7.3. Методи визначення наявності нелегального ринку та оцінки його масштабів
Фахівці з проблем зайнятості і рівня життя чи не всіх міжнародних організацій пріоритетним завданням вважають вимірювання неформального сектора економіки. Розробці і апробації необхідного методичного забезпечення присвячені численні семінари і сімпозіуми, що систематично провадяться під егідою таких впливових структур, як Світовий банк, МОП. Зокрема, на семінарі з проблем вимірювання і моніторінгу неформальної економіки, що був проведений в квітні 1983 р. Об'єднаним Віденським інститутом, на базі загальних принципів діагностики цього сектору розглядались методи вимірювання обсягів виробництва, доходів і зайнятості на чорному ринку прані.
Не зупиняючись докладно на методах оцінки інших об'ємних показників, необхідно зазначити, що для оцінки зайнятості в неформальному секторі економіки міжнародна статистика використовує прямі і непрямі методи.
Найбільш очевидні, зрозуміло, прямі методи, які потенційно можуть забезпечити докладну і точну інформацію. Вони спираються на дані різних типів спеціальних обстежень (домогосподарств, робочої сили тощо) і наступний сумісний аналіз результатів. Згадані обстеження поширені в більшості економічно розвинених країнах з метою вимірювання як неформального сектора в цілому, так і окремих його компонентів. Однак результати залежать від формулювання питань, і їх проведення потребує наявності фахівців високої кваліфікації (на різних стадіях: формування анкети, побудови вибірки, проведення інтерв'ю, аналізу результатів); тобто проведення прямих обстежень потребує значною фінансового і кадровою забезпечення. Крім того, на результати таких обстежень впливає ступінь щирості респондентів (опитуваних). Наприклад, ціла серія обстежень, проведених протягом 1995 р. в Україні при підтримці міжнародних організацій, давала приблизно однакові результати: про свою незареєстровану діяльність свідчило приблизно 5% респондентів, хоча аналіз доходів, витрат і споживання давав принципово іншу картину.
Результати прямих обстежень і їх аналіз можуть бути пристосовані як база вимірювання не тільки загальних обсягів продукції, що тут виробляється, а й обсягів кримінальною сектора. Наприклад, виходячи з даних про доходи і їх джерела, про зайнятість респондентів, можна зробити певні припущення щодо ступеня їх залученості не тільки до нелегальної економіки, а й до кримінальних структур.
Результати перевірок, які є майже обов'язковими (зокрема тих, що спираються на аналіз відповідності чи невідповідності між вимірюванням доходу за чеками та податковими деклараціями або на перехресні методи аналізу різних даних), також дають багату інформацію щодо обсягів та структури нелегальної економіки. Особливо ефективним у цьому плані є сполучення прямих обстежень з фінансовими перевірками, поширених у більшості країн для виявлення недекларованих прибутків. Побоювання санкцій за неправдиві відповіді інтерв'юєру забезпечує в таких випадках більш високу вірогідність порівняно із звичайними вибірковими обстеженнями. Хоча і при такому комбінованому підході зберігається ймовірність численних випадків приховування прибутків, особливо тих, що надходять у натуральній або готівковій формах.
Непрямі методи оцінки масштабів нелегальної зайнятості спираються на чотири групи підходів:
*аналіз розбіжностей в офіційних статистичних даних;
*аналіз загального стану ринку праці і його сегментації;
аналіз дієвості системи соціального захисту і доходів населення;
фінансово-грошовий аналіз.
Перша група кількісних непрямих методів використовує протиріччя в офіційних статистичних даних, насамперед між обсягами виробництва і споживання сукупного суспільного продукту, валового внутрішнього (національного) продукту чи національного доходу. Аналіз може виконуватися за об'ємними показниками країни в цілому, сімей або окремих демографічних груп, товарів підвищеної значущості.
У першому випадку масштаби тіньової економіки віддзеркалюють протиріччя між загальним обсягом споживання і оцінками його виробництва, яке визначається на базі їх реконструкції за сумою та структурою податків. Простота цього підходу, однак, не компенсує притаманних йому серйозних недоліків. Зокрема ігнорується можливість купівлі товарів та послуг поза рсєстрацією, тобто в нелегальному секторі, зроблених за рахунок як легальних, так і нелегальних доходів. Ще істотнішими можуть бути помилки, пов'язані з невірною інтерпретацією перевищення реконструйованих видатків над доходами, що насправді може бути обумовлене дією таких чинників, а саме:
- витратами легальних доходів, які внаслідок недоліків обстеження лишилися поза увагою;
- витратами нелегальних доходів;
- витратами доходів від кримінальної діяльності;
- витратами доходів минулих періодів.
