2.2. Основні закономірності розміщення продуктивних сил.

Розміщенню продуктивних сил притаманні певні закономірності, які значною мірою впливають на розвиток галузей народного господар­ства, обсяги виробництва, географічне їх розміщення, ефективне вико­ристання природно-ресурсного потенціалу і, особливо, залучення до суспільно корисної праці наявного трудового ресурсного потенціалу з метою ліквідації безробіття і зростання добробуту населення.

Розглянемо основні закономірності розміщення продуктивних сил .

Закономірність соціальної спрямованості розвитку продук­тивних сил. Базується на виробничих відносинах рівня розвитку продуктивних сил і оптимального задоволення потреб людини. В Конституції, прийнятій на п'ятій сесії Верховної Ради 28 червня 1993 р., Україна проголошена соціальною державою (ст.1). У Конституції задекларовано, що людина визнається найвищою соціальною цінністю сус­пільства. Особливо наголошено на тому, що держава забезпечує соціальну спрямованість економіки (ст. 3), тим самим підпорядковує розвиток і розміщення продуктивних сил інтересам і потребам людини. Отже, дія закономірності соціального спрямування економічного розвитку і розміщення продуктивних сил в українському суспільстві дістала найвище правове оформлення і конституційне закріплення. Ця закономірність реалізується через урахування інтересів щодо все більш повного задоволення особистих і суспільних потреб людей, підвищення рівня соціально-економічного розвитку території, пріоритетність вирішення соціальних проблем та забезпечення конституційних прав усіх громадян: права на гідне життя, соціальний захист, безоплатну освіту і медичне обслуговування, право на працю та її адекватну винагороду, право на вільний вибір місця проживання і сфери прикладання праці. Соціальна спрямованість розміщення продуктивних сил вимагає інтенсивного розвитку соціальної інфраструктури, особливо в сільській місцевості, створення сприятливих умов праці, внутрішнього виробничого і зовнішнього природного середовища, забезпечення зниження техногенного і антропогенного навантаження на території, формування раціональної системи розселення, збільшення місткості регіональних ринків праці, товарів і капіталу.

Закономірність раціонального розміщення виробництва. Випливає із спеціального економічного закону економії праці, який регулює затрати на подолання просторової незбалансованості між регіонами видобутку, виробництва і споживання продукції. В першу чергу ця закономірність пов'язана із значною територіальною дифе­ренціацією в розміщенні природно-сировинних ресурсів і населення.

Це спонукає на додаткові витрати транспортування сировини, палива, готової продукції внаслідок територіальної віддаленості між окремими елементами виробництва. Раціональна територіальна організація виробництва повинна забезпечити найвищу продуктивність суспільної праці завдяки максимальній економії її за рахунок зменшення затрат праці на подолання територіального розриву між виробництвом і споживачами. Закономірність раціонального розміщення продуктивних сил реалізується, насамперед, через принцип розміщення промисловості з погляду наближення їх до джерел сировини, палива, споживача. Надмірне зростання видобутку мінеральних ресурсів і неповне їх використання призводить до накопичення великої кількості відходів, які займають значні території і негативно впливають на навколишнє середовище. За даними статистики, нині народному господарстві щорічно використовують понад 1 млрд. природних ресурсів, з яких значна частина йде у відходи. Тому актуальними сьогодні є застосування фактору комплексного використання сировини і палива, запровадження ресурсозберігаючих технологій.

Закономірність планомірності розміщення продуктивних сил. Відображає вимоги закону планомірного розвитку, закону економії часу, закону усуспільнення праці, закону концентрації виробництва тощо. Процес усуспільнення праці і виробництва на певному історичному етапі суспільства неминуче породжує планомірність як форму економічного розвитку. З зародженням виробництва, підприємств і фабрик, між ними посилюються зв'язки взаємозалежності, що є наслідком поглиблення суспільного поділу праці. Це, в свою чергу, вимагає узгодженості дії між окремими ланками підприємства, певних територій, а в сучасних умовах і країни в цілому.

