9.2. Процеси інтеграції та підвищення ролі регіонів

Успішний розвиток будь-якого регіону значною мірою залежить від організаційної системи управління народним господарством, поєднання інтересів держави, суспільства і товаровиробника, рівня розвитку процесів інтеграції як всередині регіону, так і в державі в цілому.

Взаємовідносини між центром і регіонами необхідно регулювати і будувати на принципах взаємовигідності, де інтереси центру та кожного з регіонів для держави є однаково суттєвими і важливими. Оскільки ці інтереси становлять собою певну протилежність, то проблема полягає у тому, щоб гармонійно їх поєднати.

Взаємодія загальнодержавних і регіональних влад і адміністрацій, яка базується на взаємовигідних міжрегіональних економічних відносинах, безперечно забезпечить ефективне функціонування регіональних економік у системі державної національної економіки.

Регіони повинні конструктивно підтримувати регіоналізацію і просторову інтеграцію заходів економічної реформи, які мають враховувати її особливості в регіонах різних типів, специфіку їх розвитку.

Саме слово «регіоналізація» відображає різке підвищення ролі регіонів, регіонального фактору в житті країни і економічного зростання.

Процес реформування економіки на ринкових засадах передбачає істотні зміни в системі управління нею з урахуванням потреби у поглибленні міжрегіональної інтеграції і розширенні масштабів зовнішньоекономічної діяльності.

Поряд з регіоналізацією необхідні територіально-інтеграційні заходи реформування економіки, що сприяють закріпленню її єдності:

- створення механізму як вертикальних, так і горизонтальних взаємодій суб 'єктів господарювання і органів правління;

- сприяння розвитку загальноукраїнського територіального поділу праці і єдиного ринкового простору;

- розроблення заходів запобігання і подолання розпаду міжрегіональних господарських зв'язків, економічного і політичного сепаратизму.

Інтеграційні процеси в економіці регіонів виступають як тенденція у вигляді сучасної форми поглиблення і розширення територіального поділу праці, розвитку виробничої і науково-технічної кооперації регіонів, їх господарських, торгових, фінансових та інших зв'язків. Однак експертні оцінки науковців свідчать, що рівень міжре­гіональної інтеграції ще низький і становить всього 20-25 % у кінцевому споживанні.

Сучасна теорія міжрегіональних економічних взаємодій включає в себе та інтегрує окремі теорії розміщення виробництва і виробничих факторів, міжрегіональних економічних зв'язків, розподільчих відносин. Вона є основою теорії загальної економічної рівноваги і міжнародної економічної інтеграції.

Науковці стверджують, що у системному аналізі міжрегіональних взаємодій важливу роль відіграють такі фундаментальні поняття: Оптимум Парето, ядро, економічна рівновага.

Оптимум Парето у багаторегіональній системі — це велика кількість варіантів розвитку економіки, які не можна покращити для одних регіонів, не погіршуючи стану інших. Однак різні оптимальні, за Парето, варіанти неоднаково вигідні для окремих регіонів. Дослідження підтверджують, що окремі регіони, діючи самостійно чи у коаліції з іншими регіонами, можуть досягти більш вигідних для себе позицій. Більш сильною вимогою до вибору взаємовигідних варіантів для регіонів є умова належності до ядра.

Ядро багаторегіональної системи — це множинність таких варіантів розвитку, у здійсннені яких зацікавлені всі регіони, у тому сенсі, що їм не вигідно виділятись із системи, утворюючи коаліції. Ядро, якщо воно існує, складається тільки з оптимальних, за Парето, варіантів.

Економічна рівновага у багаторегіональній системі допускає багато модифікацій. Наприклад, якщо кожний регіон знаходить оптимальне рішення, виходячи з інтересів населення, що там проживає, то при таких умовах загального ринку, як ціни обміну, тарифи, податки, поєднання регіональних рішень дає збалансоване рішення для всієї системи регіонів. Природною є економічна рівновага у системі регі­онів, коли для кожного з них сальдо міжрегіонального обліку, що ви­мірюється в цінах рівноваги, дорівнює нулю.

Безперечно, регіони зацікавлені тільки у такому економічному співробітництві, коли воно забезпечує їм додатковий ефект. Економічний ефект інтеграції визначається насамперед масштабністю господарсько-коопераційних комплексів, що формуються, широтою її складу і тісними зв'язками. Виокремленні невеликі території у господарському відношенні нежиттєздатні, нестійкі у розвитку і не здатні до самостійного прогресування. Зовсім інша справа, коли йде мова про великі потужні виробничі комплекси.

Як бачимо, міжрегіональна економічна інтеграція, залучаючи фактор об'єднання інтересів і вигідність суб'єктів економіки, є дієвою підоймою подолання автаркічних і сепаратистських центробіжних тенденцій різних теорій. Вона сприяє зміцненню економічних і політичних засад державних відносин, а отже і гарантій територіаль­ної цілісності держави, її економічної і національної безпеки.

Досліджуючи і аналізуючи інтеграційні явища і процеси, науковці звертають особливу увагу на формування всього економічного простору України, ступінь і форми економічного згуртування суміжних регіонів у єдині господарські комплекси, на створення коопераційними регіонами цілісних виробничо-збутових зон, виявлення груп економічних районів за ступенем інтеграції у них відповідних суб'єктів економіки. При цьому розрізняють основні напрями, масштаби і потенційну результативність консолідації регіонів у наступні різноцільові господарсько-територіальні утворення:

комплекси економічних районів для доцільного створення і кооперування потужних виробничо-комерційних структур (корпорації, концерни, включаючи транснаціональні і міжтериторіальні), формування ефективних зональних ринків з виробництва і збуту товарів масового споживання, утворення єдиної інституціональної основи ринку і його інфраструктури, потужної ресурсної, у тому числі фінансової, бази, підвищення рівня державного управління щодо умов регульованого ринку;

комплекси виробничо-збутових зон (паливно-добувні і переробні металургійно-машинобудівні, агропромислово-споживча та ін.) у цілях ефективної взаємодії регіонів, профільованих за окремими видами продукції, крупно-товарного виробництва з великоспоживчими регіонами, успішного формування спеціалізованих зональних товарних ринків;

комплекси зональних комунікаційних систем (магістрального транспорту, енергетичних, інформаційних тощо), формування яких сприяє підвищенню стійкості і безпечності функціонування всіх сфер і галузей національної економіки, структур державного і регіонального управління.