Друга група непрямих кількісних методів спирається на можливість оцінки масштабів тіньової економіки за результатами емпіричного аналізу зайнятості і розподілу зайнятої робочої сили. Тобто за результатами аналогової ідентифікації секторів з найбільш поширеною нелегальною зайнятістю (зокрема з домінуванням малих підприємств і розрахунків у готівковій або натуральній формі). Формування гіпотез щодо аналогового кількісного визначення зайнятості в цих секторах можливе на оспові загальних уявлень стосовно недооцінки доходів, рівня прихованого безробіття і співвідношення реальних доходів з прожитковим мінімумом і вартістю споживчого кошика.
Третя група непрямих кількісних методів спирається на результати аналізу чисельності і питомої ваги населення, охопленого різними системами соціального захисту, що є особливо ефективним при наявності особистих рахунків; важливу роль відіграють також результати аналізу даних за категоріями працюючих, які одержують надто низькі доходи.
Четверту група передбачає використання економетричних моделей.
7.4 Масштаби зайнятості в тіньовій економіці різних країн світу
Масштаби тіньової економіки і відповідно обсяги зайнятості в цій сфері визначити надзвичайно складно, оскільки відповідна інформація не подається ані до статистичних, ані до податкових служб. Однак за непрямими оцінками обсяги всіх видів тіньових економічних операцій складають від 3 до 8% внутрішнього валового продукту Сполучених Штатів, Англії, Німеччини, від 7 до 9% - Франції, від 9 до 10 - Канади. Особливо високий рівень розвитку тіньового ринку праці спостерігається в Італії, де він охоплює переважно сферу будівництва та послуг і сягає майже 30% ВВП.
Для країн Латинської Америки та Східної Європи, з їх незбалансованим соціально-економічним розвитком, характерний відносно високий рівень зайнятості в тіньовій економіці. Зокрема, згідно з оцінками Міжнародною Бюро праці США на початку 90-х рр, саме в цьому секторі було сконцентровано біля 30% міської робочої сили країн Латинської Америки.
7. 5 Фундамент існування тіньового сектора економіки на тенденції його розвитку в Україні
Базою формування і розвитку нелегального ринку праці е приватна власність (головним чином, нелегальна), яка дозволяє одержувати прибуток без відповідної реєстрації. З цього аж ніяк не виходить, що приватизація є напрямком поширення чорного ринку. В умовах нормального податкового режиму (йдеться як про податкові ставки, так і про контроль за сплатою податків) приватна власність є альтернативою чорному ринку, а справжнім поживним грунтом є нелегальна приватна власність у колективній або державній. Типовим прикладом є широко відомі "ліві" цехи в промисловості колишніх Закавказьких республік СРСР. До речі, в тодішній Україні саме в цій галузі, що традиційно концентрує до 40% працюючих, чорний ринок був дуже обмеженим.
Найбільш поширеною нерегламентована зайнятість була (та ц лишилась) у будівництві (сезонно), побутовому обслуговуванні, громадському харчуванні, торгівлі, охороні здоров'я. У цих галузях набагато нижча за середню по країні заробітна плата, що в сполученні з очевидною можливістю і доступністю додаткових прибутків прямо стимулює до цього населення.
Економічні зміни в країні торкнулися і цієї сфери. Зберігши своє значення в традиційних галузях економіки і регіонах, чорний ринок помітно поширив сферу свого впливу, охопивши деякі додаткові області. Значне зростання його масштабів відбулося насамперед за рахунок стихійних форм торгівлі та валютного обміну, особливо пов'язаних з комерційними поїздками за кордон. Ця сфера діяльності не стільки поглинає значні маси незайнятого населення, скільки є своєрідною додатковою зайнятістю численних груп, яка забезпечує належний життєвий рівень.
До речі, сам рівень нашого життя, зокрема споживання, його співставлення із середньою офіційною заробітною платою в країні беззаперечно доводить існування надзвичайно поширеного чорного ринку праці.
