6.1.5 Типи ринків праці

Типи ринків праці можна розглядати а різних точок зору. Це пов”язано зі складністю ринкової системи господарювання та притаманних їй відносин, які стосуються всього комплексу економічних. політичних, соціальних, правових, моральних, психологічних та інших аспектів життєдіяльності людини і суспільства.

Розрізняють такі структурні ознаки класифікації ринків пра­ці територіальний, соціальний, професійний підходи; ланки суспільного виробництва; кількісне співвідношення покупців та продавців товару "робоча сила"; умови конкуренції.

З точки зору територіального підходу бувають ринки праці:

• внутрішній — місцевий, регіональний, національний;

• зовнішній — транснаціональний та світовий.

В залежності від соціального підходу виділяють ринки:

• робочих кадрів (працівників переважно фшичноі праці);

• спеціалістів та менеджерів (працівників переважно нефізичної праці).

Залежно від професій розрізняють ринок, наприклад, вер­статників, зокрема, токарів, шліфувальників і т. п.

З точки зору ланки суспільного виробництв виділяють рин­ки праці:

• внутрішньофірмовий, тобто ринок праці підприємства, фірми. установи, організації тощо;

• галузевий;

• національний. Даний тип ринку праці співпадає з одной­менним типом ринку за територіальною ознакою.

З точки зору умов конкуренції розрізняють ринки праці:

• необмеженої конкуренції (повної конкуренції, вільний ри­нок);

• обмеженої конкуренції (неповної конкуренції). Кожному з типів ринків притаманний свій механізм ціноут­ворення в залежності від співвідношення попиту та пропозиції. Кожному з типів ринків в певний період часу відповідають свої шкали та графіки попиту і пропозиції робочої СИЛИ,

Коментуючи наведену тут класифікацію типі» ринків праці, звернемо увагу на деякі моменти. По-перше, відносини купівлі-продажу робочої сили безперервні від моменту найму працівників аж до їх звільнення.

По-друге, розглядаючи класифікацію ринків праці залежно від кількісного співвідношення суб'єктів, треба мати на увазі, що під продавцями робочої сили розуміють як індивідуальних наійманих працівників, так і їх спілки. Донедавна за умов адміністративно-командної економіки в Україні ринок праці виступав у формі монополії, при якій безлічі продавців робочої сили протистояв по суті один покупець — держава, що була єдиним власником засобів виробництва. Сьогодні формують­ся нові категорії роботодавців. Тому вже можна говорити про частковий перехід до такої форми ринку праці, як олігополія, при якій обмеженій кількості роботодавців (блиаько 5-7) про­тистоїть велика кількість претендентів на робочі місця. Ця фор­ма ще близька до абсолютної монополії, без ліквідації якої не­можливо сформувати дійовий, повноцінний, високоефективний ринок праці. Його бажано в перспективі розвивати в напрямку поступового переходу від олігополії до обопільної поліполії.