logo
Лекции РЭ

8.2. Кількісна і якісна економічна оцінка природних ресурсів та природних умов

Будь-яке обґрунтування розміщення продуктивних сил вимагає вра­хування кількісних і якісних параметрів природних умов і природ­них ресурсів, тобто обґрунтування наявного природно-ресурсного потенціалу на певній території. Зростання економічного значення при­родних ресурсів і природних умов зумовлене тим, що вони розгляда­ються не тільки як предмети праці, а й як засоби виробництва.

Природно-ресурсний потенціал розглядається як сукупність усіх можливостей, засобів, запасів, джерел, що є і що можуть бути мобілізовані та використані для досягнення певної мсти. Ресурси визначають як наявні запаси, матеріальну цінність, можливість використання і як засоби виробництва. Таким чином, застосування цих понять для кількісної та якісної характеристики природних багатств відображає їх споживчу вартість і корисність використання для суспільного ви­робництва. Враховуючи наведене, поняття «природно-ресурсний по­тенціал» (ІІРП) є одним з найбільш важливих факторів розміщення продуктивних сил і включає елементи природного середовища:

- природні ресурси, тобто ті елементи природного середовища, які безпосередньо беруть участь у матеріальному виробництві і в невиробничій діяльності;

- природні умови, тобто елементи природного середовища, що не беруть безпосередньої участі в суспільному виробництві.

Найбільш чітке визначення природних ресурсів і умов у своїх пра­цях дав А. Мінц. За його трактуванням, природні умови - це тіла і сили природи, які при певному рівні розвитку продуктивних сил суттєві для життя і діяльності людського суспільства і а невироб­ничій діяльності людини; природні ресурси — це тіла природи, які на певному рівні рештку продуктивних сил і вивченості можуть бути використані для задоволення потреб людського суспільства у формі безпосередньої участі в матеріальній діяльності.

Ресурси, що недостатньо вивчені на конкретній території, мають назву потенцій­них природних ресурсів.

В Україні досягнуто значних успіхів у вивченні природних ресурсів, на­громаджена достатня інформація про обсяги, розміщення і власти­вості окремих видів родовищ, узагальнено досвід господарського використання, досліджено закономірності їх територіальної організації. Однак питання методології економічної оцінки природних ресурсів ще не повністю розв'язані, поняття «економічна оцінка» природних ресурсів» і сьогодні дискутується в економічній літературі. Проекту­вання розміщення продуктивних сил вимагає даних, що стосуються економічної оцінки природних ресурсів, яка передбачає розробку інтегральних кількісних і якісних показників природно-ресурсного потенціалу окремих регіонів і країни в цілому. Показники економіч­ної оцінки природних ресурсів мають бути насамперед порівняльни­ми. Це означає, що кількісні показники мають уможливлювати по­рівняння різних джерел однойменних ресурсів і варіантів використання їх. Разом з тим економічна оцінка виражає природні виробни­чо-технічні аспекти освоєння і використання природних ресурсів через вартісні показники. Джерелом створення вартості є затрати праці на підготовку їх до використання, відтворення і поліпшення. Однак тут потрібно урахувати територіально диференційовані влас­тивості природних ресурсів.

Нерівномірність їх просторового розподілу вимагає окремої оцін­ки кожного виду ресурсу, виходячи із відповідних критеріїв щодо можливого використання у виробничому процесі. Критерієм оцінки науковці пропонують вважати порівняльну економічну ефективність використання відповідного джерела ресурсу незалежно від терито­ріального його розташування. Враховуючи це, показниками еконо­мічної оцінки повинні бути собівартість, яка характеризує поточні витрати, і питомі капіталовкладення, що виражають величину одноразових витрат. Залежно від практичних факторів (перевезення ре­сурсів, розташування виробничих об'єктів, способів їх переробки) доцільно вибирати декілька критеріїв економічної оцінки:

- поелементна оцінка окремих джерел природних ресурсів;

- оцінка територіальних поєднань різних природних ресурсів;

- оцінка природних умов життя або виробництва.

Однак на сьогодні серед учених єдиної думки щодо економічної кількісної і якісної оцінки немає. Ряд учених, і серед них Л. Канторо­вич, В. Немчинов, М. Федоренко, вважає, що показниками економіч­ної оцінки природних ресурсів є диференційована рента, диференці­йований дохід, валова продукція, тобто ефект від експлуатації ресурсів. М. Некрасов стверджує, що для економічної оцінки природних ресурсів, окремих їх видів найбільш результативним треба вважати метод вит­рат. Під останнім вважають величину граничних витрат на одиницю приросту продукції в певному реї іоні (території) на певному відрізку часу. Критерієм оцінки кожного виду ресурсу є сукупний ефект від використання відповідного джерела ресурсів, який залежить від різниці між кінцевими і прямими втратами на приріст виробництва продукції в розрахунку на одиницю відповідного ресурсу.

