logo
Лекції по УТР(Задорожна)

9.8 Активна політика зайнятості

ЩЕ в 50-х рр. у так званій "шведській моделі" (або мо­делі Райна-Мейднера) термін "активна політика зайнятості" використовувався для того, щоб показати, що інвестиції в політику зайнятості зростають у часи економічного спаду і зменшуються в періоди економічного підйому. Таким чином підтримується необхідна рівновага ринку праці, коригуївання обсягу додає йому гнучкості та дозволяє уникнути потенційно інфляційних" вузьких місць". На відміну під цього "пасивна" політика зайнятості була спрямована для пояснення безробіття та пов,язаної з ним системи фінансової допомоги

Останнім часом зміст обох термінів набув принципово іншого значення Активні методи підтримки ринку праці передбачають діяльність держави спрямовану на скорочення рівня безробіття як такого тобто на забезпечення можливості реалізації своєї трудової активності всім громадянам а відповідно на забезпечення повної зайнятості всього трудового населення країни Оскільки головною причиною безробіття є невідповідність пропозиції робочої сили потребі в ній активна політика спрямована на подалання або принаймні зменшення цієї незбалансованості

Тобто активна політика складасться із заходів, спрямованих на підвищення конкурентноспроможності робочої сили Забезпечення якісноївідпвідності робочої сили і робочих місць (у прсторі і в часі), нагнітанню попиту на робочу силу з боку як приватного, так і держаиного сектора економіки Фінансується активна політика головнимчином за рахунок цільових асигнуваньцентрального та місцевих бюджетів

Напрямки активної політики:

* створення нових робочих місць;

* професійна підготовка та перепідготовкака робочої сили;

громадські робити.

Політика держави, спрямована на стимулювання створення нових робочих місць, може здійснюватись шляхом як економічних, так і адміністративних дій. Прикладом перших є різноманітні дотації та пільги підприємцям, які створюють нові робочі місця. Прикладом других є, приміром, вимога збережен­ня існуючої кількості робочих місць при приватизації об’ктів державної власності, передбачена в програмах Іспанії, Німеч­чини, Польщі тощо. Сюди також відносяться пільги по одержанню громадянства в Канаді або США при створенні робочих місць або інвестуванні коштів в економіку країни (що власне є тим самим).

Професійна підготовка та перепідготовка робочої сили здійснюється цілим рядом струкгур як приватних, так і державних. Проте при формуванні відповідної стратегії треба мати на увазі можливі пртиріччя між потребами в робочій силі певної якості і правом кожної людини одержувати саме ту прфесію, яку вона бажає. Можливим вирішенням цього протиріччя є досвід Німеччини. Там, по-перше центри профорієнтацііїмають прогнози щодо ймовірностней прцевлаштування та заробітків по широкому колу профессій, а по-друге, мають дуже детальну інформацію щодо кожного навчального закладу: не тільки стосовно переліку професій, які які можна одержати, а й стосовно провідних викладачів. Таким чином, кожна людина має мож-ливість вільно оброати собі місце навчання тяа професію, але цей вибір робиться (чи принаймі може робитися) цілком свідомо, спираючись на змістовні дані. Не можна нехтувати й тією обста-виною, що в Німеччині система підготовки кадрів функціонує під егідою не Міністерства освіти, а Міністерства праці.

Окреме питання - громадські робот. Оскильки оргіанізація громадських робіт передбачає створення додаткових робочих місць (не принципово, на кого саме вони зорієнтовані), цей напрямок політики ринку праці безумовно має нале­жати до активної політики. Але треба мати на увазі, що забез­печується певною мірою квазізайнятість - жодна людина не сприймає свою участь у громадських роботах як нормальну тру­дову діяльність. Практично всі розглядають її як можливість одержання доходів, вищих за звичайну допомогу по безробіттю. Тому організацію громадських робіт можна розглядати як проміжний між активною та пасипною політикою.

На додаток треба звернуги увагу на позицію Світового банку, який розглядає участь у громадських роботах як своєрідну перевірку трудової активносгі безробітного, як мож­ливість відокремлення тих, хто дійсно хоче знайти роботу, від тих, хто реєструється в службах зайнятості виключно для одер­жання допомоги по безробіттю.