2.4 Сучасні моделі ринку праці

Зрозуміло, що кожна країна має свою власну соціально економічну стратегію, свою власну систему пріоритетів, її на­селення характеризується особливою ментальністю, особливим рівнем професійної та освітньої підготовки. Нарешті, в кожній країні існує специфічне культурне середовище, історичні тра­диції, а відповідно ринок праці кожної держави має свої власні, тільки йому притаманні риси. Проте, якщо абстрагуватися віл випадковостей, можна виділити три найпоширеніші моделі; патерналістську, соціал-демократичну і ліберальну.

Патерналістська модель ринку праці. Головною ознакою цієї моделі є опікування працеємця працедавцем. Найбільш цілісно ця модель реалізована в Японії, де її фундаментом став довічний найм. Система довічною найму передбачає гарантії зайня­тості працюючим аж до пенсійною віку, зростання всіх видів виплат відповідно до стажу роботи. Так, наприклад, в обробній промисловості середній розмір заробітної плати працівників 50 -54 років в 2,6 рази перевищує первинну ставку молоді (18 - 19 років), у торгівлі - в 3,2 рази, в сфері обслуговування - в 2,8. Та­ка система передбачає переважну підготовку і перепідготовку

Років відбувається в середньому 3-4 планових переміщення працюючого на нове місце роботи в межах фірми.

Орієнтація на трипале використання найманих працівників зумовлює прагнення працедавців вирішувати проблеми надлишкової робочої сили не за рахунок звільнень, а за рахунок скорочення робочого часу (переводу на умови неповної зайнятості), переводу за взаємною згодою на дочірні підприємства або підприємства іншої фірми. Однак тимчасові працівники, що не мають статусу довічного найму (їх питома вага складає біля 35%), правами кадрових працівників не користуються і при економічному спаді звільняються.

Система довічного найму поширена тільки на великих середніх підприємствах, малі підприємства звичайно ж такого не мають.

Необхідно додати, що тривалість робочого року в Японії найбільша серед економічно розвинених країн. Відпустку ,навіть зумовлену законодавством і контрактом, наймані працівники майже ніколи не використовують повністю. Умови життя - надто відрізняються від європейських і навіть українських стандартів. Можна сказати, шо це модель, яка може бути реалізована в дуже специфічному ментальному середовищі. Не випадково, останнім часом молодь., особливо та, що здобула освіту за межами Японії (головним чином в університетах США) не погоджується на контракти довічного найму.

Соціал-демократична модель. Еталоном соціал-демократичної моделі є ринок праці в Швеції , де власне і було сформовано на рубежі 40-50-х рр. Р. Майднером і Г. Реном цю концепцію, що спирається на проведення державою активної політики ринку праці. На підготовку і перепідготовку кадрів , на створення нових робочих місць Швеція витрчає більше коштів, ніж будь-яка країна ОЕСР, економлячи на соціальному відшкодуванні збитків своїх громадян у наслідок безробіття.

Основні елементи шведської моделі ринку праці.

1. Непрямі податки на товари та послуги , які перешкоджають швидкому зростанню попиту та інфляції., стимулюють банкрутство нерентабельних підприємств. Зростання прибутків стримується з метою уникнення інфляційної конкуренції між високоприбутковими підприємствами.

2. Рівнісіь оплати рівної праці поза залежністю від фінан­сового стану підприємства. Це примушує менш прибуткові підприємства скорочувати чисельність працівників чи взагалі припиняти свою діяльність, а більш прибуткові - платити ни­жче можливого для них рівня.

3. Сполучення низької інфляції та повної зайнятості в до­вгостроковій перспективі, зокрема за рахунок субсидій під­приємствам на утримання неконкурентоспроможних праців­ників чи надання їм робочого місця в державному секторі.

4 .Селективна державна підтримка зайнятості в неефек­тивних сферах економіки, які забезпечують соціально необхідні послуги.

5. Шведська модель ефективно працювала протягом 25 років - до середини 70-х, коли різко зросла інфляція, збільшив­ся національний борг. Трикратна девальвація національної ва­люти (в 1981 р. - на 10%, в 1982 і 1985 рр. - на 16%), зростан­ня ефективності роботи експортно зорієнтованих галузей (ма­шинобудування і автомобільної промисловості) пожвавили шведську економіку, і знов спостерігався низький рівень безробітгя, помірна інфляція, стабілізація державного бюджету. Проте новий спад, який стався 1991 р, говорить про не­обхідність принципового коригування шведської моделі

Ліберальна модель. Ця модель поширена в США, Канаді, Австралії. Для неї характерні яскраво виражена децент­ралізація, яка пов'язана із федеральним устроєм країни і відповідним існуванням у кожному штаті власного законодав­ства щодо зайнятості, допомоги безробітним, фондів страху­вання на випадок безробіття (внески підприємств і працівників до фондів штатів і федерального фонду диференційовані).

Робоча сила в цих країнах вирізняється високим рівнем мобільності. Цим пояснюється те, що професійна кар'єра пов'язана звичайно зі зміною місця роботи, а при скороченні потреб у робочій силі працедавці (на відміну від японських) вдаються до звільнень, а не до переводу на режим неповної зайнятості. За оцінками, біля 10% працюючих у США (в тому числі 20 – 40% молоді) щорічно змінюють професію. За даними 1986 р. 62% населення США переміщалося в інші райони в межах одного й того ж штату (в Японії того ж року змінили місце проживання 2,6%). Унаслідок цього безробіття в ліберальній моделі виникає набагато частіше, тобто тривалість безперервного періоду, протягом якого пересічний громадянин має робоче місце, – значно коротша за інші моделі, але й тривалість безробіття також менша. Ліберальна модель є найбільш динамічною і відповідно найбільш адаптованою до сучасного стану розвитку економіки.