9.4 Міграційні зрушення в контексті розвитку ринку праці

Міграція робочої сили - це головний вид як зовнішньої, гак і внутрішньої міграції, причому в країнах розвиненої рин­кової економіки міграція є результатом співвідношення між пропозицією робочої сили і попитом на неї, що склалося на ринках праці різних регіонів чи різних країн. Хоча зміни мож­ливостей зайнятості відіграють вирішальну роль у формуванні міграційного обміну робочою силою між окремими країнами і регіонами, а напрямки міграційних потоків - досить стабільні, міграція робочої сили, як свідчить аналіз обсягів і потоків міжнародних міграцій за 1950 - 1990 рр., надзвичайно рідко є безпосереднім відгуком на ринкові коливання, її обсяги кори­гуються урядовими заходами, спрямованими перш за все на збалансування пропозиції робочої сили з боку власного насе­лення з наявними в країні робочими місцями. Якщо говорити про більш дрібні територіальні системи, то місцеві органи вла­ди за допомогою економічних важелів або заохочують притік працездатного населення, або навпаки протидіють йому.

В умовах значного структурного безробіття міграція є ефективним способом регулювання ринку праці, причому імміграція (в широкому розумінні, тобто взагалі притік населен­ня із-за меж територіальної системи) сприяє забезпеченню ро­бочою силою тих виробництв і підприємств, що не користують­ся попитом з боку корінного населення, а еміграція призводить до зростання рівня зайнятості або за рахунок прямого відпливу представників тих професійних груп, що не користуються попи­том на місцевих ринках праці, або «внаслідок еміграції конкурен­тоспроможних прошарків населення і заповнення з'явившихся вакансій тими, хто не міг на це розраховувати за інших умов.

Еміграція взагалі сприяє скороченню пропозиції робочої сили, якщо мається на увазі незворотний відплив населення (як, наприклад, донедавна міграція "село - місто") і відповідно імміграція - зростанню загальної чисельності трудоактивного населення. Але до таких наслідків призводить або існування досить масштабного потоку міграцій в одному напрямку (на­приклад, з Вінниччини до Києва та інших престижних міст), або "залповий викид" мігрантів (наприклад, за межі держави внаслідок відкриття "залізної завіси", екологічної катастрофи, соціально-економічних катаклізмів тощо). Справа, однак, в то-муі що в сучасних умовах, коли ринки праці більшості країн світу, включаючи країни близького зарубіжжя, вже насичені власною робочою силою, урядові заходи протидіють в'їзду іно­земців з правом роботи на необмежений строк. Реальною може бути головним чином зворотна міграція.

Зворотна міграція взагалі у світі в широких масштабах спостерігається тільки після другої світової війни. Як демоеко-номічне явище цей вид міграції являє собою повернення на баїьківшину після перебування й країні імміграції, коли одні групи замінюються іншими. Пізніше мігранти, що повернули­ся додому, можугь знов емігрувати на певний строк або назав­жди, причому аналіз міжнародних по'юків первинної і вторин­ної міі ранії не виявляє зв'язку між її напрямками, хоча фор­мування стабільних міграційних потоків, особливо зовнішніх, є насамперед наслідком саме зворотної міграції. Взагалі не­обхідно зазначиш, що зворотна ми рація характерна головним чином для міжнародного обміну робочою силою; внутрішні по-юки мають більшою мірою посіїйний характер.

Зворотна міграція максимально відбиває наявнісгь полігичпих у згоджень між державами і можливість вільного обігу робочої сили в межах єдиного ринку праці. Під дією цих регуля­торів відбувається оберт робочої сили, наприклад, між Україною і певними ренонами Сибіру, Далекого Сходу, Африки тощо. Аж до теперішніх часів основним напрямком зворотної міграції (і в межах колишнього СРСР, і з Так званими країнами далекого за-рубі/кжя) був первинний виїзд робочої сили з Україні! з наступ­ною ротацією ошшх груп (тих, що повернулися) новими. Про це свідчагь хоча б відомості про масштаби трудової діяльності ук­раїнських громадян у країнах Східної Європи і навпаки - іно­земців в Україні. Якщо другий контингент ледь налічує 20000 осіб (причому гретина працюючих в Україні іноземців -в'єтнамці), то за непрямими оцінками чисельність громадян Ук­раїни, то працюють нині за кордоном, перевищує 600000.