logo search
Учебник СтатистикаMicrosoft Office Word

20.3. Статистика соціального обслуговування

Рівень життя населення розглядають у вузькому та широкому розумінні слова. Рівень життя у вузькому розумінні — досягнутий рівень споживання населенням матеріальних благ та послуг, що обумовлюється відповідними рівнями та структурою доходів. Напрямки статистичного вивчення цих аспектів рівня життя нами розглянуті у двох попередніх підрозділах.

Рівень життя в широкому розумінні слова включає в себе весь комплекс соціально-економічних умов життя. І якщо вив­ченню економічних умов виробництва, розподілу та споживання матеріальних благ присвячені майже всі попередні розділи II частини підручника, то деякі аспекти статистики соціальних умов життя ми вперше розглянемо зараз.

Надання соціальних послуг як і оцінка рівня їх розвитку та ступеню впливу на рівень життя у зв’язку з численними видами цих послуг потребують специфічного підходу до розрахунку статистичних показників та їх аналізу. При цьому виходять з того, що послуга — це корисна діяльність чи корисний ефект, що створюється у ході цілеспрямованої діяльності, яка направлена на задоволення певних потреб. Послуги відбиваються в особливих споживчих вартостях, які можуть задовольнити потреби тільки в процесі створення послуг, коли витрачається праця для надання послуг.

У свою чергу соціальні показники визначаються з урахуванням конкретних галузей і повинні бути спрямовані на одержання інформації, необхідної для прийняття фактичних заходів для задоволення соціальних потреб.

У практиці розроблені і використовуються різні системи соціальних показників. Структура такої системи визначається її призначенням. Базовою для інших систем є система для соціальної та демографічної статистики (ССДС), яка була розроблена Статистичним бюро ООН у 1975 році та організована за принципом життєвого циклу. Поширений в Європі Перелік соціальних показників (ОЕРС) побудований за принципом соціальних цілей, а Система основних соціальних показників (РЕВ), яка використовується з невеликими вдосконаленнями і в нашій країні, — за принципом програмного розвитку. Відмінності в принципах побудови породжують, у свою чергу, і відмінності в змісті конкретних підсистем або блоків соціальних показників.

ССДС як базова пропонує розподіл показників на такі підсистеми:

1. Чисельність та склад населення, народжуваність, смертність та міграція.

2. Сім’ї та домогосподарства.

3. Соціальні класи.

4. Розподіл доходів, споживання та нагромадження.

5. Житловий фонд.

6. Розподіл часу та використання дозвілля.

7. Соціальне забезпечення та соціальна допомога.

8. Освіта.

9. Зайнятість та безробіття.

10. Охорона здоров’я та медичне обслуговування.

11. Громадський порядок: безпека та правопорушення.

Показники перших чотирьох підсистем були розглянуті вище.

Статистика житлового фонду повинна розглядатися ширше, ніж тільки статистика наявності та змін, які відбуваються в забезпеченні населення помешканнями для проживання. Для оцінки задоволення життєво-побутових потреб населення та створення необхідних умов для повноцінного відпочинку людей слід виділити розділ, який можна назвати статистикою житлово-комунального господарства (ЖКГ), а показники його умовно можуть бути віднесені до таких груп:

Джерелами статистичного вивчення житлового фонду є: звіти житлових організацій, інвентаризація та переписи (або одночасні обліки) житлового фонду. Інвентаризацію проводять спеціальні організації (бюро технічної інвентаризації), що знаходяться в складі житлових та комунальних організацій місцевих адміністрацій. При цьому одержують дані про місцезнаходження, призначення, належність та оцінку будови, її головні будівельні ознаки, дату спорудження будови та її технічний стан. Для характеристики житлового фонду за окремими ознаками провадять його статистичне групування. Типи групувань при цьому такі:

1) за призначенням приміщень — житлові, нежитлові;

2) за правом власності — місцевих адміністрацій, кооперативних підприємств, в особистій власності;

3) за типом будови — щодо матеріалу стін та перекрить;

4) за поверховістю — мало- (1—2), середньо- (3—5), багато- (6—15) та високоповерхові (вище 15 поверхів);

5) за внутрішнім благоустроєм — електричне освітлення, вода, газ, каналізація, сміттєпровід та ін.;

6) за технічним станом — показники рівня зносу.

