15.1. Стан навколишнього природного середовища в Україні

Розглядаючи стратегію сталого розвитку економіки України, треба виходити з того, що екологічна безпека є однією з найважливіших скла­дових національної безпеки. Національна безпека, як стан захище­ності життєво важливих інтересів особистості, суспільства і держави, передбачає гарантоване забезпечення їх існування і можливостей для прогресу та розвитку. Об'єктами національної безпеки є права і свободи особи, матеріальні і духовні цінності суспільства та державний конституційний лад, суверенітет, територіальна цілісність, недоторканість кордонів.

Екологічна безпека як складова національної безпеки - це стан захище­ності кожної окремої особи й суспільства взагалі та навколишнього середовища від небезпеки, зумовленої різними видами внутрішніх і зовнішніх загроз та впливів, у першу чергу техногенного та антро­погенного походження. Це значить, що екологічні умови мають знач­ний вплив на збереження здоров'я населення і забезпечення сталого розвитку суспільства. Звідси випливає, що поняття «екологічна безпека», її рівень визначаються показниками стану здоров'я людини та добробуту суспільства, а також якісним станом природного середовища за існуючих умов господарської діяльності.

В Україні існує ціла гама потенціальних джерел екологічної небезпеки. Сьогодні близько 80 % всієї території України належить до зон підвищеного ризику виникнення надзвичайних ситуацій. Техногенне навантаження на природне середовище у 4-5 разів перевищує ана­логічний показник розвинених держав. Україна через високий рівень концентрації промислового виробництва та сільського господарства, внаслідок неконтрольованого використання природних ресурсів протягом десятиріч, перетворилась в одну з найнебезпечніших в екологічному відношенні країн. Нинішня екологічна ситуація в Україні характеризується як глибока еколого-економічна криза, котра зумовлена закономірностями функціонування адміністративно-командної еконо­міки колишнього СРСР. В той час нарощування про­дуктивних сил здійснювалося практично без урахування екологічних наслідків, панував відомчий, споживацький підхід до розташування нових виробництв. Повсюдно допускались серйозні помилки в орга­нізації комплексного використання природних ресурсів, недостатня увага приділялась управлінню охороною природи та контролю якості природного навколишнього середовища.

Як і в більшості країн світу, Україні притаманні такі екологічні про­блеми, як: кислотні дощі, транскордонне забруднення, руйнування озонового шару, потепління клімату, накопичення відходів, особливо токсичних та радіаційних, зниження біологічного різноманіття. Найбіль­шої шкоди завдала аварія на Чорнобильській атомній електростанції в квітні 1986 р. з її величезними медико-біологічними наслідками, які призвели до великої кількості людських жертв. Ця аварія спричинила в Україні ситуацію глобальної екологічної катастрофи.

За останні роки посилились негативні тенденції щодо здоров'я на­селення, які значною мірою пов'язані з незадовільною екологічною ситуацією. Починаючи з 1991 р. в Україні відсутній природний приріст населення, а тривалість життя на 6 років нижча, ніж у розвинених країнах світу. Високий темп зростання загальної захворюваності за останні роки, який становить близько 35 %. Негативні зміни у здо­ров'ї сталися, головним чином, за рахунок підвищення рівня злоякіс­них новоутворень, серцево-судинних хвороб, бронхіальної астми, зах­ворювань шлунково-кишкового тракту, цукрового діабету, алергійних захворювань тощо.

Основними екологічно небезпечними господарськими об'єктами та джерелами техногенного забруднення довкілля є підприємства агропромислового комплексу, об'єкти паливно-енергетичного комплек­су і важкої промисловості та транспорту. Найбільше занепокоєння викликає стан використання природних ресурсів.