Питома вага оплати зареєстрованої трудової діяльності постійно скорочується: вже в 1994 р. її внесок до сімейного бюджету був нижчим за доходи від присадибних ділянок та інших джерел. Зрозуміло, що за таких умов населення вимушене шукати додаткову зайнятість: затрати робочого часу на роботу за наймом складають 60,1% загальних затрат робочого часу чоловіків і 47,1% - жінок.
За даними обстеження TACIS біля третини працюючих має додаткову роботу і відповідно додаткові доходи'.
Головними видами додаткової зайняюсті традиційно є праця на земельних ділянках (кінець серпня - час проведення обстеження - період особлиио інтенсивних сільгоспробіт), праця в інших (крім оснопного місця роботи) підприємствах і організаціях та зайнятість у тіньовій економіці. При цьому 29,3% тих, хто має додаткову роботу використовує обладнання основного місця роботи.
Праця на земельних ділянках, які мають нині 77% усіх сімен України, є традиційною сферою трудової діяльності в Україні, з її сприятливими природно-кліматичними умовами і родючими землями. Але із формуванням ринкової економіки поширення неповної зайнятості в поєднанні з лібералізацією державної земельної політики сформували пріоритетне значення праці на земельних ділянках. Витрати часу на їх обробку складають 35,1% сумарних чоловічих і 50,9% сумарних жіночих витрат робочого часу, тобто жінки більше працюють на земельних ділянках, ніж за наймом3.
Цілком зрозуміло, що в умовах, коли офіційна заробітна плата за своїм розміром не може забезпечити належний добробут, та ще й часто-густо її сплата затримується на кілька місяців, і тому навіть наявність додаткової офіційної зайнятості не дозволяє придбати все необхідне для життя, значні групи населення черпають доходи з не зовсім легальних джерел. Йдеться не тільки і не стільки про повністю кримінальні види діяльності, скільки про випадкове чи систематичне виконання трудових функцій, результати яких приховуються від оподаткування та реєстрації. Водночас бідність підштовхує людей до нелегального сектора.
1 Обстеження "Зайнятість і рівень життя в міських сім'ях України" проведено "TACIS Еmрloyement Sегvісе" і Міністерством праці України в серпні - вересні 1995 р. в ЗО містах і 11 селищах міського типу, включаючи Київ, Київську, Дніпропетровську та Рівненську області; опитано 2013 домогосподарств, які нараховують 5105 респондентів у віці 15 - 70 років.
2 Доходи та витрати домогосподарств України. Літо 95: (Інформація про вибіркове оціночне обстеженню). - К., 1996.
Існування зайнятості в тіньовому секторі економіки, яка включає приховування від оподаткування результатів дозволеної законодавством діяльності і власне кримінальну діяльність, об'єктивно зумовлене можливістю одержання більших доходів, ніж у легальному секторі. Високі ставки оподаткування в поєднанні зі слабким контролем за сплатою податків та поблажливим ставленням до цього суспільної думки, нарешті, майже повна відсутність безготівкового і грошового обігу за участю фізичних осіб створюють вагомі передумови до розвитку тіньового сектора економіки України. Хоча дійсні його розміри невідомі, певною оцінкою може служити зізнання Національного банку країни в тому, що біля 40% готівкового грошового обігу відбувається поза його контролем. Українські експерти та фахівці Світового банку оцінюють тіньовий сектор 50 - 60% ВВП країни (для порівняння: в жодній з індустріальних країн, крім Італії, де він дорівнює 30%, відповідний показник не перевищує 10% ВВП).
Безперечним доказом масового приховування доходів є двократне перевищення видатків над доходами обстежених домогосподарств. За даними це перевищення сягає 2,5 рази.
Ймовірно, більша частина "зниклих" з ринку праці протягом 1990 - 1995 рр. 2 - 2,5 мли. чол. реалізують свою трудову активність саме в тіньовій економіці. Але надзвичайно важливим є те, що переважна частина зайнятих у цьому секторі мають ще одне, легальне, зайняття або ж зареєстровані як безробітні. Тіньова економіка стає основним полем діяльності широких мас населення не внаслідок відсутності вакансій в легальному секторі, а внаслідок низького рівня офіційної оплати праці та невідповідності роботи, що пропонується, самооцінці.
Оцінюючи наслідки поширення зайнятості в тіньовій економіці України, необхідно відзначити таке.