Підтримання в постійно справному стані самої будівлі та створення необхідних умов мешканцям, що в них живуть, визначають завдання статистики експлуатації. Господарсько-фі­нансові плани та річні бухгалтерські звіти будинкоуправлінь містять необхідну інформацію для вивчення експлуатаційної діяльності житлового господарства. Її аналіз виявляє структуру доходів та витрат житлового господарства, середні їх рівні на одиницю площі, дозволяють побудувати ряди динаміки, а також вивчити фактори, що впливають на зміну доходів та витрат житлового господарства.

Вивчення житлових умов має важливе значення для визначення розмірів, розміщення, структури житлового будівництва, для визначення типів будинків та типів квартир. При цьому вивчення житлових умов провадиться в трьох напрямках: кількісна та якісна характеристика житлових умов, економічні умови користування житлом.

Кількісна характеристика житлових умов дозволяє визначити рівень забезпеченості населення житлом. Щільність заселення характеризується середньодушовою забезпеченістю житловою площею. Показник ізольованості житла залежно від завдань дослідження може бути виражений у вигляді процентного співвідношення чисельності сімей та одинаків, що мають окрему квартиру, до загальної кількості сімей та одинаків (коефіцієнт посімейного розселення), або у вигляді відношення квартир, що заселені однією сім’єю до загальної кількості заселених квартир (коефіцієнт ізольованості жител).

Для повноти характеристики житлових умов населення необхідно оцінити економічні умови користування житлом, тобто визначити витрати населення, пов’язані з користуванням квартирою. Поряд з абсолютним показником житлових витрат та їх питомою вагою в доходах сім’ї, обчислюють відносний показник — коефіцієнт житлових витрат — в якому береться до уваги чисельність сімей.

Піклування про благоустрій населених місць покладається на комунальне господарство, що має забезпечити найбільш зручні умови проживання населення в даному населеному пункті та створювати нормальні умови діяльності підприємствам та організаціям шляхом розвитку, експлуатації та підтримання в належному стані його технічного, інженерного обладнання та інших видів благоустрою.

Комунальне господарство складається з великої кількості різних за призначенням і технологією виробництва підприємств та господарств. Їх можна розділити на такі групи:

а) санітарно-технічні підприємства — водогін та каналізація;

б) енергетичні підприємства — міські електромережі, газове гос­подарство, підприємства об’єднаних котелень та теплових мереж.

Основними показниками, що наведені в річному статистичному техніко-експлуаційному звіті про роботу водопроводу, є:

Робота каналізації, що являє собою транспортування (видалення) забруднених вод з території населеного пункту, знешкодження, очищення цих вод та спуск очищених вод у водойми, характеризується обсягом вод, що пропущені через очисні споруди, та якістю цих вод, що скидаються у водойми.

Головним завданням комунальної статистики в галузі енергопостачання є вивчення обслуговування цими видами послуг населення та організацій місцевого та комунального господарства. Обслуговування поселень та територій характеризується охопленням їх мережами енергетичних підприємств у вигляді процента населених місць, що ними обслуговуються, а в містах — часткою жителів, що користуються цими видами благоустрою, у загальному числі жителів, і показниками рівня споживання електроенергії, газу, тепла, гарячої води.

Статистика бюджету часу населення узагальнює та аналізує інформацію:

Основними показниками використання часу є показники структури витраченого часу на різні види діяльності, у тому числі — і в час дозвілля, відносно до різних статево-вікових груп населення та сімей з різним рівнем доходів.

