Фінансовий рахунок

Рахунок капіталу слугує для відображення фінансового нагромадження основного капіталу і зміни запасів матеріальних оборотних коштів, включаючи перерозподіл капітальних активів між секторами економіки та «рештою країн світу» у вигляді капітальних трансфертів. Балансова стаття для цього рахунку — чисте кредитування або чисте заощадження.

У праву частину рахунку включають:

• чисті заощадження (переноситься з рахунку використання доходів);

• капітальні трансферти, одержані від «решти країн світу»;

• капітальні трансферти, передані до «решти країн світу» (наприклад, субсидії на будівництво об’єктів у інших країнах, передача без відшкодувань основних фондів тощо).

У ліву частину входять різноманітні типи вкладень в активи:

• валове нагромадження основних фондів;

• зміна запасів матеріальних оборотних засобів;

• чиста купівля землі та нематеріальні активи (сальдо купівлі і продажу землі та нематеріальні активи — патентів, торгових знаків, авторських прав);

• чисті кредити («+») або чисті борги («–») нації.

Остання є балансуючою позицією рахунку капіталу. Її визначають як різницю між валовими заощадженнями, з одного боку, і валовими нагромадженнями та чистою купівлею землі й нематеріальних активів — з іншого, плюс сальдо капітальних трансфертів «решти країн світу». На рівні народного господарства чисті кредити («+») або чисті борги («–») показують чисту кількість ресурсів, яку держава надає в розпорядження «решти країн світу» або яку «решта країн світу» надає державі.

Заощадження в цьому рахунку є одним із факторів, який впливає на зміну чистої вартості.

Крім зміни чистої вартості за рахунок заощаджень і чистих капітальних трансфертів, що відбивається у правій частині рахунку, рахунок капіталу дає змогу виявити чисті позички, які є результатом перевищення зміни в чистій вартості над підсумком зміни всіх активів, що відбиваються в лівій частині рахунку. Чисті позички дають уявлення про кошти, які залишаються після трансформації заощаджень в інвестиції (у вигляді основного капіталу, збільшення запасів, придбання нестворених активів) і, отже, можуть бути запропоновані як джерело фінансування іншим країнам. На противагу чистим позичкам розмір чистих позик характеризує нестачу коштів у країні, яка утворилася в результаті того, що обсяг інвестицій перевищує внутрішні мож­ливості країни, якими є заощадження і чисті капітальні трансферти. Ця нестача може бути покрита тільки за рахунок інших країн. Щодо окремих економічних секторів, розмір чистих позичок являє собою здатність того чи іншого сектору до фінансування інших економічних секторів.

У фінансовому рахунку відбиваються операції з фінансовими інструментами, у результаті чого відбувається, з одного боку, зміна фінансових активів (ліва частина), а з іншого — зміна фінансових зобов’язань (права частина).

Балансова стаття фінансового рахунку «чисті позички» або «чисті позики», на відміну від рахунку капіталу, з’являється в правій частині рахунку.

Чисті позички (чисті позики), що є вихідним потоком нагромаджувальних рахунків, є також вихідними потоками для групи рахунків зовнішніх операцій.

Рахунки «решти країн світу» характеризують зв’язки економіки країни з економікою зарубіжних країн, які виявляються у формі зовнішньоекономічної діяльності. Вони показують операції нерезидентів з резидентними — інституційними (господарськими) одиницями. Операції цього рахунку складаються з позицій зарубіжних країн і, в кінцевому підсумку, мають давати значення чистого кредитування або чистого запозичення, що протилежне відповідним статтям рахунків операцій з капіталом національної економіки.

Зовнішньоекономічна діяльність — це експорт і імпорт товарів, послуг, прав інтелектуальної власності, міжнародна кооперація та інша господарська діяльність за участі зарубіжних юридичних осіб на території певної країни і вітчизняних організацій за кордоном; транскорпораційний рух робочої сили, зарубіжних і вітчизняних інвестицій; міжнародний туризм; зовнішньоекономічні транспортні операції, а також інші економічні відносини, які виникають у сфері міжнародного спілкування, у тому числі ті, які не мають компенсаційного характеру.

Результати зовнішньоекономічної діяльності характеризуються в трьох рахунках: поточних операцій, капіталу, фінансовому.

Особливе місце в аналізі економічних зв’язків посідають міжгалузеві баланси, які побудовані за схемою системи національних рахунків (МГБ СНР). Це зумовлюється широкими можливостями, які вони надають для аналізу структури економіки, основних вартісних і натурально-речових пропорцій, а також для визначення напрямів і кількісних характеристик тенденцій розвитку, проведення міжнародних зіставлень, оцінювання ефективнос­ті управління.

Згідно із завданнями, що стоять перед економікою, аналіз може бути розширений за рахунок більшої деталізації як по горизонталі, так і по вертикалі. Так, по горизонталі може бути розширено коло операцій за рахунок уведення додаткових балансових статей. По вертикалі це досягається введенням підсекторів, наприклад поділом урядів на центральні і місцеві, виділенням групи домашніх господарств, підприємств з різними формами власності.

Яскравий приклад використання матричної форми в СНР — це міжгалузевий баланс (таблиці «Витрати—випуск»). У матрич­ному варіанті кожний рахунок подається набором парних рядків і стовпців. На відміну від рахунків, у матрицях кожна операція відбивається єдиним записом, який фіксується на перетині відповідних стовпців і рядків. Перевага матричної форми полягає в тому, що вона вельми інформаційно містка. А недолік — у тому, що вона не дає змоги перевірити правильність складання рахунків. Робиться спроба взаємоузгодити ці дві форми поданням зведених рахунків у матричній формі.

