7.3. Методи визначення наявності нелегального ринку та оцінки його масштабів

Фахівці з проблем зайнятості і рівня життя чи не всіх міжнародних організацій пріоритетним завданням вважають вимірювання неформального сектора економіки. Розробці і ап­робації необхідного методичного забезпечення присвячені чис­ленні семінари і сімпозіуми, що систематично провадяться під егідою таких впливових структур, як Світовий банк, МОП. Зокрема, на семінарі з проблем вимірювання і моніторінгу не­формальної економіки, що був проведений в квітні 1983 р. Об'єднаним Віденським інститутом, на базі загальних принципів діагностики цього сектору розглядались методи вимірювання обсягів виробництва, доходів і зайнятості на чорному ринку прані.

Не зупиняючись докладно на методах оцінки інших об'ємних показників, необхідно зазначити, що для оцінки зай­нятості в неформальному секторі економіки міжнародна статистика використовує прямі і непрямі методи.

Найбільш очевидні, зрозуміло, прямі методи, які потенційно можуть забезпечити докладну і точну інформацію. Во­ни спираються на дані різних типів спеціальних обстежень (домогосподарств, робочої сили тощо) і наступний сумісний аналіз результатів. Згадані обстеження поширені в більшості економічно розвинених країнах з метою вимірювання як не­формального сектора в цілому, так і окремих його компонентів. Однак результати залежать від формулювання питань, і їх проведення потребує наявності фахівців високої кваліфікації (на різних стадіях: формування анкети, побудови вибірки, прове­дення інтерв'ю, аналізу результатів); тобто проведення прямих обстежень потребує значною фінансового і кадровою забезпе­чення. Крім того, на результати таких обстежень впливає ступінь щирості респондентів (опитуваних). Наприклад, ціла серія обстежень, проведених протягом 1995 р. в Україні при підтримці міжнародних організацій, давала приблизно однакові результати: про свою незареєстровану діяльність свідчило при­близно 5% респондентів, хоча аналіз доходів, витрат і спожи­вання давав принципово іншу картину.

Результати прямих обстежень і їх аналіз можуть бути пристосовані як база вимірювання не тільки загальних обсягів продукції, що тут виробляється, а й обсягів кримінальною сек­тора. Наприклад, виходячи з даних про доходи і їх джерела, про зайнятість респондентів, можна зробити певні припущення щодо ступеня їх залученості не тільки до нелегальної еко­номіки, а й до кримінальних структур.

Результати перевірок, які є майже обов'язковими (зок­рема тих, що спираються на аналіз відповідності чи невідповідності між вимірюванням доходу за чеками та подат­ковими деклараціями або на перехресні методи аналізу різних даних), також дають багату інформацію щодо обсягів та струк­тури нелегальної економіки. Особливо ефективним у цьому плані є сполучення прямих обстежень з фінансовими пе­ревірками, поширених у більшості країн для виявлення недекларованих прибутків. Побоювання санкцій за неправдиві відповіді інтерв'юєру забезпечує в таких випадках більш висо­ку вірогідність порівняно із звичайними вибірковими обсте­женнями. Хоча і при такому комбінованому підході зберігається ймовірність численних випадків приховування прибутків, особливо тих, що надходять у натуральній або готівковій формах.

Непрямі методи оцінки масштабів нелегальної зайнятості спираються на чотири групи підходів:

*аналіз розбіжностей в офіційних статистичних даних;

*аналіз загального стану ринку праці і його сегментації;

аналіз дієвості системи соціального захисту і доходів населення;

фінансово-грошовий аналіз.

Перша група кількісних непрямих методів використовує протиріччя в офіційних статистичних даних, насамперед між обсягами виробництва і споживання сукупного суспільного продукту, валового внутрішнього (національного) продукту чи національного доходу. Аналіз може виконуватися за об'ємними показниками країни в цілому, сімей або окремих демог­рафічних груп, товарів підвищеної значущості.

У першому випадку масштаби тіньової економіки віддзеркалюють протиріччя між загальним обсягом споживання і оцінками його виробництва, яке визначається на базі їх реконструкції за сумою та структурою податків. Простота цього підхо­ду, однак, не компенсує притаманних йому серйозних недоліків. Зокрема ігнорується можливість купівлі товарів та послуг поза рсєстрацією, тобто в нелегальному секторі, зроблених за рахунок як легальних, так і нелегальних доходів. Ще істотнішими можуть бути помилки, пов'язані з невірною інтерпретацією перевищен­ня реконструйованих видатків над доходами, що насправді може бути обумовлене дією таких чинників, а саме:

- витратами легальних доходів, які внаслідок недоліків обстеження лишилися поза увагою;

- витратами нелегальних доходів;

- витратами доходів від кримінальної діяльності;

- витратами доходів минулих періодів.