Планування економічного розвитку і розміщення продуктивних сил набули значного поширення в країнах з розвинутою ринковою економікою. Це стало дієвим інструментарієм держави в розвитку і регулюванні територіальних і галузевих пропорцій.

Важливим інструментом забезпечення планомірного розвитку продуктивних сил є Державна програма соціально-економічного розвитку країни, окремими і самостійними розділами якої є аналогічні програми, що формуються в областях. Ці програми охоплюють широкий спектр питань економічного, соціального, екологічного, інноваційного, людського розвитку, визнають ймовірні джерела його інвестування та просторового розміщення продуктивних сил. Ці програми дають змогу Уряду України, відповідним міністерствам та відомствам приймати обґрунтовані рішення щодо соціально-економічної політики з урахуванням спеціалізації певних територій, їх природно-кліматичних умов, ресурсних можливостей та соціальних особливостей.

Планомірність та керованість процесу розміщення і розвитку продуктивних сил України та їх регіонів забезпечується державою шляхом проведення відповідної промислової, аграрної, структурної, інвестиційної та фінансово-кредитної і соціальної політики.

Закономірність пропорційного розміщення продуктивних сил. Ця закономірність випливає з економічного закону концентрації виробництва. Реалізація цієї закономірності дає змогу обмежити надмірну концентрацію промислових підприємств і населення у великих містах. Разом з тим, пропорційне розміщення виробництва на території України сприятиме вирівнюванню в розрізі областей виробництва внутрішнього національного доходу на душу населення. У ринково-господарській діяльності практично реалізувати цю закономірність держава може через регулювання, яке передбачає надання відповідних пільг інвесторам капіталу. Врахування цієї закономірності дає змогу у фактично вирівнювати рівні економічного розвитку областей, більш рівномірно розвивати продуктивні сили регіонів. Надзвичайно важлива роль закономірності полягає у встановленні територіальних пропорцій, що характеризують територіальну структуру народногосподарського комплексу, рівень господарського розвитку районів, еко­номічні зв'язки між регіонами України.

Закономірність пропорційного розміщення продуктивних сил втілює в життя положення щодо вирівнювання рівнів економічного соціального розвитку районів, територіального зближення обробної промисловості з видобувною, раціоналізації міжрайонних економічних зв'язків.

Аналіз станів територіальних пропорцій господарства в основному класифікують за такими групами:

- пропорції регіонального розподілу природних ресурсів;

- соціально-економічний розвиток регіонів;

- пропорції територіально-промислового виробництва;

- співвідношення регіонів в агропромисловому виробництві;

- пропорційність всіх видів транспортного комплексу.

На основі аналізу територіальної організації господарств економіч­них районів передусім визнають: економічну оцінку природних ресурсів, рівень забезпечення власними трудовими ресурсами, територіальний розподіл населення як споживача матеріальних благ, співвідношення між спеціалізованими і допоміжними галузями, між ввезенням і вивезенням продукції, забезпечення продовольством та власними транспортними засобами власного виробництва.

Закономірність комплексного розвитку і розміщення продуктивних сил. Ця закономірність випливає із законів суспільного поділу праці та інтеграційних процесів. Комплексний розвиток і ефективна спеціалізація відповідають найважливішій вимозі господарювання - досягненню в інтересах суспільства найкращих результатів при мінімальних затратах. Поєднання і взаємозв'язаний розвиток галузей на певній території дає народногосподарську економію за рахунок скорочення витрат на перевезення сировини і готової продукції за рахунок спільного використання виробничої і соціальної інфраструктури.

Основними рисами комплексного розвитку економічних районів є:

- найбільш повне, економічно ефективне й екологічно виправдане використання наявного ресурсного потенціалу регіону;

- оптимальна галузева й територіальна структура господарства, яка відповідає соціальним і економічним умовам виробництва;

- тісний взаємозв'язок і збалансованість усіх ланок господарства регіону;

- провідна роль традиційних галузей для того чи іншого регіону.

