logo
Лекции РЭ

8.1. Природно-ресурсний потенціал та його структура

В економічній літературі подаються різні визначення термінів «при­родні ресурси» і «природні умови». Вони обумовлені конкретними цілями досліджень, особливостями їх розташування, поставленою дослідниками метою. За своєю матеріальною сутністю природні ре­сурси с частиною і географічного середовища.

Природні ресурси - це природні компоненти та сили природи, що використовуються або можуть бути використані як засоби виробництва та предмети спожи­вання для задоволення матеріальних та духовних потреб суспільства, підвищення рівня життя людей.

Природні ресурси не можуть існувати і використовуватися поза природними умовами, що є їх природно-історичною базою. Для виникнення і розвитку ресурсів необхідні певні природні умови, довго­термінові процеси їх еволюційного розвитку. Саме тому природні ре­сурси мають соціальну значимість, здатність задовольняти потреби людини, являють собою складну сукупність матеріальних елементів і процесів, що знаходяться в постійному розвитку у часі і просторі, будучи поєднуючою ланкою суспільства і природи, сферою прикладання людських знань і сил.

Природні ресурси є матеріально-сировинною базою організації виробництва, вони постійно споживаються ним і вимагають свого по­вного відновлення у натуральній формі в усіх галузях народного гос­подарства, де використовуються.

Категорія «природні ресурси» вказує на безпосередній зв'язок природи з господарською діяльністю людини. Недооцінка і ігноруван­ня певних закономірностей природокористування часто призводять до негативних суспільних явищ, завдаючи природі великої шкоди.

Природно-ресурсний потенціал є багатокомпонентним. Вирізня­ють такі його складові:

- мінеральні - корисні копалині та мінеральна будівельна сиро­вина;

- земельні - типи ґрунтів (рілля, сінокоси, пасовища, ліси, ча­гарники, малопродуктивні землі);

- водні - води світового океану, води суходолу (річки, озера, став­ки, водосховища, болота, льодовики, підземні води);

- лісові - всі види лісів (твердої породи, м'якої, чагарники) та лісовкриті площі;

- біологічні ресурси - рослинний і тваринний світ;

- ресурси світового океану, що перебувають у воді у розчинено­му стані, на морському дні й під ним, у товщі земної кори;

-рекреаційні - природно-кліматичні, бальнеологічні й заповідні;

- кліматичні й космічні - сонячна енергія, енергія вітру, енер­гія хвиль, внутрішнє тепло землі, освітленість.

За ознакою вичерпності природні ресурси поділяються на неви­черпні, вичерпні й невідновлювані.

До невичерпних належать сонячна енергія, внутрішнє тепло Землі, енергія вітру, води.

До вичерпних природних ресурсів зараховують ґрунтовий покрив, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря, прісну воду, лікувальні грязі тощо.

Невідновлювані—це корисні копалини й мінерально-будівельна сировина.

Економічна класифікація природних ресурсів заснована на їх розподілі на ресурси виробничого й невиробничого, галузевого й міжгалузевого, промислового й сільськогосподарського, одноцільового й багатоцільового призначення.

Природні умови та ресурси мають істотний вплив на галузеву структуру господарства країни та види виробничої діяльності певною мірою залежать від природних умов. За ступенем залежності галузі класифікують наступним чином

Вирішальний ступінь залежності розміщення галузей народ­ного господарства та видів виробів від природних ресурсів:

- сільськогосподарське виробництво;

- лісове господарство; рибне господарство;

- гідроенергетика;

- гірничодобувна промисловість;

- трубопровідний транспорт;

- калійні добрива;

- суднобудування;

- рекреаційне господарство.

Значний ступінь залежності:

- чорна металургія повного циклу;

- кольорова металургія (алюміній, мідь, свинець, цинк, нікель, магній);

- теплоенергетика;

- синтетичний каучук, сода;

- лляні тканини;

- цукрова та овочеконсервна промисловість;

- промисловість будівельних матеріалів;

- охорона здоров'я.

Незначний ступінь залежності.

- легка промисловість (машинобудування);

- атомна енергетика;

- залізничний, автомобільний та авіаційний транспорт;

- освіта, наука, культура.