Друга група непрямих кількісних методів спирається на можливість оцінки масштабів тіньової економіки за результата­ми емпіричного аналізу зайнятості і розподілу зайнятої робочої сили. Тобто за результатами аналогової ідентифікації секторів з найбільш поширеною нелегальною зайнятістю (зокрема з домінуванням малих підприємств і розрахунків у готівковій або натуральній формі). Формування гіпотез щодо аналогового кількісного визначення зайнятості в цих секторах можливе на оспові загальних уявлень стосовно недооцінки доходів, рівня прихованого безробіття і співвідношення реальних доходів з прожитковим мінімумом і вартістю споживчого кошика.

Третя група непрямих кількісних методів спирається на результати аналізу чисельності і питомої ваги населення, охоп­леного різними системами соціального захисту, що є особливо ефективним при наявності особистих рахунків; важливу роль відіграють також результати аналізу даних за категоріями пра­цюючих, які одержують надто низькі доходи.

Четверту група передбачає використання економетричних моделей.

7.4 Масштаби зайнятості в тіньовій економіці різних країн світу

Масштаби тіньової економіки і відповідно обсяги зайня­тості в цій сфері визначити надзвичайно складно, оскільки відповідна інформація не подається ані до статистичних, ані до податкових служб. Однак за непрямими оцінками обсяги всіх видів тіньових економічних операцій складають від 3 до 8% внутрішнього валового продукту Сполучених Штатів, Англії, Німеччини, від 7 до 9% - Франції, від 9 до 10 - Канади. Особ­ливо високий рівень розвитку тіньового ринку праці спос­терігається в Італії, де він охоплює переважно сферу будівниц­тва та послуг і сягає майже 30% ВВП.

Для країн Латинської Америки та Східної Європи, з їх незбалансованим соціально-економічним розвитком, характер­ний відносно високий рівень зайнятості в тіньовій економіці. Зокрема, згідно з оцінками Міжнародною Бюро праці США на початку 90-х рр, саме в цьому секторі було сконцентровано біля 30% міської робочої сили країн Латинської Америки.

7. 5 Фундамент існування тіньового сектора економіки на тенденції його розвитку в Україні

Базою формування і розвитку нелегального ринку праці е приватна власність (головним чином, нелегальна), яка дозво­ляє одержувати прибуток без відповідної реєстрації. З цього аж ніяк не виходить, що приватизація є напрямком поширення чорного ринку. В умовах нормального податкового режиму (йдеться як про податкові ставки, так і про контроль за спла­тою податків) приватна власність є альтернативою чорному ринку, а справжнім поживним грунтом є нелегальна приватна власність у колективній або державній. Типовим прикладом є широко відомі "ліві" цехи в промисловості колишніх Закавказьких республік СРСР. До речі, в тодішній Україні саме в цій галузі, що традиційно концентрує до 40% працюючих, чорний ринок був дуже обмеженим.

Найбільш поширеною нерегламентована зайнятість була (та ц лишилась) у будівництві (сезонно), побутовому обслуговуванні, громадському харчуванні, торгівлі, охороні здоров'я. У цих галузях набагато нижча за середню по країні заробітна пла­та, що в сполученні з очевидною можливістю і доступністю додаткових прибутків прямо стимулює до цього населення.

Економічні зміни в країні торкнулися і цієї сфери. Зберігши своє значення в традиційних галузях економіки і регіонах, чорний ринок помітно поширив сферу свого впливу, охопивши деякі додаткові області. Значне зростання його мас­штабів відбулося насамперед за рахунок стихійних форм торгівлі та валютного обміну, особливо пов'язаних з комерційними поїздками за кордон. Ця сфера діяльності не стільки поглинає значні маси незайнятого населення, скільки є своєрідною додатковою зайнятістю численних груп, яка забез­печує належний життєвий рівень.

До речі, сам рівень нашого життя, зокрема споживання, його співставлення із середньою офіційною заробітною платою в країні беззаперечно доводить існування надзвичайно пошире­ного чорного ринку праці.

Питома вага оплати зареєстрованої трудової діяльності постійно скорочується: вже в 1994 р. її внесок до сімейного бюджету був нижчим за доходи від присадибних ділянок та інших джерел. Зрозуміло, що за таких умов населення вимуше­не шукати додаткову зайнятість: затрати робочого часу на ро­боту за наймом складають 60,1% загальних затрат робочого ча­су чоловіків і 47,1% - жінок.

За даними обстеження TACIS біля третини працюючих має додаткову роботу і відповідно додаткові доходи'.

Головними видами додаткової зайняюсті традиційно є праця на земельних ділянках (кінець серпня - час проведення обстеження - період особлиио інтенсивних сільгоспробіт), пра­ця в інших (крім оснопного місця роботи) підприємствах і ор­ганізаціях та зайнятість у тіньовій економіці. При цьому 29,3% тих, хто має додаткову роботу використовує обладнання основ­ного місця роботи.