Таблиці «Витрати—випуск» є комбінацією рахунків виробництва і доходів окремих виробників, яка узгоджена зі співвідношенням попиту і пропозиції, де випуск та імпорт, що становлять загальний обсяг пропозиції, узгоджуються з проміжним споживанням домашніх господарств, урядових інститутів, нагромадження.

Елементи та підсумки національних рахунків належать до системи показників, на основі яких проводять оцінку перспектив розвитку. При цьому вирішують три проблеми: по-перше, оцінювання можливостей досягнення поставлених перед державою цілей на базі наявних ресурсів; по-друге, поєднання завдань і засобів для їх вирішення в часі; по-третє, досягнення поставлених завдань найраціональнішим способом. Вирішення цих проблем потребує вивчення динаміки під впливом основних факторів на основі моделей економічного зростання, забезпечення економічної рівноваги в усіх ланках економіки, оптимізації розвитку за певними критеріями. Як динамічні моделі, так і схеми оптимізації будуються на основі економічних показників, які визначаються національними рахунками, і відповідних параметрів (технологічних, функціональних та фінансових). Ці параметри відбивають закономірності, які властиві тим чи іншим зв’язкам, що визначаються на основі національних рахунків або проведенням спеціальних досліджень. Прикладом технологічних параметрів можуть бути коефіцієнти прямих та повних витрат, які визнача­ються на основі міжгалузевого балансу, коефіцієнти капітало- та трудомісткості продукції, коефіцієнти імпорту. До функціональних параметрів належать, наприклад, коефіцієнти еластичності попиту від доходів; до фінансових параметрів — ставки оподаткування, коефіцієнти самофінансування інвестицій підприємствами, ставки облікового процента.

Велике значення має складання національних рахунків — не лише річних, але й внутрішньорічних, зокрема квартальних. Їх використовують для аналізу поточного стану економіки, а також для прогнозу на майбутнє. Наявність квартальних даних дає можливість вирізнити та вивчити коливання найважливіших показників розвитку економіки і тим самим зробити висновок про те, чи є поточні зміни кон’юнктури сезонними, чи вони характеризують поворотні пункти динаміки народного господарства. Наявність квартальних рахунків на відміну від річних розширює можливості не тільки прогнозу, але й перевірки ефективності окремих заходів і коригування прийнятих програм. Ці дані дозволяють поліпшити систему організації поточної інформації на основі зведення прибутків та витрат. Наявність балансових зв’язків дозволяє використати національні рахунки для оцінки точності та контролю за якістю інформації, яку одержують із різних джерел і різними засобами. Квартальні дані полегшують та прискорюють обробку річних даних.

Міжнародні порівняння, як правило, здійснюються на підставі річних даних. При цьому порівнюють структурні співвідношення, наприклад частку доходу на споживання, частку вітчизняних заощаджень у валових інвестиціях, частку урядового споживання в загальному споживанні нації, частку різних секторів у валовому внутрішньому продукті, показники відносного значення зовнішньої торгівлі для економіки країни, співвідношення приватного та державного секторів тощо.

Міжнародні статистичні порівняння дають змогу визначити місце країни у світовому співтоваристві, з’ясувати реальні паритетні співвідношення купівельної спроможності валют, виявити і порівняти ефективність національних економік, а також реальні фінансові можливості країн, зокрема щодо формування бюджетів міжнародних організацій, проаналізувати кон’юнктуру ринків і визначити рівень міжнародної економічної інтеграції.

Отже, за допомогою інформації, здобутої на підставі системи національних рахунків, можна виявити кількісні взаємні зв’язки і пропорції, що стосуються галузевої структури утворення і використання народногосподарських ресурсів, матеріальних благ і послуг; схарактеризувати утворення, розподіл і використання доходів, перерозподіл їх між секторами і галузями економіки, розподіл на кінцеве споживання і заощадження; виконати аналіз джерел капіталоформувань і їх використання на нагромадження, приріст запасів, купівлю землі тощо; дати оцінку фінансових активів і пасивів для вивчення умов формування ринку цінних паперів; схарак­теризувати рух капіталу по територіях, взаємовідносини регіональних бюджетів, перерозподіл фінансових і кредитних ресурсів; проаналізувати формування нових фінансово-економічних відносин в умовах зростання самостійності підприємств у економічних зв’язках із закордоном; дати оцінку взаємовідносин з іншими країнами, зокрема на базі платіжного балансу; здійснити порівняльний аналіз щойно перелічених, а також інших кількісних характеристик, темпів і пропорцій України та інших країн згідно з прийнятим Статистичним бюро ООН проектом міжнародних порівнянь.

Для дослідження економіки країни на підставі показників СНР використовують моделі, які враховують вплив на економіку ВВП і змін у функціонуванні окремих секторів національної економіки, співвідношення між сукупними видатками на споживання та інвестиції, урядових видатків, зарубіжних операцій. При цьому враховують зв’язки, що визначають параметри процесу кругообігу доходів і видатків у окремих економічних секторах.

На цій основі формуються критерії, будуються моделі, які відображають рівень видатків, що регулюють наміри різних секторів при певному рівні ВВП. До більшості моделей входять такі екзогенні (задані ззовні) змінні, які мо вого регулювання, наприклад урядові видатки і податки. Якщо структура економічного процесу відома заздалегідь, державні органи впливають на значення цих змінних, можуть зробити екзогенні змінні такими, що відповідають наперед передбаченим цільовим показникам.