Сучасний етап розвитку суспільства характеризується тим, що знач­на частина природних умов перетворюється на природні ресурси. Сьо­годні сонячне тепло, внутрішнє тепло Землі, опади, клімат і рельєф частіше розглядаються як природний ресурс, ніж природні умови жит­тєдіяльності людини.

Земельні ресурси. Земля як ресурс природи має багатоцільове призначення. Вона є головним засобом виробництва і предметом праці в сільському господарстві, промисловості, джерелом продовольства тощо.

Класифікація земель здійснюється за ступенем їх придатності щодо різних сфер господарського призначення в народному господарстві. Відповідно до властивостей (якості) та напрямків використання всі земельні ресурси України поділяються на такі цільові категорії:

- землі сільськогосподарського призначення;

- землі населених пунктів (міст , поселень міського типу, сільсь­ких населених пунктів);

- землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборо­ни ти іншого призначення;

- землі природоохоронного, природно-заповідного та історико-культурного призначення;

- землі рекреаційного та оздоровчого призначення;

- землі лісового фонду;

- землі водного фонду;

- земні запасу тощо.

Загальний земельний фонд України становить 60354,8 тис. га. Пе­реважно це землі сільськогосподарського призначення (71,3 % площі території країни), які надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраст­руктури .

Переважання родючих земель, висока густота населення та особ­ливості розвитку сільського господарства, що склались історично, обумовили високий рівень освоєності земельного фонду. Викорис­тання земель дозволяє формувати в Україні 95 % продовольчого об­сягу, 2/3 фонду товарів споживання. У ресурсних складових земельні ресурси становлять 40-44 %, у виробничих фондах та оборотних за­пасах - 20-21 %, у трудових ресурсах - 38-39 %.

Управління земельними ресурсами здійснюється як за територіа­льною ознакою, так і за функціональною . Крім спільної кінцевої мети, їх об'єднує зміст самих функцій управління (розпо­рядчі, фіскальні, контрольні тощо).

Розміщення і структура сільськогосподарських угідь на території України визначається природно-кліматичними та екологічними умо­вами виробництва. Так, питома вага сільськогосподарських угідь в областях Полісся - 35 %, тоді як на південному сході України - 74%. За останні роки у структурі сільськогосподарських угідь зменшується частка орних земель завдяки створенню багаторічних насаджень, пасовищ, перелогів сіножатей.

Особливо низький рівень землезабезпечення відзначається в До­нецькій, Закарпатській, Івано-Франківській областях, де землі на душу населення більш як удвічі менше ніж у середньому в Україні.

Державна політика збереження, охорони і раціонального використання земель визначається системою правових, економічних та організаційних законодавчих актів, що мають природоохоронний, ресурсозберігаючий та відтворювальний характер. З метою упорядкування і ефективного використання землі в країні проводиться інвен­таризація, кадастрова оцінка земель, створюється державна система управління якістю земельних ресурсів і визначається її місце в орга­нах державного управління, а також розробляються принципи роз­межування обов'язків держави, землевласників і землекористувачів щодо охорони земельних ресурсів.

Усі землевласники, землекористувачі та орендарі, незалежно від форм і термінів використання землі, проводять роботи щодо захисту та підвищення якості землі за рахунок власних коштів і несуть відпо­відальність за погіршення екологічного стану на своїй земельній ділянці та сусідніх територіях, що пов'язані з їх діяльністю.

Водні ресурси. Україна є державою з невисоким рівнем водо-забезпечення та високим використанням води. Водні ресурси Украї­ни формуються за рахунок припливу транзитних річкових вод із за­рубіжних країн, місцевого стоку і підземних вод.

В Україні територіальний розподіл водних ресурсів не відповідає розміщенню водоємних галузей господарського комплексу. З метою усунення територіальної і часової нерівномірності розподілу стоку водозабезпечення сформовано водогосподарський комплекс. Україна є однією з найменш забезпечених водою країн у Європі, з запасами місцевих водних ре­сурсів у 1 тис. м3на 1 людину, тоді як Швеція - 2,5 тис. м\ Велика Британія - 5 тис. м\ Франція - 3,5 тис. м3, Німеччина - 2,5 тис. м3, Європейська частина колишнього СРСР - 5,4 тис. м5.

Промислово-виробничий потенціал України погребує значних об'ємів води. Галузева структура водокористування така:

- промисловість - в межах до 55 %;

- сільське господарство споживає до 18 %;

- комунальне господарство - 24 %.

