6.3 Неповна зайнятість як специфічна форма гнучкої зайнятості

У контексті гнучкого ринку праці необхідно виділити неповну зайнятість, якій притаманні типові риси нестандартної зайнятості. Не повторюючи вже наведеного визначення неповної зайнятості, необхідно визначити дві її суттєві риси.

Перша. Неповністю зайнятими в принципі можуть вважатися лише особи найманої праці; не можуть відноситися до цієї категорії самозайняті або допомогаючі члени родини, навіть якщо вони працюють менше нормативно визначеної тривалості робочого дня(тижня).

Друга. Неповна зайнятість відноситься до регулярної неповної зайнятості, тобто працюючий для того, щоб бути визнаним неповністю зайнятим, повинен кожного тижня (рідше місяця) працювати менше нормативної тривалості робочого періоду.

Нормативного порогу тривалості робочого тижня, від якого відраховується неповна зайнятість, не існує в більшості країн. Лише у Франції є точне визначення: працюючими неповний робочий час вважаються ті, хто працює на 20% менше нормативної тривалості робочого часу (39 годин на тиждень або169-на місяць). В умовах відсутності законадавчих норм використовуються емпіричні критерії. У більшості країн(США, Японія, Австрія, Норвегія, Швеція)- це 35 годин на тиждень, в Канаді та Франції - 30 годин, в ФРН – 37. У деяких країнах (Великобританія, Італія, Бельгія) неповністю зайнятими вважають тих, хто сам заявив , що працює неповний час.

Що дає неповна зайнятість суспільству? Чому для суспільства в цілому ліпше тримати двох працюючих на поло винній зайнятості і платити кожному допомогу по частковому безробіттю, ніж звільнити одного, забезнечивши нормальний робочий режим другому?

Дня відповіді треба а розглянути соціальні наслідки безробіття, насамперед соціальну деградацію та психологічну дез­адаптацію тих, хто протягом тривалого часу (принаймні більше 6 або 12 місяців) не має роботи. Крім того, не можна нехтува­ти тим, то в умовах навіть неповної зайнятості зберігається прфесійно-кваліфікаційна підготовка, конкурентноспроможність робочої сили. В умовах повного безробіття цього досягнути принципово неможливо. Таким чином, якщо навіть су­то економічних аргументів за поширення неповної зайнятості як альтернативи безробіттю немає, то спеціальні аргументи видають неспрстовними.

Проте на фоні поширення різних форм неповної зайнятості відбувається надзвичайно цікавий і важливий з точки зо­ру управління ринком праці процес. Більшість людей використовують час не для відпочинку, а для роботи й іншому місці. Тобто поширення неповної зайнятості (якщо, звичайно не йдеться про вимушену неповну зайнятість як аль­тернативу безробіттю) часто-густо супроводжується розвитком вторинної зайнятості. Це зумовлене прагненням достатньо ши­роких верств населення орієнтуватися не на одну фірму, а на декілька, дозволяє певною мірою послабити наслідки циклічності в розвитку кожної компанії. Згадуючи відоме англійське прислів'я, можна сказати, що вони не згідні тримати всі яйця в одному кошику.