О. Шаблій, Я. Жупаньський, М. Чумаченко, В. Симоненко, Я. Фащевиця, Я. Степаненко та ін.

В умовах обмеженості ресурсної бази економічного зростання ведеться активний пошук найбільш прийнятних форм організації виробництва і розвитку соціальної сфери. В основу сучасної теорії регіоналізації економічної політики покладена модель забезпечення сталого її розвитку. Концепція сталості передбачає досягнення збалансування економічної, соціальної та екологічної складових регіональної господарської системи. Вона має передбачити:

• ефективне відтворення ресурсної бази виробництва та природокористування;

• раціональне використання трудового, виробничого і соціального потенціалів;

• здійснення структуризації господарських комплексів відповідно до нових умов соціально-економічного розвитку території;

• формування ефективної моделі ринкового господарювання, здатної до підвищення конкурентоспроможності національних товаровиробників.

Для вирішення цих завдань необхідно подолати наслідки соціально-економічної кризи, остаточно адаптувати народногосподарський комплекс до ринкових умов. Таким чином, можна сказати, що вирішення завдань прикладного напрямку безпосередньо залежить від сформованості методологічних засад.