Актуальність проблеми комплексного розміщення продуктивних сил в ринкових умовах господарювання постійно зростає. Головним напрямом її розв'язання є формування виробничо-територіальних комплексів (ВТК), що є взаємообумовленим поєднанням органічно пов'язаних між собою виробництв на певній території відповідно до особливостей її ресурсної бази і транспортно-географічного положен­ня, що забезпечують отримання максимальної кількості продукції при мінімальних витратах.

Особливо важливими є внутрішні зв'язки виробничого характеру як основа формування ВТК, зокрема:

- зв'язки, зумовлені використанням різними підприємствами спільної інфраструктури;

- взаємозв'язки щодо використання сировини, допоміжних матеріалів, паливно-енергетичних ресурсів, споживання готової продукції;

- зв'язки кооперування, спеціалізації та комбінування в процесі виробництва продукції важливого використання та утилізації виробничих відходів.

Формування ТВК дає можливість зекономити значні площі, протяжність інженерних комунікацій, обсяги капіталовкладень, ефективно вирішувати питання охорони навколишнього середовища, раціонально використовувати природно-ресурсний потенціал. Разом з тим, ПІК мають можливість ефективно спільно вирішувати питання соціальної інфраструктури, акумулюючи на ці цілі кошти, та раціонально використовувати наявні трудові ресурси, залучаючи молодь до суспільно корисної праці.

Таким чином, закономірність комплексного розвитку і розміщення продуктивних сил сприяє формуванню територіально-виробничих комплексів, які в свою чергу забезпечуватимуть найбільш ефективне господарювання у ринкових умовах.

Закономірність територіального поділу праці. Знаходить своє відображення в процесі спеціалізації територій на виробництві певних видів продукції і послуг на основі розвинутої міжрегіональної кооперації. У результаті територіального поділу праці в господарствах формується така територіально-галузева структура, яка найбільш повно відповідає природним, демографічним, економічним і соціальним умовам регіону і потребам міжрегіонального ринку. Територіальний поділ витрат веде до підвищення ефективності господарювання.

Процес територіального поділу праці характеризується розвитком на кожній території тих галузей, для яких склались найбільш вигідні природно-ресурсні та соціально-економічні передумови. У результаті чого розвивається ефективна і раціональна територіальна спеціалізація з відповідними допоміжними і обслуговуючими галузями, формується господарський комплекс з внутрішньою структурою і міжрегіональними зв'язками.

Закономірність територіальної концентрації розміщення і розвитку продуктивних сил. Характеризується дією закону усуспільнення виробництва і праці, який відображає об'єктивну тенденцію зосередження виробництва в обмеженому просторі і проявляється в економії витрат за рахунок агломераційного ефекту (взаємне розміщення спільних об'єктів в одній точці).

Територіальна концентрація виробництва й населення обумовлюється різними чинниками: особливо сприятливими природними умовами, вигідним економіко-географічним положенням, наявністю природно-ресурсної бази, загальною економічною ситуацією, а також історико-економічними особливостями розвитку території.

Концентрація різногалузевих об’єктів виробництва дозволяє підвищити коефіцієнт забудови території, створювати міжгалузеві допоміжні господарства, єдині комунальні об’єкти, формувати єдину виробничу інфраструктуру, групові форми розселення населення. Територіальна концентрація сприяє розвитку науково-технічного прогресу, прискорює утворення і організацію територіально-виробничих комплексів, регіонально-наукових утворень - центрів, вузлів, агломерацій, технополісів, урбанізованих зон тощо.