Вивчення бюджету часу населення спрямоване на вирішення задач статистичного аналізу показників добового фонду часу та, особливо, позаробочого часу населення. При цьому слід навчитися досліджувати вплив соціально-економічних та демографічних факторів на структуру позаробочого часу, відмінності цих структур у мешканців міста та села, сімей різного типу, представників соціально-економічних груп населення. Окремого вивчення потребує вільний час та дозвілля, що пов’язане з аналізом задоволення потреб населення у відпочинку та культурному розвиткові. Ці питання вивчає статистика культури та мистецтва.

Головне завдання статистики культури та мистецтва пов’язане з необхідністю характеризувати діяльність установ культури та мистецтва, хоча не менш важливе місце при цьому займає оцінка впливу зростання культурного рівня населення на підйом продуктивних сил, прогрес науки та техніки та інші явища, що мають місце у сфері матеріального виробництва.

Ознайомитись з досягненнями світової та вітчизняної культури можна в закладах культури, більшість яких створена та фінансується за рахунок коштів державного бюджету. Основними серед них є музеї, бібліотеки, клубні установи, ботанічні сади та інше. В установах культури населення може ознайомитись із творами мистецтва, що мають матеріальний характер (книжки, скульптури, картини). Для знайомства з творами таких мистецтв, як музика, кіно, театр та ін. необхідне відвідування установ мистецтва: театрів, кінотеатрів, концертних залів, цирків тощо.

Відносно бібліотек, то їх можливості щодо обслуговування читачів оцінюють залежно від технічного стану приміщень, їх площі, кількості відділів, кількості місць у читальних залах та руху бібліотечного фонду. Характеристику їх роботи проводять за допомогою показників:

1) кількість книговидач — кількість книжок, виданих одному читачу;

2) доступність бібліотечної мережі — кількість бібліотек у розрахунку на 1000 км2 або 10000 осіб;

3) книгозабезпеченість населення — кількість книжок та журналів у бібліотечних фондах на 1 жителя (читача).

Специфічними показниками у звіті про роботу музеїв є ті, що характеризують їх фонди у співвідношенні до площі залів. Рівень науково-освітньої діяльності оцінюють за кількістю відвідувань, екскурсій та прочитаних лекцій. Організації, що здійснюють редакційно-видавничу діяльність, відносять до сфери виробництва, але показники їх діяльності розглядають як показники закладів культури. Пов’язане це з тим, що продукція цих організацій має освітній характер (книжки, брошури, журнали, газети) і сприяє ознайомленню населення з досягненнями культури. Облік цієї продукції ведуть як за кількістю друкованих аркушів, так і за накладом. на підставі цих даних установлюють обсяг назви як відношення суми всіх аркушів до загальної кількості назв.

Найбільш тісний контакт з глядачем серед усіх закладів мистецтва забезпечує театр. Про роботу театру слід судити з двох точок зору: кількісної та якісної. До кількісної відносять такі показники, як кількість заходів, глядачів та сума зборів. Оцінити добір репертуару та постановку конкретних вистав дозволяють показники, за допомогою яких характеризують оновлення репертуару, заповненість глядачевого залу та ін.

За даними про відвідування кіносеансів обчислюють:

1) доступність кіномережі — кількість кіноустановок у розрахунку на 10000 осіб населення;

2) забезпеченість населення місцями в кінотеатрах — кількість місць у стаціонарних кінотеатрах у розрахунку на 1000 жителів;

3) середня кількість відвідувань кіносеансів.

Можливості показу кінофільмів забезпечуються також кіностудіями, де ці фільми знімають. Тому як редакції та видавництва, так і кіностудії хоч і відносять до сфери виробництва, але показники їх роботи є показниками закладів мистецтва, головним серед яких є випуск фільмів.