Сьогодні наявні ресурси водних басейнів України використову­ються нераціонально. На технологічні потреби йде близько полови­ни питної води. Значно більші втрати при її транспортуванні, які ста­новлять до 20 %. Однак зазначимо, що за останні роки визначається позитивна тенденція до збільшення частки оборотного на частина поверхневих вод забруднюється. Основним джерелом заб­руднення цих вод є стічні води житлово-комунального господарства, нафтохімічної та інших галузей промисловості.

До особливо водомістких галузей промисловості належать металур­гійний і паливно-енергетичний комплекси, хімічні, нафтохімічні і целюлозно-паперова промисловості.

Враховуючи, що кількість джерел водопостачання змінюватиметься незначними обсягами, перспективне водопостачання повинне базува­тись на збільшенні повторного водопостачання та значному зниженні втрат в технологічних процесах. Потрібно також врахувати, що най­ближчим часом передбачається:

- більш інтенсивне використання морської води;

- зростання оборотного водопостачання;

- зростання обсягів використання підземних вод, зокрема для забезпечення господарсько - питтєвих потреб зайнятих в промисло­вості, а також у виробництвах, у яких вода входить до складу хар­чової та іншої продукції.

Однією із найбільш складних проблем є водопостачання сільського населення України, рівень забезпечення якого гарантованим водопо­стачанням залишається в цілому низьким. Нині тільки 25 % сільського населення користується послугами централізованих систем водопо­стачання. Територіальна структура водопостачання в Україні склалася під впливом низки факторів, до яких, в першу чергу, належать:

- природно-кліматичні умови, які визначили зони сільськогоспо­дарського виробництва;

- мінеральна - сировинна база, ш наявності якої сформувалися промислові регіони,

- вигідність положення стосовно споживачів;

- наявність трудових ресурсів.

Розміщення значної кількості виробництв без урахування єдності природного, економічного і соціального середовищ призвело до зосе­редження на території України екологічно небезпечних виробництв із застарілими технологіями. Це стосується чорної і кольорової металургії, паливно-енергетичного комплексу, хімічної промисловості тощо. В цих галузях сконцентровано понад 40 % усіх виробничих відходів промис­ловості. Завдяки цьому нині накопичено понад 15 млрд. т відходів від виробництва промислової продукції. Тим більше треба врахувати, що вище перелічені галузі є надзвичайно водомісткими.

Виходячи з наведеного прогнозування розвитку продуктивних сил України і її регіонів повинне ґрунтуватись виключно на основі її при­родної водозабезпеченості, з урахуванням територіальної мінливості річкового стоку, кількісних і якісних показників природних вод та можливості обґрунтованого, з еклого - економічних позицій, їх перерозподілу.

Лісові ресурси відіграють надзвичайно важливу роль в еконо­мічному розвитку держави. У структурі природно-ресурсного потен­ціалу площа лісів становила 10,8 млн. га, з них вкриті лісом землі - 9,4 млн. га із загальним запасом деревини 1,74 млрд. м, у тому числі 250 млн. м3 стиглих і перестиглих. Разом з економічною цінністю ліси відіграють надзвичайно важливу роль в репродукції кисню для споживання його населенням, а також для збереження довкілля і оздоровлення населення. Ліси України виконують водоохоронні захисні, санітарно-гігієнічні та оздоровчі функції. Разом з тим ліс є джерелом деревини, будівельних матеріалів, сировини для деревообробки, меб­левої, целюлозно-паперової та інших галузей промисловості. Ліси в Україні розміщені нерівномірно. Найбільші їх площі зосереджені в зоні Карпат та Полісся, відповідно 40 % і 29 %, в лісостепу - 14 % Криму - 10%, в степовій частині України - близько 5% ,а вся територія, яку займають ліси, становить 15,6%. Це значно нижче оптималь­ного розрахункового показника (22 %), необхідного для збалансування його між запасами лісосировини та обсягами лісоспоживання і еко­логічними вимогами.

У структурі лісового фонду переважають хвойні (42,2 %) та твер­долистяні насадження (43,2 %), м'яколисті займають 13,6 %.

Вікова структура лісів також нерівномірна. Зокрема, на молодняк припадає 32 %, середньовікові - 44 %, достигаючі - 14 %, стиглі і перестиглі - тільки 10 %. Причина цьому - безпланові, хаотичні надмірні вирубки лісу в післявоєнний період та 50-ті роки (вік зрілості хвойних лісів - 80 років, твердолистих - 100-110 років).