Узагальнюючи вище наведене, можна сказати, що закономірність територіальної концентрації розміщення і розвитку продуктивних сил відображає об’єктивну тенденцію, яка проявляється в отриманні додаткового ефекту за рахунок просторової агломерації сфери матеріального виробництва і сфери послуг, розвитку територіально-промислових комплексів, локалізації господарської діяльності. Однак, на кожному щаблі суспільного розвитку вона має свої межі, зумовлені розвитком продуктивних сил, зокрема технологією виробництва, досконалістю інфраструктури та ін. Спроби обминути ці межі, форсувати концентрацію, призводять до зниження ефективності суспільного виробництва.

Закономірність економічної цілісності регіону. Цю закономірність В. Поповкін визначає як закон і вважає його синтезуючим. Сутність географічної цілісності регіону полягає в органічній єдності природної, матеріальної (створеної людиною) та соціальної сфер. Усі три компоненти поєднуються не довільно, а під впливом певних закономірностей, факторів, передумов. Сполучення вихідних умов формування регіону дає величезну кількість варіантів, тому в будь-якій країні немає тотожних регіонів. У ході подальшого вивчення дисципліни, зокрема, розгляду окремо кожного регіону України, ми побачимо, що він не подібний до іншого та є неповторним.

Цей факт має чимале практичне значення, особливо для органів соціально-економічного управління. Навіть найвдалішу модель одного регіону не можна механічно переносити на інший, нехтуючи його специфікою. Це стосується не лише внутрішніх регіонів держави, але й її самої, бо на певному рівні державу також можна трактувати як регіон. Сьогодні Україна у пошуках моделі соціально-економічного розвитку приглядається до моделей, які виправдали себе в інших розвинутих країнах світу. Однак, Україні властива своя специфіка розвитку економічно цілісних регіонів. Тому кожен з них має визначатися як самостійний об’єкт соціально-економічного управління і збереження системи централізованих і регіональних елементів.

Закономірність глобалізації та регіоналізації розміщення і розвитку продуктивних сил.

Ринкові умови розвитку економіки характеризуються наявністю двох протилежних процесів - глобалізації та її регіоналізації

Глобалізація економіки проявляється через світовий ринок який стирає межі між країнами, а регіоналізація (особливо в межах національних господарських комплексів) розвивається завдяки децентралізаці господарства як особливого типу територіального управління економічними відносинами. На національному рівні регіоналізація спрямовується як на захист інтересів того чи іншого регіону від руйнівної дії глобальних процесів, так і на здійснення глобальних інтересів.

Регіоналізація в межах країни виражається в зростанні самоуправління розвитком національної економіки, зосередженні владних повноважень і господарської самостійності регіонів. В регіонах безпосередньо реалізується соціально-економічна політика держави, в них здійснюється державна стратегія економічного розвитку.

Глобалізація та регіоналізація сучасної ринкової економіки відображає реальну дійсність розвитку економічних відносин, зокрема в розміщенні продуктивних сил і розвитку регіональної економіки. Ці процеси породжують гострі проблеми, які необхідно враховувати при розміщенні продуктивних сил і розвитку економіки України та її регіонів.

Україна має певні конкурентні переваги у світогосподарській системі і тому може брати активну участь у глобальних економічних процесах. Це, в першу чергу, унікальний природно-ресурсний потенціал (залізо- та марганцеві руди), який може відіграти важливу роль у розвитку світової економіки як її природна база. Природні умови України суттєво доповнюються і наявним виробничим, людським та науково-технічним потенціалом.

Міжнародне економічне та соціальне значення має рекреаційний комплекс у складі Азово-Чорноморського, Карпатського та Поліського підкомплексів. Унікальні бальнеологічні природні ресурси можуть стати природною базою розвитку загальноєвропейського туристично-рекреаційного господарського комплексу.

Підсумовуючи наведене, необхідно зазначити, що закономірності розміщення продуктивних сил виявляються як стійкий взаємозв'язок між виробничою діяльністю людей і особливостями територій, на яких здійснюється ця діяльність. Знання закономірностей і їх практичне використання дозволяє вибрати оптимальний варіант розміщення виробництва, цілеспрямовано організувати господарську діяльність на території відповідно до вимог регіональної політики.