19.6. Статистика ефективності фінансової діяльності

В умовах ринкової економіки завершальну оцінку будь-якої діяльності дають на підставі фінансових показників. Як абсолютних, таких, наприклад, як дохід чи прибуток, так і відносних — таких, як показники рентабельності (під ними розуміють показники ефективності використання фінансових ресурсів).

І хоча загальний підхід до розуміння та розрахунків цих показників давно визначений, їх склад (зрозуміло, що це стосується показників доходу та прибутку) в умовах перехідної економіки України постійно змінюється. Тому розглядатимемо тут використання статистики не щодо одержання кількісних значень показників, а щодо можливостей аналізу і прогнозування тих показників, які вже розраховані згідно з чинними в даний момент інструкціями та методиками Державного комітету статистики, Національного банку та Міністерства фінансів. Виходитимемо з того, що попри національні особливості та тимчасові чинники, дохід — це вся сума грошових надходжень фірми (галузі, держави) за звітний період незалежно від джерел фінансування; прибуток — різниця між доходом та видатками, яка залишається в розпорядженні його власника.

Під видатками в загальновідомому значенні цього слова розуміють обов’язкові платежі, які має виконати фірма у звітному періоді щодо партнерів, клієнтів та держави.

Отже, видатки включають плату за придбану сировину, матеріали, паливо, інструменти, використану енергію, виплачену зарплату, нарахування амортизації і т. ін. — усе, що ми називаємо виробничою собівартістю, а також повернення боргів та процентів за ними і сплату податків різних видів (причому частина з них — такі як, наприклад, податок на додану вартість та акцизний збір — ураховуються в собівартості продукції).

Головне завдання статистики щодо фінансових ресурсів, як і в будь-якого економічного дослідження, з’ясувати:

• під впливом яких факторів змінюються показники, що їх характеризують;

• на які з них підприємство спроможне впливати, а які є так званими зовнішніми, тобто тими, рівень яких змінюється поза межами підприємства, а сама фірма має лише враховувати цю зміну у своїй діяльності;

• який рівень впливу першої та другої групи факторів та кожного фактора окремо на показники діяльності (тобто і на саму діяльність) підприємства;

• якого рівня внутрішніх факторів треба досягти, щоб показники діяльності в плановому періоді становили певну очікувану величину;

• як спрогнозувати тенденцію зміни значень зовнішніх факторів, щоб урахувати також їх вплив на очікувані результати діяльності фірми.

Не ставлячи перед собою і не розв’язуючи цих проблем, жоден керівник не зможе досягти головної мети будь-якої діяльності — роботи фірми зі сталою і високою ефективністю. Методи, які необхідно застосувати для їх розв’язання, нам відомі:

• групування та дисперсії — для виявлення визначальних факторів;

• кореляції та регресії — для оцінювання рівня впливу цих факторів;

• індексного аналізу — для встановлення міри впливу в разі функціональної залежності;

• моделювання та прогнозування — для розрахунків очікуваних значень показників, які перебувають у стохастичній залежності від визначальних факторів.

У тому, що стосується доходу, таких факторів — два, і вони наперед відомі, бо входять до складу формули розрахунку головної складової доходу — виручки від реалізації продукції. Ця частина доходу залежить від кількості реалізованої продукції q та її ціни р. На макрорівні ці два показники між собою пов’язані кривою попиту: чим нижча ціна — тим вищий попит на продукцію. Але обидва вони обмежені: ціна — собівартістю продукції, а обсяг продукції — потужністю підприємства. Ці обмеження є внутрішніми. На розглядувані фактори, як уже зазначалося, впливають також зовнішні обмеження: ринкова ціна та рівень задово­лення попиту. Тобто, коли можна продати всю продукцію, вироблену при певному використанні потужності підприємства, ціна на неї відповідатиме ринковій ціні, а тому вплив обох складових — р та q — на дохід фірми можна досить точно спрогнозувати, вивчаючи і прогнозуючи кон’юнктуру ринку (про це докладніше буде сказано далі).

У такому разі аналіз і прогнозування прибутку зводяться до вивчення зміни собівартості продукції і впливу на неї визначальних факторів, основним з яких, як ми знаємо, є ефективність використання ресурсів. Про застосування статистичних методів для вивчення впливу зміни ефективності праці та матеріальних ресурсів ішлося раніше.

Фінансові ресурси підприємства — це оборотні кошти. Оборотність оборотних коштів і є характеристикою їх ефективності з таких міркувань:

1) у разі прискорення оборотності можна за рахунок меншого обсягу фінансових ресурсів забезпечити безперервність виробництва для вироблення заданого обсягу продукції;

2) у разі зменшення оборотності з процесу обігу виключається (заморожується, найчастіше у запасах сировини та готової продукції) певна частина фінансових ресурсів, що, з одного боку, знижує інвестиційну привабливість фірми, а з іншого — провокує або зменшення виробництва, або залучення за плату додаткових фінансових ресурсів; через це, зрештою, прибуток фірми знижується.

Для характеристики оборотності оборотних коштів використовують два види показників.

1. Специфічні показники:

кількість оборотів оборотних коштів за певний період

(проблема полягає в порівнянні інтервального показника Р з моментним З; як ми знаємо, ця проблема вирішується розрахунком на підставі індивідуальних значень З на окремі дати періоду);

тривалість одного обороту (у днях):

.

2. Показники, аналогічні показникам фондо- чи матеріаломісткості продукції: коефіцієнт завантаженості оборотних коштів , який характеризує обсяг оборотних коштів, що припадає на 1 грн. реалізованої продукції.

Результатом прискорення або уповільнення оборотності оборотних коштів є вивільнення () або необхідність додаткового залучення () оборотних коштів, що вплине на собівартість продукції, прибуток та ефективність фірми:

де — середній обсяг реалізації продукції в розрахунку на один день періоду.