Стан земельного фонду. Природними компонентами, які най­більше потерпають від техногенної і антропогенної діяльності, є ґрун­ти, їх рельєф. Загальний земельний фонд України становить близько 60 млн. га і представлений переважно різновидами чорноземів, які займають 57 % усіх сільськогосподарських угідь і становлять 68 % ор­них земель. У середньому на одного мешканця України припадає 0,8 га сільськогосподарських угідь. Протягом другої половини XX ст. розораність земель досягла 81 %, а в степовий частині країни в окремих регіонах до 87 % (Херсонська обл.). Нині лише 8 % земель території України перебуває у природному стані (болота, озера, гірські масиви, покриті і непокриті лісом). Змінилося екологічно допустиме співвідношення між площами ріллі, природних угідь, лісових і водних ресурсів. Гак, частка еродованих земель в Україні становить 32 % площі сільсько­господарських земель. Головним чинником, що зумовлює значний розвиток ерозійних процесів, є високий рівень сільськогосподарсько­го освоєння території. Щорічне зростання площ еродованої ріллі до­сягає 70-80 тис га. Близько 20 % території України перебуває в неза­довільному стані через перенасичення ґрунтів різними токсичними сполуками. Кожні десять років вміст гумусу в ґрунтах України змен­шується на 0,1 % і становить сьогодні не більше 3,0 %. Зростаючі тем­пи деградації ґрунтів призводять до щорічних втрат гумусу від 0,6 до 1 т/га (за розрахунками Української академії аграрних наук).

Найвищий рівень забруднення ґрунтів спостерігаєть­ся в промислових центрах Донецького регіону (Костянтинівні, Маріуполі та ін.).

У житловому фонді міст та селищ міського типу щорічно нагромаджується близько 40 млн. м³ сміття, яке знешкоджується на близько 700 міських сміттєвих звалищах та на 4-х сміттєспалювальних заводах. Однак це лише частка відходів, що утилізуються.

Не вирішена проблема утилізації радіоактивних відходів. На атом­них електростанціях накопичено тисячі тонн відпрацьованого ядер­ного палива, десятки тисяч кубометрів твердих і рідких радіоактив­них відходів.

Потенційним джерелом екологічної небезпеки є розгалужена систе­ма магістральних та інших трубопроводів. Тут щорічно виникає до 1,5 тис. аварійних ситуацій, які супроводжуються аварійними викидами нафти, нафтопродуктів, інших небезпечних для довкілля речовин.

У промисловому секторі до джерел підвищеної небезпеки відно­сять понад 1700 об'єктів, на яких зберігається або використовується у виробничих процесах близько 300 тис. т небезпечних хімічних речо­вин, у тому числі хлору й аміаку. На території України розташовано 2664 об'єкти, що виробляють або використовують сильнодіючі отруйні речовини, 308 шахт та 7 розрізів, шість потужних нафтопереробних за­водів, кожен з них зосереджує від 300 до 500 тис. т вуглеводневого па­лива, енергоємність якого еквівалентна 3-5 Мт тротилу. Щорічно заліз­ницею перевозиться понад 220 найменувань різних отруйних та вибухо- і вогненебезпечних вантажів. Згідно з цими даними сумарна площа можливого аварійного забруднення сильнодіючими отруйними речо­винами може становити понад 64 тис. км² (населення, що проживає на території забруднення, складатиме майже 18 млн. осіб).

Окремою проблемою є великомасштабне нафтохімічне забруднен­ня підземних вод та ґрунтів. На сьогодні із 197 великих водозаборів 133 розташовані в зонах впливу потенційних джерел нафтохімічного забруднення. В даний час вже забруднено понад 150 джерел водопо­стачання в населених пунктах. Забруднені площі перевищують 30 тис. га. Гірничодобувні та збагачувальні виробництва експлуатують 2700 різного роду відвалів, на яких зосереджено 3,6 млрд. м³ порід та близь­ко 300 великих хвостосховищ і шламонакопичувачів загальною ємністю близько 2,5 млн. м³.