Економічна кількісна і якісна оцінка природних ресурсів і введен­ня її в господарську практику вимагають додаткової розробки мето­дичних і методологічних її основ, системи цін, можливостей комп­лексного використання природно-ресурсного потенціалу. Адже кож­ний вид природного ресурсу має свої особливості і вимагає окремого підходу щодо його оцінки і методології оцінення його вартості.

За методикою академіка П. Федоренко, критерієм оцінки будь-яко­го виду ресурсу прийнято сукупний народногосподарський ефект, який отримується при використанні цього ресурсу в виробництві. Оцінка природного ресурсу за цією методикою здійснюється з урахуванням замикаючих витрат на ту чи іншу продукцію (сільського, лісового, вод­ного господарства та видобувних галузей промисловості). Розмір оці­нки визначається на основі оптимізації господарських планів викори­стання і відтворення природних ресурсів для великих територіально-виробничих комплексів. Економічна оцінка власних природних ресурсів – це різниця між остаточними та прямими витратами на виробництво відповідної продукції у розрахунку на одиницю ресурсу.

Враховуючи багатогранні можливі напрями і засоби використан­ня природних ресурсів, їх економічною кількісною і якісною оцін­кою має бути максимально можливий економічний ефект, отрима­ний при оптимальних умовах експлуатації природних ресурсів, пев­ному рівні кінцевих витрат і обмежень, які визначаються потребами суспільства у різних видах продукції, обсягами капітальних вкладень та інших. Кількісні і якісні економічні оцінки природних ресурсів, розраховані на основі остаточних витрат, використовуються переваж­но у планово-проектних матеріалах.

Найбільш важливими принципами економічної кількісної і якіс­ної оцінки природних ресурсів є такі:

- врахування оцінки їх при обґрунтуванні всіх планово-проект-них рішень, що викликають зміни існування природних ресурсів, пер­винних властивостей чи характеру їх використання;

- економічна оцінка має дорівнювати диференційній ренті за оп­тимального господарського режиму експлуатації ресурсів, що реалі­зується на основі економічної оцінки об'єкта природокористування;

- визначення ставок з диференційної ренти за допомогою дворі­вневої системи оптимізаційних розрахунків. На першому рівні (в цен­тралізованому порядку) встановлюються остаточні витрати на про­дукцію галузей, що експлуатують природні ресурси. На другому -ставки диференційної ренти з урахуванням встановлених на першо­му рівні значень оста.очних витрат на продукцію, отриману внаслі­док експлуатації ресурсу. З цією метою проводяться оптимізаційні розрахунки на отримання максимальної ренти з певного ресурсу при дотриманні обмежень, пов'язаних із конкретними умовами його екс­плуатації.

Земельні ресурси. В основу розрахунку грошової оцінки земель покладено рентний дохід, який створюється при виробництві зерно­вих культур і визначається заданими економічної оцінки земель, про­веденої у 1998 р. за «Методикою грошової оцінки земель сільськогос­подарського призначення та населених пунктів».

Об'єктивна оцінка землі дозволяє виконувати не тільки фіскальну роль, а й дотаційну та інноваційну. Вона включає дві складові, а саме бонітування ґрунтів і проведеної на його основі власне економічної оцінки земель. Бонітування ґрунтів - це характеристика ґрунтів за їх сталими природними властивостями, які відповідним чином впливають на врожайність сільськогосподарських культур. Основними критеріями бонітування є вміст доступних для рослин запасів гумусу, вологи, азоту, фосфору, калію. До додаткових критеріїв (модифікацій­них) зараховують поправки на клімат та рельєф місцевості (висоту, кру­тизну схилів, форми рельєфу тощо) та інші показники.

Щодо власне економічної оцінки земель, то виділяють економіч­ну оцінку земель сільськогосподарського призначення, населених пунктів та земель несільськогосподарського призначення

Оцінка земель сільськогосподарського призначення здійснюється окремо за кожною з категорій (рілля, сінокоси, пасовища) через їх кількісні і якісні характеристики. Це може бути економічна оцінка за окупністю витрат або за величиною продуктивності земель.

За оцінкою земель населених пунктів визначають:

- характеристику земельної ділянки з позиції придатності до інженерно-технічних, промислових та житлових споруд,

- величину суспільно необхідних витрат в процесі використання землі;

- транспортне забезпечення;

- забезпечення зв'язком;

- близькість та характеристику вже існуючих телекомунікацій та споруд.

