logo
Лекції по УТР(Задорожна)

74 Принципи державної міграційної політики

Можливі дії української держави по відношенню до міграції кваліфікованої робочої сили повинні спиратися на два основні принципи: суверенне право кожної країни вирішувати, хто може в'їхати на її територію, і право кожної людини на еміграцію. Це зумовлює принципово різні дії країни-донора і країни-реципієнта по відношенню до цього процесу, зокрема склад заходів української імміграційної та еміграційної політи­ки. Країна імміграції може проводити селективну політику, тобто вживати обмежуючі заходи до одних груп і заохочувальні - до інших груп населення. Тобто Україна має визначити для себе систему пріоритетів (професійних, вікових, етнічних то­що). Щодо країни-донора, то її зусилля в цій сфері мають спрямовуватись на підтримку людей, що бажають набути висо­ку кваліфікацію та залишитись у країні (через систему кредитів, податкових пільг, строкових умовних контрактів тощо).Оцінюючи Проблему біженців і її вплив на формування державної міграційної політики, необхідно зазначити, що обов'язком країни, яка надала притулок, в усьому світі вва­жається хоча б часткове відшкодування втраченого майна. Відповідно не викликає сумнівів першочерговість визначення статусу осіб, що звернулися за притулком, пільг, на які вони можуть претендувати, та статусу мігранта в період між звернен­ням та одержанням юридичного свідоцтва, що легалізує біженця. Існує три напрямки дій по відношенню до біженців: - вільна репатріація;

- поступове переміщення біженців до третіх країн;

- інтеграція в країни першого притулку, що означає вирішення проблем житла, майна і роботи.

Зрозуміло, що найгуманнішою є саме третя концепція. До речі, вона є й найефективнішою. Для осмислення цієї тези необхідно відмовитися від поширеної тези: біженці є виключно нещасні люди, що потребують державної допомоги і розрахову­ють виключно на неї. Насправді ж ситуація є принципово іншою, оскільки біженцями стають досить рішучі люди, які в майбутньому прагнуть зайняти пристойне місце в суспільстві.

75 Загальна характеристика зовнішньоміграшйного руху в Україні

Процес зовнішньоміграційного руху в Україні протягом ос­танніх років зазнав значних змін. Якщо перед початком періоду пе­ребудови в Україні спостерігалося практично нульове сальдо зовнішніх міграцій при значному міграційному обороті, то з розпа­дом СРСР ситуація почала стрімко змінюватися. Увага широких верств була прикута до змін результативності зовнішньоміграційного руху, тобто спочатку до швидкого (в 6,5 рази за розрахунковим саль­до протягом 1989 - 1992 рр.) зростання сальдо міграції, а потім не менш стрімкого його зменшення аж до від'ємної величини. Проте може більш вагомим є стале зниження міграційного обороту (протя­гом 1989 - 1995 рр. - більше ніж втричі): якщо 1989 р. 28 осіб з кож­ної 1000 населення України брали участь в обміні з іншими країна­ми (зрозуміло, переважно з іншими республіками СРСР), то 1995 р. -тільки 9. •

.