Майже 1500 технічних об'єктів створюють реальну загрозу для країни та її громадян (хімічні виробництва, сховища пестицидів тощо), 144 з них потребують застосування невідкладних заходів для попередження аварійної небезпеки. Термінових профілактичних робіт потребують 300 об'єктів, аварії на яких можуть призвести до практичного загострення екологічної ситуації на усій території країни (об'єкт «Укриття», блоки ЧАЕС, греблі хвостосховищ з об'ємом технічних відходів понад 106 т м³).

Питання щодо запобігання виникнення надзвичайних ситуацій, на жаль, вирішуються повільно. Мова знову йде про екологічний моні­торинг стану довкілля, створення аналітичних центрів збору, оброб­ки, аналізу та прогнозу моніторингової інформації з проблем охорони довкілля.

Використання та охорона надр. Сьогодні у великих масшта­бах використовуються земельні ресурси, корисні копалини, які видо­буваються із надр землі. Велика кількість земель, що відводиться під гірничі розробки для промислового використання, майже не повер­тається в аграрний сектор. Незадовільно здійснюється відновлення відпрацьованих земель. При цьому якість рекультивації низька, мало земель після рекультивації придатні для сільськогосподарського ви­робництва, їхня родючість наполовину нижча від природної.

На сьогодні немає чіткого механізму управління та державного кон­тролю у використанні та охороні надр. Розробка корисних копалин здійснюється більш ніж з 5000 родовищ без належного комплексного освоєння. У надрах залишається і губиться велика кількість розвіданих запасів корисних копалин. Зокрема, нафти до 70 %, солей - 50 %, вугілля - 40 %, металів - 25 %. Крім цього, щорічно видобувається з землі понад 2,3 млрд. т копалин, а використовується лише третина. Для більш ефективного використання корисних копалин і зменшення відходів слід запроваджувати сучасні новітні технологи з комплексно­го використання компонентів сировинних ресурсів, переводячи ви­робничі процеси на безвідходне і маловідходне виробництво.

Використання та охорона водних ресурсів. Істотне зменшення обсягів водокористування та відповідне скорочення техноген­ного навантаження впродовж останнього часу не дали очікуваного ефекту - більша частина поверхневих водних об'єктів залишається 4-6 класів якості (від води «забрудненої» до «дуже забрудненої»). Основна причина - регіональне геохімічне забруднення водозабірних ландшафтів важкими металами, нафтохімічними продуктами, залишками мінеральних добрив тощо. На погіршення екологічного стану поверхневих водних об'єктів впливає збільшення обсягів недостатньо очищених комунально-побутових і промислових стічних вод, що є наслідком неефективності систем очи­щення води. Зростають обсяги скидання забруднених стічних вод у водоймища України.

Основними забруднювачами водних джерел залишаються підприє­мства та організації металургії, енергетики, вугільної промисловості, лісохімічного та агропромислового комплексів.

В Україні склалася диспропорція в розвитку водогінних та каналі­заційних мереж. Встановлена потужність міських водогонів майже удвічі перевищує пропускну можливість очисних споруд. У даний час в усіх містах і селищах є централізовані водогони або окремі водогінні мережі, які забезпечують централізованим водопостачанням близько 70 % населення. Однак не мають централізованих систем каналізації 31 місто і 317 селищ міського типу, а в 110 міських населених пунктах очисні споруди перевантажені й працюють неефективно. Крім цьо­го, значна частина каналізаційних мереж перебуває в ава­рійному стані. Значна частина витоків води не враховується, в першу чергу через відсутність водолічильників для по квартирного обліку її в житловому фонді.

В Україні для усунення територіальної і часової нерівномірності роз­поділу стоку водозабезпечення сформовано водогосподарський ком­плекс, до якого входять понад 63 тис. річок загальною довжиною 206,4 тис. км, з них 90% припадає на малі ріки, їхній стан продовжує по­гіршуватися.