За своїми властивостями і цілеспрямованим використанням лісофонду ліси поділені на дві групи:

- ліси першої категорії (санітарно - гігієнічного, оздоровчого та природоохоронного призначення) займають близько 60 %;

- ліси другої категорії (в основному експлуатаційного призна­чення) — до 40 % лісового фонду.

Сьогодні ліси перебувають у різних формах власності, зокрема, в Держлісгоспі Мінагропромполітики, Міноборони тощо. Це негативно впли­ває на збереження і збільшення лісонасаджень, доведення їх до умовно нормативних вимог.

Загальний стан лісів не відповідає екологічно - економічним вимогам. Низька їх продуктивність спостерігається у господарствах неспеціалізованих відомств . Це стосується , зокрема ,агропромислового , комплексу та Міноборони, де на значних площах незадовільно ведеться використання лісів. Негативний вплив на стан лісових насаджень чи­нить надмірна інтенсивність деяких видів рубок, пов'язаних з веден­ням лісового господарства незалежно від відомчого підпорядкування.

Збільшення площі лісів і доведення їх до обґрунтованих норма­тивів можливі за рахунок використання низькопродуктивних та еро­дованих сільськогосподарських угідь, розширення мережі та площі природоохоронних територій. За науковими дослідженнями і експер­тними оцінками лісонасадження доцільно провести на площі 4-4,5 млн. га. неугідь та низькопродуктивних земель сільськогосподарсь­кого призначення. Нарощування лісового фонду створить умови для оздоровлення регіонів в екологічно­му плані, а також сприятиме очищенню і відродженню малих річок.

Створення захисних насаджень на неугіддях тісно пов'язане з охо­роною земельних ресурсів. Це важливо для регіонів, де значні площі сільськогосподарських угідь зазнають згубного впливу водної і по­вітряної ерозії.

Сучасний стан лісоресурсного потенціалу України та її регіонів не можна вважати задовільним ні в потребі сировинних ресурсів, ні в плані забезпечення стабільності екологічної ситуації. Нині для оп­тимального забезпечення потреб в сировині існуючих потужностей деревообробної і целюлозно-паперової промисловості є потреба в імпорті лісосировини з-поза меж України, зокрема з Росії. , за рахунок збільшення площ лісів, є реальні можливості Для забезпечення споживачів України власними ресурсами лісу у неда­лекій перспективі потрібно йти шляхом вирощення високопродуктив­них насаджень необхідного породного складу, підвищення їх якості та відповідного приросту. Мінеральні ресурси. Мінерально-сировинні ресурси належать до невідновних. За способом їх використання мінеральні ресурси поділяють на три групи: паливно-енергетичні, рудні і нерудні. Основною особливістю розміщення міне­ральних ресурсів є їхнє нерівномірне поширення в надрах землі. По­ходження і розміщення їх родовищ тісно пов'язане з геологічною бу­довою території.

Паливні ресурси України представленні в основному кам'я­ним і бурим вугіллям. Запаси кам'яного вугілля, Насамперед, зосе­редженні в Донецькому (98 %) і Львівсько-Волинські виробітки видобутку вугілля, умови його видобування постійно ускладнюються: глибина залягання близько 1200 м, товщина пластів - 0,5 - 2,0 м, спостерігається висока крутизна пластів. Все це надзви­чайно ускладнює видобуток вугілля і призводить до постійного зро­стання його собівартості. Видобуток вугілля у Львівсько-Волинському басейні менш спад­не, товщина пластів, тут досягає 2,0 м.

Запаси бурого вугілля зосереджені в Придніпровському басейні. Найбільшими родовищами є Коростишівське (Житомирська обл.), Звенигородське (Черкаська обл.) та Олександрійське (Кіровоградсь­ка обл.), запаси оцінюються до 6 млрд. т, в тому числі 0,5 млрд. т придатні для відкритого способу добування.

Родовища нафти і газу зосереджені втрьох регіонах: Прикарпатсь­кому, Придніпровському, Причорноморському. Основні запаси містяться на північному сході України та в шельфах Чорноморського узбережжя. Найбільші нафтові родовища - Прилуцьке і Леляківське (Чернігівське обл.), Рибальське і Качанівське (Сумська обл.), Зачепилівське, Радченківське, Сагайдацьке (Полтавська обл.), а також Бориславське, Битківське і Долинське (на Прикарпатті) тощо.

