logo
Лекции РЭ

5.2. Об’єкти і суб’єкти державної регіональної політики

Серед науковців немає одностайної думки щодо однозначного визначення суб’єкта і об’єкта державної регіональної політики. На думку більшості, домінує погляд, згідно з яким провідним суб’єктом цієї політики визначається держава, а об’єктом – соціально-економічні процеси, що протікають на певній території, соціальні верстви населення, територіальні чи галузеві пропорції господарства. У законодавчому плані суб’єктами державної регіональної економічної політики визначаються центральні та місцеві органи державної влади та органи місцевого самоврядування, які в межах своєї компетенції вирішують питання, пов’язані з соціально-економічним розвитком регіонів.

До об’єктів державної регіональної економічної політики зараховують територіальні утворення, в межах яких здійснюється державне управління і місцеве самоврядування.

Об’єктами державної регіональної економічної політики в ринкових умовах господарювання виступають самі регіони, які відрізняються між собою за темпами економічного розвитку, умовами для зайнятості населення та рівнем його життя. Спеціальним об’єктом регіональної економічної політики можуть бути депресивні чи монопрофільні території, зони стихійного лиха, природних, антропо- і техногенних катастроф. Як правило, у центрі уваги державної регіональної економічної політики постійно перебувають проблемні регіони, території яких характеризуються найвищим загостренням соціально-економічних проблем, пов’язаних з нераціональним розміщенням продуктивних сил. Такі проблемні регіони існують в усіх країнах світу незалежно від рівня їх соціально-економічного розвитку.

При формуванні і реалізації ефективної регіональної економічної політики розробляють типологію регіонів як об’єктів цієї політики. В основу типології можуть бути покладені різні ознаки: природно-географічні, геополітичні, демографічні, соціально-економічні. Основними індикаторами, за якими визначають тип регіону, є:

Відповідно до структури економіки регіону, вирізняють індустріальні, індустріально-аграрні і аграрні території. Для успішної реалізації державної регіональної економічної політики необхідно враховувати між регіональні і міждержавні економічні зв’язки. Виділяють також експортно та імпортно орієнтовані території.

Класифікація регіонів також здійснюється за такою ознакою, як рівень економічної і соціальної безпеки. Внутрішньою загрозою соціальній безпеці регіонів є інтенсивне посилення майнового розшарування населення, зростання бідності та чисельності безробітних. Певну загрозу економічній безпеці регіонів становить низька конкурентна спроможність продукції, високий рівень опрацювання основних виробничих фондів, незадовільна екологічна ситуація та недостатня забезпеченість інфраструктурними об’єктами, зокрема комунального господарства.

Типологія регіонів дає можливість конкретно оцінити ситуацію і визначити прийнятні методи і форми регулятивного впливу на регіональний розвиток та диференціювати незалежно від реальної соціально-економічної ситуації в регіоні.

Як бачимо, суб’єктно-об’єктні відносини мають динамічний характер. Реальною може бути ситуація, коли об’єкт виступає суб’єктом і навпаки. В умовах зростання ролі регіонів у розбудові держави і зміцнення її економічного потенціалу, територіальні громади, організації, колективи перетворюються з об’єктів регіональної політики в активних суб’єктів, які разом з державними органами істотно впливають на процес формування і реалізації регіональної політики.

Отже, держава відіграє провідну роль у формуванні і реалізації регіональної економічної політики. Вона визначає концептуальні основи та інституційні засоби регіональної політики, здійснює її правове, наукове і організаційне забезпечення.