Малі ріки формують значну частину гумусу, добрив та хімічних за­собів захисту рослин, що змиваються в них з полів. Сюди потрапля­ють також відходи тваринницьких комплексів, цукрових заводів та інших підприємств. Вимагають очищення понад 25 тис. км річок. Не­гативний вплив на водний стан річок справляє непродумана вируб­ка лісів, розорювання прибережних смуг, схилів, осушення боліт.

За даними гідробіологічних спостережень з 59 контрольованих водних об'єктів Україна не має жодного водотоку або водойми, котрі б відповідали фоновому стану та характеризувалися б як чисті води. В Україні виявлено понад двісті осередків забруднення підземних вод. Високий антропогенний тиск на водні ресурси та значне їх вико­ристання негативно позначається на якісному стані Чорного та Азовсь­кого морів.

Забруднення повітряного басейну. Складність нинішнього етапу економічного розвитку також пов'язана з глобальною тенденцією до зростання викидів речовин-забруднювачів у атмосферне повітря. На стан повітряного басейну впливають внутрішні стаціонарні та пере­сувні джерела, а також повітряні потоки з території Західної Європи. Щорічно від стаціонарних джерел забруднення в атмосферу викидається за статистичними даними понад 4,0 млн. т шкідливих речовин. Вловлюються та знешкоджуються лише 3/4 шкідливих речовин, котрі викидаються стаціонарними джерелами забруднення, в тому числі газоподібних та рідких - менше 1/3. Викиди автотранспорту становлять 48,3 % від загальних викидів. Найбільше шкідливих викидів в атмосферу від стаціонарних джерел та автотранспорту у Дніпропетровській, Донецькій, Запорізькій та Луганській областях. Серед основних забруднювачів - енергетика, металургія, хімія, промисловість будівельних матеріал їй. автотранспорт. У більш ніж половині областей (16) автотранспорт основне джерело забруднення повітряного середовища. У деяких областях України воно досягає 65-85 % від загальної кількості викидів у атмосферу, зокрема у Житомирській - 81,4 %, Сумській - 68 %, Рівненській - 71,6 %, Одеській - 69 %.

Рівень лісистості та якісний стан лісів. Екологічний стан навколишнього середовища та його здатність до відтворення природних ресурсів (водних, земельних, повітряних, біорізноманіття) значною мірою залежить від лісистості території. В даний час лісистість території України становить близько 16 %, що не відповідає науко обґрунтованим нормативам (22-24 %). За останні роки лісистість збільшилась майже на 5 %, однак ліси розташовані нерівномірно. У значній мірі ліси виконують захисні водоохоронні та санітарно-гігієнічні функції. Проте ліси зазнають великої шкоди від інтенсивної їх експлуатації, гинуть вони від промислових викидів та пожеж, внаслідок недбалого відведення земель під вирубки, для різноманітного будівництва. За останнє десятиріччя в Україні загинуло від промислових викидів понад 2,5 тис. га лісових насаджень. Внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС радіаційного забруднення зазнало 3,1 млн. га лісів. Обсяги захисного лісорозведення не забезпечують повного заліснення непридатних для сільськогосподарського виробництва земель. Недостатніми залишаються обсяги створення полезахис­них лісових смуг.

Значних збитків завдають лісові пожежі. Щорічно їх фіксується і ю над 2 тис, найбільше пожеж припадає на АР Крим (п'ята частина лісових площ)

Екстенсивне природокористування, нехтування екологічним обґрунтуванням при визначенні шляхів розвитку агропромислового та лісохімічного комплексів, регулювання стоку річок, осушення боліт призвели до зниження природного потенціалу майже 70 % цінних природних комплексів і ландшафтів України.

Внаслідок недостатнього фінансування та слабкої матеріально-тех­нічної і лабораторної бази природоохоронні території не забезпечу­ють в необхідному обсязі виконання функцій щодо збереження та підновлення рідкісних і типових видів флори і фауни.