8.4.2. Відтворення людського потенціалу країни та його регіональні особливості

Чисельність населення зростає за рахунок відтворення (природного руху). Відтворення населення — процес безперервного відновлення поколінь людей в їх історичній обумовленості, основне поняття демографії, яке ви­значає її предмет, тобто сукупність методів дослідження, процесів, які підлягають вивченню й управлінню в межах демографічної політики.

В демог­рафії існує три підходи до визначення відтворення населення, в основу яких покладено три види руху населення: природний, міграційний, соціальний.

Характерною особливістю природного руху населення України за ос­танні роки є помітне скорочення його приросту. Під приростом населення розуміють збільшення чисельності жителів будь-якої території (області, району, населеного пункту) за будь-який проміжок часу (рік, період між переписами тощо). Такий приріст населення називається загальним і оці­нюється у абсолютних чи відносних величинах.

Абсолютні величини при­росту визначаються як різниця між кількістю населення даної території на кінець контрольованого періоду та на його початок і можуть бути до­датними (позитивними) або від'ємними (негативними). Абсолютні значен­ня загального приросту беруться за основу кількісних оцінок чисельності (динаміки) населення.

Відносні показники приросту визначаються у темпах приросту або через різні коефіцієнти. Темп приросту — відношення абсо­лютної величини приросту до загальної чисельності населення на початку досліджуваного періоду, що вимірюється у відсотках. Серед коефіцієнтів найбільшим поширенням користується відношення абсолютної величи­ни загального приросту населення до пересічної за досліджуваний період чисельності населення даної території, яке вимірюється у проміле (%о), тобто показує величину приросту на 1000 жителів. Величина загального приросту населення складається з природного та механічного (міграцій­ного) приросту.

Природний приріст населення (ПП) визначається алгебраї­чною різницею між чисельністю народжених (Н) і померлих (П) на певній території за певний проміжок часу (обчислюється на 1000 жителів за рік).

Народжуваність в Україні протягом останніх десятиріч зменшується. Загальний коефіцієнт народжуваності знизився з 13,3% у 1989 р. до 8,1% у 2002 р. (у містах з 13,6% до 7,7, в селах - з 12,9% до 9,0). Переважна більшість дітей (82,6 % у 2001 р.) народжуються жінка­ми віком до 30 років. Через зменшення показників шлюбності населен­ня і поширення незареєстрованих шлюбів (шлюбів де-факто) зростає частка дітей, народжених жінками, які не перебувають у зареєстровано­му шлюбі.

Сумарний коефіцієнт народжуваності (кількість дітей, народжених од­нією жінкою впродовж усього життя) зменшився з 1989 р. уміських поселеннях удвічі, у сільських півтора рази. Більшість шлюбних пар обмежуються однією дитиною. За сумар­ним коефіцієнтом народжуваності області України чітко розподіляються на 3 групи: східні — з найменшими показниками (коефіцієнт — менше 1 дитини: Донецька, Луганська, Харківська, Дніпропетровська та Запорізька області), західні — з відносно високими показниками (1,3-1,6) та інші об­ласті — з коефіцієнтом від 1 до 1,3

Загальноєвропейські тенденції народжуваності не дають підстав очіку­вати істотного збільшення сумарних коефіцієнтів народжуваності впродовж наступних 10-15 років. Втрати ненародженими внаслідок епідемії ВІЛ/ СНІДу протягом 2003 - 2010 р. р. можуть становити 100 - 200 тис У зв'язку з тим, що негативні тенденції у динаміці народжуваності посилюються, ці втрати матимуть істотний вплив на формування молодих поколінь. Тільки після 2015 р. за умови зміни репродуктивних настанов можна розраховува­ти на підвищення цього показника до 1,35 -1,45 у розрахунку на одну жінку. Слід підкреслити, що і такий варіант розвитку не забезпечуватиме навіть просте заміщення поколінь.

В Україні поступово поліпшується показник очікуваної тривалості життя при народженні, який є вищим, ніж у країнах із середнім рівнем розвитку людського потенціалу — 66,9 проте, поступається такому у країнах з високим рівнем розвитку людського потенціалу, де він дорівнював 77,0.

Показник загальної смертності є вищим, ніж у країнах із середнім рівнем розвитку людського потенціалу .

Структура смертності населення за окремими нозологічними причи­нами за останні роки залишається стабільною: перше місце займають хво­роби системи кровообігу (61,3 %), друге - злоякісні новоутворення (13,5%), третє - нещасні випадки, отруєння та травми (9,8 %), четверте - хвороби органів дихання (6,9 %). За останні роки серед причин смертності називають так звану соціаль­но детерміновану смертність, пов'язану зі зловживанням алкоголю, нарко­тиків і тютюну, туберкульозом, ВІЛ/СНІДомта самогубствами.

Зберігається позитивна динаміка зменшення рівня смертності дітей віком 0-14 років. Смертність немовлят з другої половини 90-х р.р. система­тично зменшується. Основною причиною позитивних змін стало поліпшення охорони здоров'я дитин­ства.

Найгострішою демографічною проблемою України є неухильне і поки що неподолане зростання смертності населення працездатного віку. Показники смертності цього контингенту є найрухливішими і саме вони виз­начають динаміку середньої тривалості життя населення.

Для України характерні істотні розбіжності смертності населення, за якими регіони країни можна об'єднати у три групи. До першої (з найспри­ятливішими показниками) належать Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Тернопільська, Хмельницька, Чернівецька області та м. Київ.

Друга група складається переважно з областей центральної частини Ук­раїни: Вінницької, Волинської, Житомирської, Запорізької, Київської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Харківської, Черкаської. Сюди ж нале­жить також Автономна Республіка Крим. Для другої групи характерні се­редні показники смертності та тривалості життя населення.

У більшості областей півдня і сходу України (третя група — Дніпропет­ровська, Донецька, Кіровоградська, Луганська, Миколаївська, Одеська, Хер­сонська, Чернігівська області) параметри режиму смертності є вкрай не­сприятливими. Тут середня очікувана тривалість життя при народженні на 1,47 року менша, ніж загалом в Україні; відмінності цього показника за статтю найвідчутніші; а частка тих, хто доживає до старості, — найменша.

Зміни, що відбулися за останнє десятиріччя у народжуваності, смерт­ності та природному прирості населення України, безпосередньо вплива­ють на його вікову структуру.

Процес старіння населення є результатом передусім зменшення на­роджуваності та збереження її впродовж тривалого періоду на рівні, що не забезпечує навіть простого відтворення поколінь. В економічно роз­винутих країнах до цього додається вплив зростання середньої трива­лості життя населення. Істотною протидією старінню населення цих країн є міграція, оскільки приїжджає, в основному, молодь. В Україні ж, як і в більшості країн з перехідною економікою, міграція посилює вплив низь­кої народжуваності, а помітного зростання середньої тривалості життя населення, особливо старшого віку, не спостерігається. Нині питома вага осіб у віці 60 років і старше в загальній чисельності населення становить 21,4 % і є однією з найвищих у світі.

Протягом останнього десятиліття міграційні процеси відбувалися за нових географічних, правових та економічних умов, пов'язаних з виник­ненням нових незалежних держав, ринковими реформами, входженням України до міжнародної системи обміну населенням.