Доповненням статистики доходів є показники статистики соціального забезпечення. Соціальний захист населення — це система державних та громадських заходів щодо впровадження матеріального забезпечення громадян похилого віку, а також у разі хвороби, повної чи часткової втрати працездатності або годувальника, або в разі безробіття.

Основна задача статистики соціального забезпечення та соціальної допомоги — це вивчення видів і способів соціального захисту та соціальних гарантій, що передбачені законодавчими та нормативними актами, за їх цільовим призначенням, напрямками, групами населення, джерелами фінансування та ін. До показників, які характеризують використання та масштаби захисту, належать:

за видами програм, середнім розміром допомоги та іншими класифікаційними ознаками

;

у розподілі за секторами економіки:

за групами за доходами та типами домогосподарств

;

загальні витрати по системі соціального забезпечення в розрахунку на душу в поточних і незмінних цінах.

Статистика освіти узагальнює й аналізує статистичну інформацію про систему освіти, навчальні заклади, учнів та викладачів, витрати на освіту, характеристики рівня освіти населення. Згідно з Міжнародною стандартною класифікацією освіти (МСКО) є 5 ступенів, 6 рівнів та 7 категорій освіти. У нашій країні прийнятий такий розподіл освітніх рівнів:

рівень І — початкова освіта;

рівень ІІ — першого ступеня: неповна середня;

другого ступеня: середня;

рівень ІІІ — першого ступеня: молодші спеціалісти;

другого ступеня: бакалаври;

третього ступеня: спеціалісти, магістри.

Показники, що характеризують освіту, відносять до таких груп.

1. Показники рівня освіти і грамотності:

;

середнє число років навчання в розрахунку на одну особу;

освітній потенціал, який дорівнює кількості часу, витраченого населенням на навчання, та ін.

2. Показники контингенту осіб, що навчаються, і тих, які завершили освіту:

брутто-коефіцієнт охоплення освітою з виділенням ступенів ос­віти в групуванні за статтю, категоріями населення та регіонами:

та інші.

3. Показники системи освіти та професійної підготовки з виділенням та аналізом джерел фінансування освіти.

4. Показники педагогічних кадрів порівняно з кількістю учнів.

Статистика охорони здоров’я та медичного обслуговування об’єднані в одному підрозділі. Оскільки стан здоров’я людини залежить від таких факторів, як: стан навколишнього середовища та економічні умови життя; статура людини, спадковість та перенесені хвороби; розвиток медичної допомоги й доступність медичного обслуговування, показники статистики охорони здоров’я можуть бути віднесені до таких груп:

1. Показники здоров’я (захворюваності) та тривалість життя:

;

поширеність захворюваності (хворобливість) — обчислюється аналогічно коефіцієнту захворюваності, але за окремими видами захворювань;

частота вперше виявлених під час медичного огляду захворювань;

структура захворювань;

тривалість захворювання.

2. Показники стану медичного обслуговування та використання медичних закладів. До цієї групи включають показники, які характеризують відвідування населенням медичних закладів та використання різних видів послуг системи охорони здоров’я:

кількість відвідувань у розрахунку на одного лікаря;

чисельність осіб, що пройшли вакцинацію в розрахунку на 1000 осіб населення;

кількість відвідувань амбулаторій і т. ін.

3. Показники засобів медичного обслуговування:

кількість лікарів різних спеціальностей та молодшого медичного персоналу в розрахунку на 10 тис. осіб населення;

місткість медичних установ (кількість лікарняних ліжок на 1000 осіб населення).

4. Доходи та витрати, пов’язані з медичним обслуговуванням:

частка ВВП, що направлена на охорону здоров’я;

рівень та індекс урядових та приватних витрат на медичне обслуговування в поточних та незмінних цінах;

загальні та середньодушові споживацькі витрати на охорону здоров’я.

Статистика громадського порядку і безпеки є розділом соціальної статистики, який вивчає стан громадського порядку і рівень правового захисту законних прав та інтересів населення, і використовує для цього такі показники: