18.5. Статистика страхової діяльності

Страхування — це система економічних відносин, що полягають у створенні за рахунок підприємств, організацій та населення спеціального фонду коштів і використанні його для відшкодування втрат, що сталися в результаті стихійного лиха й інших несприятливих випадкових явищ, а також для надання допомоги громадянам у разі настання в їхньому житті різних кризових ситуацій (досягнення певного віку, втрата працездатності тощо). У процесі страхування беруть участь страхова організація — страховик та страхувальники — юридичні і фізичні особи, — які вносять до страхової організації встановлені платежі. Крім того, учасником страхових відносин може бути особа, призначена для одержання страхової суми.

Страхування відіграє дуже важливу роль у процесі переходу країни до конкурентного вільного ринку. Не виключаючи повністю ринкової невизначеності, страхування може певною мірою гарантувати фінансову безпеку як приватних комерційних і промислових підприємств, так і фізичних осіб. Страхування також сприяє виникненню і розвитку ринку довгострокового позикового капіталу, необхідного для фінансування процесу створення нових високопродуктивних підприємств і економічного розвитку в цілому.

Страхування дозволяє зменшити ймовірність банкрутств у разі настання несприятливих подій, пом’якшуючи, зокрема, наслідки економічної нестабільності.

Особисте страхування дозволяє громадянам у разі настання страхових випадків дістати певну матеріальну підтримку з відповідних фондів.

Про економічний розвиток країни часто судять на підставі того, як у ній організовано страхову справу. Ця справа за дохідністю в багатьох країнах посідає друге місце після туризму, випереджаючи промисловість та банківську справу. Розвинена система страхування є певним гарантом залучення іноземних інвестицій.

Головне завдання статистики страхування — вивчення тенденцій розвитку страхових продуктів і попиту на них, складу страхувальників, оцінювання диференційованих ризиків і пов’язаних з ними збитків, дослідження ефективності інвестицій і діяльності страхових компаній у цілому.

Страхову діяльність класифікують за такими ознаками.

1. За функціями:

• нагромадження — учасники страхового процесу створюють резерв коштів для покриття можливих збитків;

• перерозподільна — страхування є засобом перерозподілу збитків на всіх учасників страхового ринку;

• відшкодування (ризикова) — надається допомога тим, хто постраждав від страхового випадку;

• попереджувальна — фінансуються заходи, спрямовані на зниження втрат від страхових подій.

2. За формами страхування:

• добровільне на підставі договорів між страхувальниками та страховиками;

• обов’язкове — згідно із законодавчими актами.

3. За видами:

• особисте — страхування життя, від нещасних випадків, медичне страхування;

• майнове — страхування транспорту, вантажів, інших видів майна, фінансових ризиків;

• страхування відповідальності, предметом якого є можливі зобов’язання страхованого щодо відшкодування втрат третім особам;

• перестрахування, у результаті якого страховик, приймаючи на страхування ризики, частину відповідальності за ними передає іншим страховикам для створення збалансованого страхового портфеля та забезпечення стабільності страхових операцій.

4. За формами власності страхових компаній:

• створені на капіталі фізичних осіб;

• створені на капіталі юридичних осіб;

• створені на капіталі фізичних та юридичних осіб;

• створені на основі приватного і державного капіталу;

• створені на основі капіталу держави.

Для характеристики страхової діяльності застосовується така система показників:

N — загальна чисельність застрахованих об’єктів;

n — чисельність об’єктів, які постраждали в результаті страхових випадків, випадків, які відбулися, і ризик за якими був за- страхований;

S — страхова вартість усіх застрахованих об’єктів або страхова відповідальність, тобто сума грошових коштів, у межах якої страхувальник згідно з умовами страхування має зробити виплату в разі настання страхового випадку;

—страхова вартість об’єктів, що постраждали;

Р — страховий платіж (страховий внесок, страхова премія), тобто плата за страхування, яка передбачена угодою страхування і розмір якої залежить від страхової суми і страхового тарифу;

W — сума виплат страхового відшкодування;

m — кількість страхових випадків.

Застосовуючи перелічені абсолютні величини, визначають такі відносні показники інтенсивності:

• середню страхову вартість застрахованих об’єктів ;

• середню страхову вартість об’єктів, що постраждали ;

• середній розмір виплаченого страхового відшкодування ;

• частку об’єктів, які постраждали ;

• показник виплат страхового відшкодування в розрахунку на страхові платежі ;

• страхові платежі в розрахунку на страхову вартість застрахованих об’єктів ;

• показник збитковості страхової суми .

Одним з найважливіших показників статистики страхової справи є страхові тарифи, або ставки страхових платежів. Вони мають бути розраховані так, щоб забезпечити виплату страховиком належного відшкодування страхувальнику і забезпечити прибутковість страхової діяльності.

Страховий тариф, або брутто-ставка С_б, складається з двох частин: нетто-ставки С_н, яка забезпечує виплату страхового від- шкодування; навантаження Н, яке забезпечує відшкодування витрат страховика і прибутковість його діяльності.

Нетто-ставка С_н — це, по суті, планова збитковість страхової суми. Вона характеризує розмір відповідальності страховика. Чим менший цей показник, тим ефективніша його діяльність. Показник збитковості залежить від частки об’єктів, які постраждали, тобто вірогідності страхового випадку , середнього розміру страхового відшкодуванняі середньої вартості застрахованих об’єктів.

Звідси показник збитковості:

.

Для визначення планового розміру нетто-ставки використовується динамічний ряд показників збитковості, на основі якого техніку розрахунку нетто-ставки ілюструє такий приклад.