- обґрунтування та наслідки майбутньої діяльності тощо.

Найбільш поширеною оцінкою даної групи земель є визначення їх вартості з урахуванням витрат на освоєння, а також норми прибут­ку і капіталізації. Під витратами на облаштування треба розуміти вартість (відновну) на початку року проектно-конструкторських робіт.

Економічна оцінка земель несільськогосподарського призначення (землі лісового, водного, природно-заповідного фонду) здійснюється з урахуванням їх місцеположення, кількісного і якісного складу, еколо­гічного та соціального значення, ефекту від водоохоронних, кліматоутворювальних заходів.

Економічна оцінка земель використовується передусім для визна­чення плати за користування. Сьогодні в Україні існує єдиний фіксований сільськогоспо­дарський податок. Частка землі у загальних обсягах надходження від сплати за використання природних ресурсів становить у державно­му бюджеті - 74,8 %, у місцевих бюджетах - 91,7 %. Інша форма плати - орендна плата. Вона справляється в грошовій формі і не може бути нижчою від податку на землю

Лісові ресурси. Землі лісового фонду оцінюються за умови їх державного (промислового) використання, а також у випадках їх ви­користання різними недержавними юридичними особами (фермера­ми) для задоволення потреб у ресурсах деревини, продуктах побічного користування, соціальних і природних корисностях лісу.

Для економічної оцінки земель лісового фонду є:

- земельні ділянки, вкриті лісовою рослинністю або призначені для заліснення (лісові землі, не вкриті лісовою рослинністю);

- ділянки нелісових земель лісового фонду (сільськогосподарсь­кого угіддя, водойми, болота, землі, зайняті під спорудами, тощо);

- ділянки земель природоохоронного і соціально-культурного призначення у складі земель лісового фонду.

Економічна (грошова) оцінка 1 га земель, вкритих лісовою рослин­ністю або призначених для заліснення, визначається на основі капі­талізації сумарного нормативного середньорічного економічного до­ходу (ренти), який створюється, на відміну від земель сільськогоспо­дарського призначення, під час виробництва деревини як основної продукції лісовирощування з урахуванням інших корисностей та по­слуг лісу. Таку методологію оцінки запропонували наші, вітчизняні, вчені і рекомендують її для використання в практичних цілях.

Строк капіталізації умовно прийнятий в терміні 50 років, що відпо­відає 2 % ставці плати за користування кредитом. Нормативний середньорічний дохід (г) від вирощування лісу розраховується як різниця між оцінкою продукції та послуг, які можуть бути отримані в еталонному лісонасадженні за діючими цінами, та сумою нормативних витрат, що пов'язані з вирощуванням лісу за період обігу рубки, розрахованих за методом відносної вартості.

Економічна оцінка лісових насаджень. Об'єктами економічної оцінки лісових насаджень як джерела деревини є таксаційні виділи (ділянки) деревостанів, які виділені в межах типів лісосорослинних умов за переважаючими породами (групи порід), бонітетами, класами віку, зрілості. Оцінка лісових насаджень розраховується диференційовано за при­родними (лісорослинними) зонами, групами та категоріями захисності лісів, лісотаксовими поясами. В основу економічної оцінки насаджень покладається капіталізація нормативного середньорічного економіч­ного ефекту (доходу) від їх використання як засобу виробництва, пред­мета природи і праці.

Нормативний середньорічний економічний ефект від використан­ня 1 м3 деревини розраховується як різниця між оцінкою вартості даної деревини за діючими цінами та нормативними витратами, що пов'я­зані з її вирощуванням за період обігу рубки, розрахованими за мето­дом відносної вартості

Грошова оцінка земель лісового фонду і лісових ресурсів у цілому може використовуватись як вартість капіталу в лісовому господарстві, а ці на лісоземельної ділянки, виходячи з грошової оцінки, формуєть­ся при купівлі-продажу з урахуванням попиту і пропозиції.

Оцінка водних ресурсів. Економічна оцінка водних ресурсів як об'єктів природокористування передбачає визначення обсягів їх ви­користання для оптимального розподілу об'єму води та джерела во­доспоживання між учасниками водогосподарського комплексу.

Розміщення водних ресурсів дуже нерівномірне, до того ж вони зазнають все більш інтенсивного забруднення. Водні ресурси мають багатоцільове при­значення і використання. Поверхневі води взаємопов'язані і їх еко­номічна оцінка повинна розглядатися в межах відповідного басейну і бути комплексною, тобто включати рибогосподарський, енергетичний, транспортний та природозахисний ефект. Кожний водний ба­сейн неоднаковий, він змінюється залежно від території його розмі­щення, а це включає необхідність диференціації оцінок для різних його частин. Усе це вимагає розробки методології системи оцінок та спеціальних методів їх отримання.