1. Забезпечується можливість одержання доходів, необхідних для життєдіяльності широких верств населення.
2. Враховуючи тісні внутрішньосімейні зв’язки, притаманні Україні, і практично повну відсутність помітного маєтного розшарування в межах однієї родини, можна стверджувати, що нелегальна зайнятість забезпечує добробут не лише тих, хто безпосередньо нею зайнятий, а й перерозподіляє частину коштів на користь непрацездатних членів родини. Таким чином реалізується, хоча і поза сферою діяльності держави, соціальний захист тих, хто з різних причин не може самостійно забезпечити себе засобами існування.
3. Переважна орієнтація на тіньову економіку призводить до того, що ціле покоління втрачає нормальну систему соціальних орієнтирів, нормальну мотивацію до праці тощо. Це особливо яскраво відбивається саме на молоді, з її посиленими реакціями і психологічною неврівноваженістю.
4. Як правило, незареєстрована діяльність відзначається надто високою інтенсивністю, частими порушеннями норм охорони праці і взагалі відбувається в умовах, далеких від нормальних. Це особливо характерне для тих видів діяльності, які повністю або переважно приховуються від реєстрації. Така ситуація неминуче відбивається на стані здоров'я тих, хто ними зайнятий.
5. Існування нереєстрованих доходів неминуче поглиблює рівень маєтного розшарування.
- 7.2. Принципова основа нелегальної трудової діяльності
- Головними напрямками нелегальної трудової діяльності є такі:
- 7.3. Методи визначення наявності нелегального ринку та оцінки його масштабів
- 6.2 Гнучкі ринки праці та гнучкі форми зайнятості
- 6.3 Неповна зайнятість як специфічна форма гнучкої зайнятості
- 6.4. Вторинна зайнятість та тимчасові роботи
- 2. Предмет, завдання та методи курсу "Управління трудовими ресурсами"
- 3. Місце науки "Управління трудовими ресурсами" в системі наук
- Тема 2. Система управління трудовими ресурсами
- 1. Система управління трудовими ресурсами та її підсистемами
- 2. Основні закони і закономірності системи управління трудовими (людськими) ресурсами
- 3. Організаційна структура державних органів управління трудовими ресурсами в Україні
- 3. Правове і науково-методичне забезпечення системи
- Тема 3. Населення та трудові ресурси україни
- 1. Населення як суб'єкт соціально-економічних відносин, його якісна характеристика
- 2. Трудові ресурси й трудовий потенціал
- 3. Демографічна ситуація в Україні
- 4. Основні напрямки демографічної політики в Україні
- 2.4 Сучасні моделі ринку праці
- 2.5 Основні характеристики новітніх тенденцій розвитку світового ринку праці
- Пріоритети сучасної соціально-економічної стратегії демократичних держав
- 2 6 Мета політики ринку праці
- Вплив на розвиток ринку праці в умовах ліберальної економіки
- Вплив на ринок праці в умовах соцально орієнтованої економіки
- 9.6 Специфіка структури зайнятості населення України і її формування під впливом пріоритетів розвитку
- 9.7. Забезпечення повної зайнятості як один з пріоритетів сучасної соціально-економічної стратегії розвинених країн
- Структура політики ринку праці
- 9.8 Активна політика зайнятості
- 9.9 Пасивна політики зайнятості
- 3.3. Диференціація зайнятості за реєстрацією
- 3.4 Статистичні показники зайнятості
- 3.6. Зайнятість в Україні
- 3.6. Нерегламентована зайнятість
- Тема 6 Ринок праці в сучасній економічній системі
- 6.2. Структура ринкової системи
- 6.3 Ринок праці як самостійна відкрита соціально-економічна підсистема
- 6.4 Закономірності попиту-пропозиції на ринку праці.
