3.6. Територіальна структура виробничо-територіального комплексу економічного району

При розробці науковцями мережі економічних районів було вияв­лено дві тенденції різновидних процесів та явиш:

- тенденція до членування виробництва, що проявлялась у поділі праці, спеціалізації і кооперації виробництва;

- тенденція до інтеграції початково порізнених частин, тобто необхідності посилення виробничих взаємозв'язків у процесі виготов­лення продукції.

Таким чином, ускладнення територіальної структури народного господарства вимагало подальшого розвитку теорії економічного районування.

М. Колосовський запровадив поняття територіально-ви­робничих комплексів (ТВК). Серед багатьох властивостей ТВК відзна­чалася впорядкованість внутрішньої структури, де на рівні підсис­тем утворювалися стабільні сукупності виробництв - енерговиробничі цикли. Нові територіально-виробничі системи (ТВК і ЕВЦ) ус­падкували різні властивості районних комбінувань: ТВК - здатність формувати економічний район, ЕВЦ - спосіб внутрішньої самоорга­нізації на основі комбінування.

Народногосподарський комплекс України маэ досить складну територіальну структуру. В її основі лежить процес формування сус­пільного поділу праці, зокрема його територіальної форми, що проявляється в «закріпленні» окремих галузей виробничої і невиробничої сфери за певними територіями. Це зумовлює спеціалізацію господарства країни та її економічних районів на виробництві різних видів продукції, а також розвиток важливих галузей невиробничої сфери.

Територіальна спеціалізація господарства регіонів формується за­лежно від природно-ресурсних умов (рельєфу, ґрунтів, клімату, сиро­винних ресурсів) та економічних факторів (трудових ресурсів, собівар­тості продукції, цінової політики, наявність споживачів). Складаються цілі системи поєднань галузей та їх груп, що утворюють територі­альну структуру народного господарства.

Територіальна структура, в широкому розумінні, відбиває певну територіальну побудову народного господарства. Вона формується залежно від диференціації, від умов розвитку виробництва і спожи­вання, що впливає на територіальне зосередження підприємств. На основі вивчення територіальної структури господарств можна склас­ти уявлення про розміщення територіальних сукупностей продуктив­них сил: промисловості, сільського господарства, будівництва, сфе­ри обслуговування тощо. Територіальна структура народного госпо­дарства України формується протягом тривалого часу, але найбільше вплинули на її формування об'єктивні процеси, що відбулися за після­воєнний період. Протягом цього часу відкрито нові родовища міне­ральної сировини, у декілька разів зросло виробництво внутрішньо­го валового продукту (ВВП), зміцніли і посилились взаємозв'язки міжнародних інтеграційних процесів. Особливо важливе реформу­вання територіальної структури виробничих територіальних комп­лексів в умовах переходу до ринкових умов господарювання.

Історичний вплив на формування територіальної структури вироб­ництва України мають такі чинники, як мінерально-сировинні ресур­си і специфіка їх залягання в різних регіонах країни, водні ресурси, особливості розселення населення, наявні промислова і соціальна інфраструктура, географічне розташування і природні умови регіонів та інші фактори. Під впливом різних факторів формується народно­господарський комплекс країни - сукупність усіх галузей матеріаль­ного виробництва і невиробничої сфери, розміщених на її території, взаємозв'язаних між собою у процесі виробничої діяльності людей.

Найважливішим фактором формування територіальної структури є рівень розвитку продуктивних сил, диференціація їй інтеграція ви­робництва. Основна рушійна сила їх утворення - це процес усус­пільнення матеріального виробництва, вищою формою якого висту­пають виробничо-територіальні системи.

Територіальна структура народного господарства України відбиває територіальні системи різних типів і масштабів на конкретній тери­торії, де вони формуються і функціонують внаслідок галузевoгo і те­риторіального поділу праці, а також процесу комплексоутворення. Структура - це не лише набір елементів (певних форм територіаль­ної організації виробництва), а и характер взаємодії їх на основі те­риторіального поділу праці. Розкриття характеру взаємозв'язку і взає­модії всіх складових елементів територіальної структури в народно­господарському комплексі країни досягається за допомогою комплек­сності - основи функціонування економічних районів будь-якого таксономічного рангу.

Комплексність це об’єктивна закономірність розвитку еконо­мічних районів країни. Планування їх розвитку на основі комплекс­ного підходу є важливим принципом управління народним господар­ством країни, а також складання перспективних планів розвитку еко­номічних районів.

Територіальна структура народногосподарського комплексу скла­дається з багатьох елементів - певних форм територіальної о зосе­редження матеріального виробництва і невиробничої сфери, об'єдна­них за ознакою галузі або за сукупністю всіх галузей (промислово-виробний комплекс, сільськогосподарський комплекс, транспортний комплекс, будівельний комплекс, оздоровчий (курортний) комплекс, комплекс культурного обслуговування, туристичний тощо). Усі ці ком­плекси становлять територіальні частки народного господарства, що виступають як форми територіального зосередження продуктивних сил. Це не просто виділені частки народного господарства країни, а лише ті , які належать до певної системи відносин і зв’язків , що утворюють територіальну сукупність продуктивних сил.

Виробничо-територіальні комплекси - це певні форми територіального зосередження виробництва різним рівнем їх утворень.

Характерними промисловими утвореннями в народногосподарсько­му комплексі країни варто вважати галузеві промислові центри і кущі, спеціалізовані галузеві райони і зони, багатогалузеві промислові цен­три, промислові вузли, промислові агломерації і багатогалузеві промислові райони. Значного поширення набули сільськогосподарські райони і зони, а також приміські зони сільського господарства. Усі вони виступають складовими взаємопов'язаними частини територі­альної структури виробництва народногосподарського комплексу країни.

Вивчення особливостей структури кожного промислового утворен­ня, його кількісного, якісного складу дає можливість поділити їх на прості, складні галузеві та складні інтегральні. До простих елементів належать галузеві і багатогалузеві центри. Вони являють собою тери­торіально неподільні форми зосередження підприємств.

Галузевий центр - це населений пункт, що може мати одне або декілька підприємств однієї галузі, інші ж виробництва тут не представлені окремими самостійними підприємствами.

Багатогалузевий центр - це населений пункт, у якому розмі­щено кілька підприємств різних галузей.

Обидві форми територіаль­ного зосередження виробництва належать до промислових утворень. До складних галузевих елементів належать:

• галузевий спеціалізований промисловці кущ;

• галузевий спеціалізований район;

• галузева спеціалізована зона.

Характерною особливістю утворення таких форм територіального зосередження виробництва є те, що вони формуються переважно з підприємств однієї галузі і територіально поділяються на галузеві центри або елементарні комплекси.

Галузеві спеціалізовані промислові кущі можуть утворюватись на базі підприємств гірничої промисловості (видобування нерудних матеріалів, вугілля, нафти, газу), лісопереробних та інших підприємств, які розміщенні в різних населених пунктах, розташованих недалеко один від одного, і які спільно виробляють кінцевий продукт, використовуючи одне джерело сировини. Промислові кущі можуть бути також багатогалузевими.

Галузеві спеціалізовані райони - це форми територіального зосередження виробництва підприємств однієї великої галузі в про­мислових центрах і кущах, де переважають технологічно споріднені підприємства, що використовують одну й ту ж саму сировину і ви­пускають однорідну кінцеву продукцію. Такі райони можуть бути промисловими і агропромисловими. Виділяють також сільськогос­подарські райони як один із видів аграрно-територіальних комплекс в. У народному господарстві країни чітко виділяють Донецький вугільнопромисловий район, Криворізький залізорудний. Прикарпатський лісопромисловий, Закарпатський, Кримський виноградарсько-вино-робний, Подільський цукробуряковий, Поліський льонопромисловий, Полтавсько-Харківський нафтогазові райони та ін.

Галузеві спеціалізовані зони - це виробничо-територіальні утворення, що являють собою об'єднання групи галузевих районів кущів і центрів на обширній території. В народному господарстві країни вони представлені як частини великих спеціалізованих зон -наприклад, великі райони залягання і видобування вугілля, нафти, газу, руд чорних і кольорових металів, цукробурякового виробницт­ва, льонопромислового виноградарського виробництва.