Водопостачання та водовикористання - надзвичайно складна си­стема і вона, практично, є водогосподарською галуззю, яка пов'язана економічними відносинами зі споживачами своєї продукції, тобто водних ресурсів з певними кількісними та якісними характеристика­ми. При цьому основною функцією оцінки водних ресурсів стає за­безпечення поточних і майбутніх водогосподарських витрат.

З багатоцільовим характером водних ресурсів пов'язане особливе значення обліку при економічній оцінці варіантності їх використан­ня. У зв'язку зі специфікою водних ресурсів, що виконують допомі­жну функцію у галузях-споживачах, варіанти використання визнача­ються економічними рішеннями і не випливають з природних особ­ливостей джерел цих ресурсів. У цьому випадку із декількох варі­антів вибирають найбільш економічний, виходячи із разових капітальних витрат і нормативного економічного коефіцієнта (Ен):

Е = 3 + Ен →К min, де

Е - економічний ефект,

З - затрати на виробництво (собівартість);

К - разові капіталовкладення

Оцінка мінеральних ресурсів визначається цінністю продукції, що добувається, за вирахування приведених витрат на їх видобуток у розрахунку на одиницю запасів. Вона має також враховувати специ­фіку відповідних родовищ корисних копалин, які визначаються природні утворення в надрах землі, у джерелах води і газів, придатні для промислового освоєння і економічно доцільні.

Цінність видобутої продукції визначається двома основними по­казниками: остаточними витратами на одержання компонента корис­них копалин і коефіцієнтом їх видобутку з надр. Величина останньо­го показника залежить від витрат на видобуток корисних копалин.

З методологічних позицій економічна оцінка мінеральних ресурсів розглядається як грошовий (вартісний) вираз споживчих вартостей, що притаманні цьому природному ресурсу, з урахуванням соціально-економічної складової. Для мінеральних ресурсів велике значення набуває врахування їх комплексного (багатокомпонентного) складу та можливість їх комплексного використання.

Виходячи із теоретичних обґрунтувань та практичного досвіду, рекомендується застосовувати до економічної оцінки такі підходи:

- визначення абсолютної вартості - за ціною товарного продукту, який може бути отримано з даних ресурсів;

- визначення прибуткової вартості - за обсягом очікуваного при­бутку від реалізації товарної продукції;

- визначення рентних характеристик.

Проектні і порівняльні економічні оцінки здійснюються за стан­дартними процедурами інвестиційного проектування, де головним критерієм виступає вартість сировини (палива), що отримується, і співвідношення з обсягом необхідних інвестицій. Вартісна оцінка здійснюється за світовими цінами, коли для такої продукції склався міжнародний ринок, або за внутрішніми, регіональними чи локаль­ними цінами, коли реалізація продукції обмежується відповідними рамками. Зазначена оцінка залишає поза увагою витрати на видобудування і є по суті позаринковою, виконуючи лише порівняні іу та ілюстративну роль.

Прибуткова (споживча) вартість мінеральних ресурсів розрахо­вується виходячи час освоєння тих чи інших корисних копалин. Показник прибутковості відображає якісні параметри корисних копалин та умов роз­робки їх покладів. За даними Ради вивчення продуктивних сил Ук­раїни, вартість мінеральних ресурсів за цим методичним підходом становить близько 1,25 трлн. дол США, а їх частка у загальному при­родно - ресурсному потенціалі оцінюється у 26 %.

Економічна оцінка запасів мінеральних ресурсів, як правило, відображається різницею Ц- С, де Ц - оптова прейскурантна ціна відпові­дного природного ресурсу, а С - собівартість на його отримання (ви­добуток), розглядається як звичайний прибуток.

Цей метод підтримується більшістю вчених і обґрунтовується тим, що:

- ціна дійсно встановлює ту межу витрат, перевищення якої підприємству невигідне;

- прирівнюючи гранично допустимі затрати до встановлених цін, можлива побудова системи економічних оцінок мінеральної си­ровини на таких самих принципах і критеріях, на яких базується вся практична оцінка діяльності промислових підприємств і вся теорія ефективності капітальних вкладень;

- прибуток найбільше (із всіх наявних показників) враховує і відоб­ражає якість мінеральної сировини.

За всіма цими факторами пропонується базувати економічні оцін­ки корисних копалин на діючих цінах, прирівнюючи ці ціни до роз­рахункового розміру прибутку, який можна отримати при викорис­танні їх в практичній виробничій діяльності.