2.1. Економічні закони і закономірності розміщення виробництва, їх об'єктивний характер

Продуктивні сили будь-якої держави формуються під впливом економічних законів і закономірностей. Ринкові взаємовідносини зумовлюють відповідні змінну теорії розміщення продуктивних сил і, безперечно, утверджують пріоритетність економічних законів, характерних для всіх суспільно-економічних формацій.

Розміщення продуктивних сил - це результат дії об'єктивних законів і закономірностей, а також суб'єктивних процесів, що виникають в результаті діяльності людини

Економічні закони - це об'єктивні закони розвитку суспільства, що відображають відносини в процесі виробництва, розподілу й споживання матеріальних благ. Вони виражають найбільш істотні, стійкі зв'язки між явищами економічного життя суспільства.

В основу закономірностей розміщення продуктивних сил покладено економічні закони. Закономірність - об'єктивно існуючий, повторюваний, суттєвий зв'язок явиш природи і суспільного життя. Між ними і закономірностями існує найтісніший взаємозв'язок і немає виразної межі. Тому в літературі натрапляємо на ототожнення цих двох понять. Так, наприклад, закон концентрації виробництва у просторовому аспекті виступає як закономірність територіальної концентрації виробництва; закон комплексного розвитку виробництва - як закономірність територіальної комплексності. Інколи закономірність може трактуватись як прояв дії декількох законів.

Закономірності розміщення виробництва - це об'єктивні категорії, які пізнаються і свідомо використовуються в практичній діяльності. При проведенні господарської політики суспільство формулює і втілює в житія певні принципи на основі пізнання закономірностей. Всі закони і закономірності - це об'єктивні відношення, які проявляються незалежно від волі і свідомості людей. Закономірності розміщення продуктивних сил виявляються відношенням між виробничою діяльністю людей і територією, на якій ця діяльність проходить пізнання і практичне використання закономірностей дозволяє вибрати найефективніші варіанти розміщення виробництва, цілеспрямовано організувати територію відповідно до вимог регіональної економіки. Ігнорування закономірностей веде до великих економічних втрат. Враховуючи це, будь-яка країна, регіон повинні здійснювати ефективну регіональну політику, яка базується на пізнанні економічних законів і закономірностей розміщення продуктивних сил.

На розвиток продуктивних сил найбільший вплив справляють загальні економічні закони: економії часу, суспільного поділу праці, концентрації виробництва, комплексного розвитку виробництва, пропорційного розвитку виробництва. Цим законам відповідають найтісніші взаємозв'язки зі своїми закономірностями. Так. закону економії часу відповідає закономірність ефективності розміщення продуктивних сил, закону суспільного поділу праці - закономірність територіального поділу праці, закону концентрації виробництва - закономірність територіальної концентрації виробництва, закону комплексності - закономірність територіальної комплексності.

У цьому випадку сутність відмінності між законом і закономірністю не у додаванні слова «територіальний», а саме у проекції закону на конкретну територію. Так, наприклад, суспільний поділ праці може здійснюватись на досить обмеженому терені - на заводі, малому підприємстві і навіть в родинному приватному підприємстві; натомість територіальний поділ праці передбачає економічну диференціацію простору.

Закони і закономірності можуть не обов'язково групуватися по двоє, вони часто проявляються у кількох взаємозв'язаних закономірностях. Іноді навпаки, закономірність постає як вияв кількох законів.

Закон територіального поділу праці, який зазначає, що одночасне існування виробництва певних видів продукції у певних районах планомірно підтримується і розвивається, виходячи із об'єктивних можливостей та поєднання засобів загальнодержавного регулювання територіального еко­номічного розвитку з природною диференціацією загально ринкового простору, здійснюється в інтересах

суспільства, окремих його регіональних утворень і виробників з урахуванням територіальної диференціації природ­них, економічних та соціальних умов і факторів.

Закон регіональної інтеграції виробництва — це сформовані регіональні економічні інтеграції різних типів, що дозволяють отримати додатковий ефект від територіального зосередження взаємопов'язаних на різній основі господарських елементів і комплексного використання регіональних умов і факторів.

Закон зближення рівнів соціально-економічного розвитку регіонів — це забезпечення соціальної справедливості, створення рівних вихідних мож­ливостей для їх населення.

В наукове мислення проникає переконання, що соціально-економічна об'єктивність - не окремо існуючі об'єкти, явища і процеси окремої галузі, а поєднання взаємопов'язаних систем, що базуються на багатосторонніх видах діяльності людини. З наукової точки зору ці системи повинні більш повно враховувати характери об'єктивних законів і закономірностей, які визначають механізм їх просторового розвитку, зокрема, закон просторової концентрації життя людей.Цей закон проявляється як територіально – концентруючи акумуляція населення, агломерації, урбанізованих територій.

З законами просторової концентрації безпосередньо пов'язана друга специфічна закономірність життя суспільства - це ієрархічна упорядкованість його територіальної одиниці як загальний існуючий стійкий зв'язок, що повторюється і змінюється на певному напрямку (закон просторового існування суспільства).

В нинішніх ринкових умовах господарювання інтеграційні процеси відбуваються практично в усіх галузях народного господарства і сферах управління економікою. Територіальний поділ праці вимагає налогодження тісних економічних зв'язків між спеціалізованими товаровиробниками та підприємствами - постачальниками сировини,матеріалів комплектуючих деталей, вузлів. Таким чином утворюється регіональна економічна інтеграція, яка починається з налагоджування економічних зв'язків між підприємствами відповідного регіону (території).

Розрізняють внутрішню інтеграцію: всередині країни,регіону, області, району, відповідної галузі, території, всередині підприємства, того чи іншою виробничого підрозділу.

У світовій практиці великого значення набувають міжнародні інтеграційні процеси, тобто зовнішня інтеграція, яка дає можливість значно розширити технологічні межі виробництва, сприяти спеціалізації виробничих процесів у виготовленні вузлів, деталей, напівфабрикатів, готових виробів. Це сприяє посиленому товарообороту між розвинутими країнами, що здійснюється на договірних засадах або оперативними поставками. Найважливішими чинниками, що визичають формування міжнародних інтеграційних процесів, виступають розвиток науково-технічного прогресу, який в нинішніх умовах господарювання є глобальним; інтеграція можливостей використання ресурсною потенціалу; глобальне зростання небезпеки загальної економічної катастрофи; інтеграція інформаційної сфери.

Посилення міжнародної інтеграції сприяє поглибленню глобалізації економіки, створенню мереж міжнародних виробництв з швидким розміщенням потужностей з випуску стандартизованої та уніфікованої продукції. У цих умовах тенденцією в розміщенні продуктивних сил є мобільність виробництва, зумовлена мобільністю не прив'язного до місцевості капіталу. Ця теза підтверджує створення в нашій країні останній період великої кількості спільних міжнародних підприємств іноземним капіталом.