До складних інтегральних елементів територіальної структури народногосподарського комплексу належать територіальні системи промислових вузлів, промислових агломерацій, багатогалузевих про­мислових і сільськогосподарських районів.

Найбільш поширеними одиницями територіальної структури є промислові вузли. Виділяють такі основні ознаки промислових вузлів:

- концентрація промислових підприємств на єдиній території;

- наявність тісних виробничих, економічних, транспортних, трудових зв'язків, систем обслуговування;

- концентрація промислових підприємств на єдиній території;

- наявність тісних виробничих , економічних , транспортних , трудових зв’язків систем обслуговування;

- спільність використання природних, трудових ресурсів, місце­вої матеріально-технічної бази, виробничої і спільної інфраструк­тури;

- спільні умови розміщення і фактори перспективи їх розвитку.

Промисловий вузол - це локальний промислово-територіаль­ний комплекс, де при взаємній близькості підприємства об'єднані між собою тісними виробничими зв'язками, спільністю транспортно-територіального положення, спільними системами інфраструкту­ри і поселень з метою найбільш ефективного використання природ­них, матеріальних і трудових ресурсів. Промисловий вузол може об'є­днувати промислове виробництво в одному або кількох промисло­вих центрах на віддалі, доступній для щоденних трудових поїздок населення. У вузлі також розвинуті зв'язки між установами і органі­заціями, що зайняті розробкою проектної документації для промис­лових підприємств. Найбільш важливим фактором формування про­мислових вузлів є економічний, демографічний і наявність інфраструктурних елементів. Найчастіше промисловий вузол складається з кількох промислових центрів, один з яких виступає його ядром, а інші - супутниками. Такі вузли формуються переважно у високо урбанізованих районах. Промислові вузли класифікують на найбільші, ве­ликі, середні, невеликі. Критерієм для належності до певного класу є показники вартості основних промислових фондів, вартості валової продукції, чисельності промислового персоналу тощо.

Промислова агломерація - це один з найбільш складних інтег­ральних елементів територіальної структури. Вона являє собою поєднання підприємств різних галузей промисловості у вигляді про­мислових центрів і вузлів, компактно розміщених на порівняно не­великій території. До промислових агломерацій входять зазвичай один-два великі промислові центри (або вузли) та розміщені навколо них промислові пункти, що майже зливаються. Розрізняють моноядерні і полідерні типи промислових агломерацій.

Багатогалузевий промисловий район являє собою концентра­цію великої кількості промислових підприємств, промислових центрів і вузлів, промислових агломерацій, взаємопов'язаних між собою в про­цесі виробництва. Порівняно з промисловим вузлом і агломерацією багатогалузевий промисловий район є системою вищого порядку, це вже великі промислові райони, на базі яких формуються регіональні економічні райони .У ме­жах України можна виділити такі багатогалузеві промислові райони^-Донецький, Придніпровський, Харківський (Північно-Східний), Киї­вський (Центрально-Український), Подільський, Волинський, Кар­патський, Причорноморський, Кримський.

Агропромисловий район - це система агропромислових підприємств, кущів і вузлів на порівняно однорідній за природними умовами та економічними факторами розвитку території сфор­мувався відповідний сільськогосподарський район. Такий агропромисловий район як форма територіальної організації виробництва має досить складну структуру, але є стійким територіальним, організа­ційним і економічним поєднанням виробництва сільськогосподарсь­кої сировини, її промислової переробки, обслуговуючих і допоміж­них виробництв. Цей район є територіальним агропромисловим ком­плексом, в якому подвійну роль відіграє сільське господарство. що виступає провинною ланкою комплексу.

Провідна роль у формуванні територіальної структури виробниц­тва економічних районів належить тим галузям, які беруть активну участь у територіальному поділі праці, локалізуються в окремих цен­трах або на значній території. З цією метою розроблено схему тери­торіальної структури виробничо-територіального комплексу еконо­мічного району. В її основу покладено систему взаємопов'язаних між собою промислового, агропромислового, аґротериторіального і транспортного комплексів. Детальне розчленування кожного комплексу дає змогу виділити територіальні елементи, що становлять систему еконо­мічного району і вступають у взаємозв'язки на основі розвитку економіко територіального процесу.