Найбільшими родовищами природного газу с Шебелинське, Сфремівське, Кетичівське (Харківська обл.), Перещипинське (Дніпропет­ровська обл.), Малишівське і Диканське (Полтавська обл.), Канівське (Сумська обл.) [8, с. 71]. У Прикарпатському регіоні - Дашавське, Вільче-Волицьке, Угорське, Опарське, Битківське та ін.

На межі Кіровоградської і Черкаської областей с відкриті запаси горючих сланців (3,7 мли. т), значні запаси менілітових сланців с у Карпатах.

В Україні є великі родовища торфу, запаси яких оцінюються у 2,2 млрд. т, поклади торфу розміщені в основному на Поліссі та Прикар­патті.

Рудні ресурси. Найбільші запаси залізних руд в Україні розта­шовані в Криворізькому басейні (19,5 млрд. т у 32 родовищах ), в Кре­менчуцькому (4,5 млрд. т) Полтавської обл., Бєлозерському районі (3,4 млрд. т) Запорізької обл.

Значна кількість руд залягає близько до поверхні і видобуток ве­деться відкритим способом.

Україна володіє великими запасами марганцю і займає одне із пер­ших місць у світі. Найбільшими родовищами є Великотокмацьке (За­порізька обл.) і Нікопольське (Дніпропетровська обл.). Запаси марган­цю становлять понад 2,4 млрд. т. Видобуток марганцю ведуть відкри­тим і шахтним способом.

На території України с певні запаси кольорових металів. До най­важливіших родовищ належать поклади титану, основні запаси якого розміщені в Іршанському родовищі (Житомирська обл.), Самотканському (Дніпропетровська обл.), на узбережжі Чорного і Азовського морів.

У південній частині Українського щита в Побужжі і Дніпропет­ровські обл. є родовища нікелевих руд. Найбільш відомі серед них - Побузьке (Кіровоградська обл.) і Придніпровське (Дніпропетровська обл.) родовища.

Алюмінієва сировина на території України представлена покла­дами бокситів нефелінів, глин, алунітів. Боксити знаходяться у Високопілвовому родовищі (Дніпропетровська обл.) Вони залягають на невеликій глибині і видобуваються кар’єрний способом. Родовища бок­ситів є і на Черкащині, в Приазов’ї, Донецькому кряжі. Алуніти є в Беганському і Берегівському родовищах Закарпатської обл.

В Україні є значні запаси поліметалічних руд. Родовище свинцево-цинкових руд є в Нагольному кряжі (Донбас), але вони поки що не використовуються. Промислові запаси поліметалічних руд розміщені в ро­довищах Закарпатської обл. (Брегівське та Беганське). Основні рудні мінерали тут—галеніт (основна руда свинцю), сфалерит (цинкова руда), халькопірит (мідна руда).

Мідні руди, які мають промислове значення, розміщені на Волині в північно-західній частині Українського щита (поблизу м. Дубно).

Україна має поклади руд благородних і рідкісних металів. Золото­рудні райони виявлені у Закарпатській області.

До золоторудних районів належать: Центрально-Український, Придніпровський та Донецький.

Нерудні ресурси. Україна має великі запаси різноманітної нерудної сировини. До неї належать: сіль, фосфорити, каоліни, вогнет­ривкі глини, глини для будівельної кераміки, озокерит, графіт, тре­пел, сірка, вапняк, мінеральна сировина та ін.

Україна багата на гірничохімічну сировину. Великі запаси калій­них солей зосереджені в Івано-Франківській (Калуське, Тростянске, Голинське родовище) і Львівській обл. (Стебниківське, Бориславське родовища). Калуське і Стебниківське родовища багаті на магнієві солі. У Калуському концерні «Оріоні» організоване промислове ви­робництво металічного магнію електролізним методом.