Праця на земельних ділянках, які мають нині 77% усіх сімен України, є традиційною сферою трудової діяльності в Ук­раїні, з її сприятливими природно-кліматичними умовами і ро­дючими землями. Але із формуванням ринкової економіки поширення неповної зайнятості в поєднанні з лібералізацією дер­жавної земельної політики сформували пріоритетне значення праці на земельних ділянках. Витрати часу на їх обробку скла­дають 35,1% сумарних чоловічих і 50,9% сумарних жіночих вит­рат робочого часу, тобто жінки більше працюють на земельних ділянках, ніж за наймом³.

Цілком зрозуміло, що в умовах, коли офіційна заробітна плата за своїм розміром не може забезпечити належний добробут, та ще й часто-густо її сплата затримується на кілька місяців, і то­му навіть наявність додаткової офіційної зайнятості не дозволяє придбати все необхідне для життя, значні групи населення чер­пають доходи з не зовсім легальних джерел. Йдеться не тільки і не стільки про повністю кримінальні види діяльності, скільки про випадкове чи систематичне виконання трудових функцій, резуль­тати яких приховуються від оподаткування та реєстрації. Водно­час бідність підштовхує людей до нелегального сектора.

1 Обстеження "Зайнятість і рівень життя в міських сім'ях Ук­раїни" проведено "TACIS Еmрloyement Sегvісе" і Міністерством праці України в серпні - вересні 1995 р. в ЗО містах і 11 селищах міського типу, включаючи Київ, Київську, Дніпропетровську та Рівненську об­ласті; опитано 2013 домогосподарств, які нараховують 5105 респон­дентів у віці 15 - 70 років.

² Доходи та витрати домогосподарств України. Літо 95: (Інфор­мація про вибіркове оціночне обстеженню). - К., 1996.

Існування зайнятості в тіньовому секторі економіки, яка включає приховування від оподаткування результатів дозволе­ної законодавством діяльності і власне кримінальну діяльність, об'єктивно зумовлене можливістю одержання більших доходів, ніж у легальному секторі. Високі ставки оподаткування в поєднанні зі слабким контролем за сплатою податків та поб­лажливим ставленням до цього суспільної думки, нарешті, май­же повна відсутність безготівкового і грошового обігу за участю фізичних осіб створюють вагомі передумови до розвитку тіньового сектора економіки України. Хоча дійсні його розміри невідомі, певною оцінкою може служити зізнання Національного банку країни в тому, що біля 40% готівкового грошового обігу відбувається поза його контролем. Українські експерти та фахівці Світового банку оцінюють тіньовий сектор 50 - 60% ВВП країни (для порівняння: в жодній з індустріаль­них країн, крім Італії, де він дорівнює 30%, відповідний показ­ник не перевищує 10% ВВП).

Безперечним доказом масового приховування доходів є двократне перевищення видатків над доходами обстежених домогосподарств. За даними це перевищення сягає 2,5 рази.

Ймовірно, більша частина "зниклих" з ринку праці про­тягом 1990 - 1995 рр. 2 - 2,5 мли. чол. реалізують свою трудову активність саме в тіньовій економіці. Але надзвичайно важли­вим є те, що переважна частина зайнятих у цьому секторі ма­ють ще одне, легальне, зайняття або ж зареєстровані як без­робітні. Тіньова економіка стає основним полем діяльності ши­роких мас населення не внаслідок відсутності вакансій в ле­гальному секторі, а внаслідок низького рівня офіційної оплати праці та невідповідності роботи, що пропонується, самооцінці.

Оцінюючи наслідки поширення зайнятості в тіньовій еко­номіці України, необхідно відзначити таке.

1. Забезпечується можливість одержання доходів, не­обхідних для життєдіяльності широких верств населення.

2. Враховуючи тісні внутрішньосімейні зв’язки, прита­манні Україні, і практично повну відсутність помітного маєтно­го розшарування в межах однієї родини, можна стверджувати, що нелегальна зайнятість забезпечує добробут не лише тих, хто безпосередньо нею зайнятий, а й перерозподіляє частину коштів на користь непрацездатних членів родини. Таким чи­ном реалізується, хоча і поза сферою діяльності держави, соціальний захист тих, хто з різних причин не може самостійно забезпечити себе засобами існування.

3. Переважна орієнтація на тіньову економіку призво­дить до того, що ціле покоління втрачає нормальну систему соціальних орієнтирів, нормальну мотивацію до праці тощо. Це особливо яскраво відбивається саме на молоді, з її посиленими реакціями і психологічною неврівноваженістю.

4. Як правило, незареєстрована діяльність відзначається надто високою інтенсивністю, частими порушеннями норм охорони праці і взагалі відбувається в умовах, далеких від нор­мальних. Це особливо характерне для тих видів діяльності, які повністю або переважно приховуються від реєстрації. Така си­туація неминуче відбивається на стані здоров'я тих, хто ними зайнятий.

5. Існування нереєстрованих доходів неминуче поглиб­лює рівень маєтного розшарування.