12.1.2. Механізм зовнішньоекономічної діяльності України: сутність та принципи формування

В сучасних умовах економічного розвитку України зовнішньоекономічні відносини – одна з найважливіших сфер її діяльності. Створення і розвиток цих відносин з усіма країнами світу сприятиме інтернаціоналізації виробництва, підвищенню рівня його технології та якості продукції. Тільки цим шляхом Україна зможе інтегруватися в Європейський і світовий ринок.

Міжнародні економічні зв’язки – це система господарських зв’язків між національними економіками країн на основі міжнародного поділу праці.

Для України на сучасному перехідному етапі розвитку її економіки особливо важливим є повне і ефективне використання зовнішніх економічних зв’язків для вирішення загальних науково-технічних і господарських проблем.

Розвиток ефективних зовнішньоекономічних зв’язків дасть змогу Україні швидше подолати глибоку економічну кризу, сприятиме стабільному і швидкому розвитку продуктивних сил і зростанню на цій основі життєвого рівня населення.

Серед комплексу невідкладних завдань забезпечення ефективного включення України у світове господарство і міжнародне співробітництво першочергове значення має формування механізму зовнішньоекономічних зв’язків, його теоретична розробка та практичне втілення в життя.

Під механізмом зовнішньоекономічних зв’язків розуміють сукупність конкретних їх форм, а також систему правових, організаційно-управлінських та фінансово-економічних важелів, які забезпечують ефективну взаємодію національних народногосподарських комплексів із світовими з метою прискорення розвитку продуктивних сил країни та підвищення соціально-економічних показників життя її громадян.

У зовнішній економічній сфері сьогодні повинен забезпечуватися абсолютний пріоритет товарно-грошових, тобто економічних важелів у регулюванні даної сфери діяльності. Саме вони в країнах з ринковою економікою є основними елементами механізму управління господарською діяльністю як на національному, так і на міжнародному рівнях.

В основу функціонування механізму зовнішньоекономічної діяльності повинні бути покладені принципи демократизації, демонополізації зовнішніх економічних зв’язків, що передбачають скорочення адміністративних обмежень на експорт та імпорт, підвищення ролі митного та валютного регулювання міжнародних господарських зв’язків, надання об’єктам зовнішньоекономічної діяльності широкої самостійності згідно з міжнародною практикою.

Зовнішня економічна політика має відповідати національним інтересам держави, забезпечувати взаємовигідне співробітництво з іноземними партнерами, стимулювати конкуренцію між учасниками зовнішньоекономічної діяльності з метою підвищення якості продукції та послуг на українському ринку.

Для створення нового дієвого механізму зовнішньоекономічних зв’язків необхідне вирішення таких основних проблем:

• формування необхідної законодавчої бази;

• створення відповідного економічного середовища;

• розвиток інституційних структур, що регулюють зовнішні економічні зв’язки.

В сучасних умовах міжнародне співробітництво України відбувається в таких основних формах:

• науково-технічне співробітництво;

• взаємовигідна міжнародна торгівля (зовнішня торгівля);

• надання кредитів і позик, в тому числі і безвідплатних;

• створення спільних підприємств;

• спеціалізація і кооперування виробництва;

• торгівля технологіями, виробництво комплектуючого обладнання;

• спільна участь зацікавлених країн у розробці природних ресурсів;

• іноземні інвестиції ;

• міжнародний туризм;

• культурні зв’язки між країнами світу.

Взаємовигідна міжнародна торгівля товарами та послугами, як і раніше, посідає провідне місце в складній системі міжнародних економічних зв’язків. Для неї властиві передусім дві найхарактерніші риси: переважання пропозиції товарів над існуючим попитом і жорстка конкурентна боротьба між його учасниками.

Економічні зв’язки в цій сфері є нераціональними, характеризуються вузькою географією. Її структура і ефективність не відповідають потребам формування національної ринкової економіки відкритого типу. Україна традиційно протягом багатьох років займала провідне місце серед інших республік у складі СРСР у розвитку експортного виробництва. Про це свідчать такі дані: частка України в останні роки існування СРСР становила 20% загальносоюзних експортних поставок. За окремими видами експортних поставок питома вага України становила: по залізній руді – 98%, марганцевій руді – 100, чавуну і трубах – 75, ковальсько-пресовому обладнанню і сільськогосподарських машинах – більше ніж 70, екскаваторах і сортового прокату – більше ніж 60% і т.д. Сучасні можливості експортного потенціалу України повною мірою залежать від рівня розвитку окремих економічних районів і областей.