У західноукраїнському регіоні знайдені поклади самородної сірки, зокрема у Львівській та Івано-Франківській обл. В Україні надзвичайно багато кухонної солі. Її основні родовища зосереджені в Донецькій обл..(Артемівське, Слов'янське) і Закарпат­ті (Солотвино). Великі поклади солі досліджені і виявлені в Полтавській, Харківській, Сумській, Львівській та Івано-Франківській областях, в Передкарпатті. Самородна сіль знаходиться в озерах і в лиманах Причорно­морської низовини, зокрема в Сиваші. Вона містить цілий комплекс компонентів: кухонну сіль, солі сірчаного магнію і натрію, променистий магній тощо.

Поклади фосфоритів зосереджені насамперед у Дніпровсько-Донецькій западини (Кролевське родовище Чернігівської обл., Ізюмське на межі Сумської і Харківської обл.), у Придністров'ї (Вінницька, Хмельницька, Тернопільська, Івано-Франківська обл.).

Озокеритні родовища є в районі Борислава (Львівська обл.), в Богородчанському районі (Івано-Франківська обл.).

Каоліни є в багатьох областях. Найважливіші родовища: Глуховецьке і Турбівське (Вінницька обл.), Просянське і Славгородське (Дніпропетровська обл.), Білобалківське (Донецька обл.), Новосслицьке (Черкаська обл.), Майдан-Вилське (Хмельницька обл.), Пологівське (Запорізька обл.). Найбільшу перспективу має Великогадомцівське родовище високоякісних каолінів у Житомирській області.

Родовища вогнетривких глин розташовані у Донецькому кряжі і на Придніпровській височині, зокрема в Часів'ярському, Дружківському, Новорайському, П'ятихатському, Пологівському, Затишнянському, Новопетрівському родовищах. Вогнетривкі глини використо­вуються, в основному, в металургії для виготовлення вогнетривів і в галузях, де використовуються високотемпературні печі.

Цементна сировина. Для виробництва цементу використовують вапняки, крейду, мергелі, глини, су глинки та інші породи. Вапня­ки, крейда і мергелі поширені в Донецькій, Луганській, Харківській, Львівській, Рівненській, Хмельницькій, Івано-Франківській областях.

Найбільші родовища мергелю є у Амвросіївсько-Кутейников (До­нецька обл.), Миколаїв (Львівська обл.), Здолбунові (Рівненська обл.), вапняки - в Кам'янець - Подільську (Хмельницька обл.), Дубовецькому (Івано-Франківська обл.).

Україна має значні розвідані запаси графітних руд. Їх поклади зосереджені в трьох районах Українського щита: Побузькому, Криво­різькому і Приазовському. Найбільше родовище граніту - Завалівське (Кіровоградська обл.).

Будівельний камінь. Темно-сірий і чорний ґранодіорит заля­гає в Гніванському (Вінницька обл.), сірий граніт - у Короспишівську (Житомирська обл.) і Виріьську (Рівненська обл.). Баї ати будівель­ного каменю є в Карпатах, в Передкарпатті, Закарпатті і в Крим) Україна має значні поклади лабрадоритів. Найбільші родовища їх в Житомирській, Київській, Черкаській, Запорізькій, Вінницькій та Кіровоградській областях. Їх використовують для виготовлення об­лицювальних плит та спорудження пам'ятників. Родовища базальту також використовують як будівельний матеріал для виробництва ка­м'яного литва, мінеральної вати, електричних ізоляторів. Найбільші родовища базальту на Поліссі та у Донбасі: Берестовецьке, Іванодолинське (Рівненська обл.), Мокроволноваськсе (Донецька обл.).

Пісковики є майже на всій території країни. Найкращі за які­стю видобувають у Придністров'ї, а також у Київській, Черкаській, Кіровоградській та Сумській обл., у Донбасі і Криму.

Поклади мармуру є в Закарпатській, Кримській, Дніпропет­ровській, Житомирській, Одеській та Івано-Франківській областях

Найбільші родовища крейди розміщені в Сумській і Чернігівській, обл. по р. Десна, у Луганській, Харківській, Київській, Черкаській, Ровенській, Львівській, Волинській і Тернопільській областях .В долині Дністра і Збруча, поблизу Львова, в Чернігівській, Закарпатській і Івано-Франківській областях.

На території України є поклади дорогоцінного і кольорово-вироб­ного каміння: топаз, кварц, гірський кришталь, родоніт, агат, опал, хал­цедон, гранат, яшма та інші. Основними районами його поширення є північно-західна частина Українського шита, Карпати, Криворіжжя, Приазовська височина.