- 6.5. Крива пропозиції праці
- 6.6. Ринок праці в адмінісгративно-командній економіці
- Тема 7 Зайнятість населення
- 7.1. Зайнятість населення як форма зайнятості ресурсів
- 7.1. Зайнятість населення як форма зайнятості ресурсів
- Тема 2 Робоча сила, її показники та методи визначення
- 2.2. Система статистичних показників пропозиції робочої сили та попиту на робочі місця
- 2.3.Джерела інформації
- 2.1. Поняття пропозиції робочої сили та попиту на робочі місця
- 2.3.Джерела інформації
- 2.4.Методичні принципи визначення масштабів пропозиції робочої сили та попиту на робочі місця
- 3.2 Показники трудової активності
- 3.3. Стандартизація вікових коефіцієнтів як метод побудови узагальнюючого показника, трудової активності
- 3.4.Чинники трудової активності
- 3.5. Трудова активність населення України з огляду на ситуацію в економічно розвинених європейських країнах
- Тема 9 Міграція робочої сили та її вплив на ринок праці
- 9.9 Загальна характеристика зовнішньоміграшйного руху в Україні
- II. Показники рівнів міграції:
- 9.3 Легальна і нелегальна міграція
- 9.4 Міграційні зрушення в контексті розвитку ринку праці
- 9.5 Вплив імміграції на трудоресурсну ситуацію в регіонах
- 9.6 Вплив еміграції на трудоресурсну ситуацію в регіонах
- 9.7 Відплив кваліфікованої робочої сили.
- 9.8 Принципи державної міграційної політики
- 6.1.2 Механізм функціонування сучасного ринку праці
- 6.1.3 Переваги та недоліки ринку праці
- 6.1.4 Функції ринку праці Під функціями розуміють рід та вид діяльності. Сучасний ринок праці виконує такі з них:
- 6.1.5 Типи ринків праці
- 6.1.6 Теоретичні підходи до аналізу гиііку праці
- 6.2 Попит та пропозиція робочої сили на ринку праці
- 6.2.1 Регулювання попиту на робочу силу
- 6.2.2 Сукупна пропозиція на ринку 11рлці
- 6.3 Циклічність розвитку ринку праці
- Р н с . 1 . Графік циклічного розвитку ринку праці
- Тема 9 Міграція робочої сили та її вплив на ринок праці
- 9.9 Загальна характеристика зовнішньоміграшйного руху в Україні
- II. Показники рівнів міграції:
- 9.3 Легальна і нелегальна міграція
- 9.4 Міграційні зрушення в контексті розвитку ринку праці
- 9.5 Вплив імміграції на трудоресурсну ситуацію в регіонах
- 9.6 Вплив еміграції на трудоресурсну ситуацію в регіонах
- 9.7 Відплив кваліфікованої робочої сили.
- 9.8 Принципи державної міграційної політики
- 1 Мета, задачі та зміст курсу
- 2 Трудові ресурси
- 6 Джерела інформації
- 7 Методичні принципи визначення масштабів пропозиції робочої сили та попиту на робочі місця
- 9 Працездатність, трудова активність і зайнятість
- 10 Показники трудової активності
- 11 Чинники трудової активності
- 19. Трудові ресурси,визначення та склад
- 22 Система управління трудовими ресурсами
- 23 Баланс трудових ресурсів
- 27 Елементи ринку праці
- 28 Механізм функціонування сучасного ринку праці
- 29 Переваги та недоліки ринку праці
- 30 Функції ринку праці Під функціями розуміють рід та вид діяльності. Сучасний ринок праці виконує такі з них:
- 31 Типи ринків праці
- 32 Теоретичні підходи до аналізу гиііку праці
- 33 Попит та пропозиція робочої сили на ринку праці
- 34 Регулювання попиту на робочу силу
- 35 Сукупна пропозиція на ринку праці
- 38 Циклічність розвитку ринку праці
- 39 Сучасні моделі ринку праці
- 40 Основні характеристики новітніх тенденцій розвитку світового ринку праці
- 42 Пріоритети сучасної соціально-економічної стратегії демократичних держав
- 43 Мета політики ринку праці
- 44 Вплив на розвиток ринку праці в умовах ліберальної економіки
- 45 Вплив на розвиток ринку праці в умовах адміністративно-командної економіки
- 46 Вплив на ринок праці в умовах соцально орієнтованої економіки
- 49 Види і форми зайнятості
- 50 Статистичні показники зайнятості
- 59 Циклічне безробіття
- 52 Нерегламентована зайнятість
- 67 Міграція населення
- 69 Легальна і нелегальна міграція
- 70 Міграційні зрушення в контексті розвитку ринку праці
- 71 Вплив імміграції на трудоресурсну ситуацію в регіонах
- 72 Вплив еміграції на трудоресурсну ситуацію в регіонах
- 73 Відплив кваліфікованої робочої сили.
- 74 Принципи державної міграційної політики