3.6. Зайнятість в Україні

За умов централізованої планової економіки СРСР, на­селення мало гарантоване робоче місце з регулярно сплачува­ним заробітком, всеохоплюючу й універсальну систему соціаль­ного захисту тих, хто не в змозі заробляти самостійно, широ­кий спектр послуг і товарів, які надавалися за більш-менш прий­нятними цінами за місцем роботи. З початком переходу до ринкової економіки більшість субсидій істотно скоротилися, багато людей уперше в житті зіткнулося з безробіттям, а вся минула впевненість у майбутньому зникла.

Хоча офіційно зареєстрована зайнятість не зменшилась такою мірою як обсяги виробництва, однак багатьох працюю­чих відправлено в так звані адміністративні відпустки, як пра­вило, неоплачувані. Багато інших одержують свою заробітну плату вкрай нерегулярно.

За таких умов населення України вимушене звертатися до різноманітних засобів підтримки власного добробуту і до­бробуту своїх сімей. Багато сімей вирощують продукти харчу­вання на клаптиках землі, інші вдаються до вторинної зайня­тості. Більшість прагне ухилятися від сплати податків, зокрема за рахунок поширення бартеру і передачі грошей "з рук в ру­ки". Неформальна економіка підтримує багатьох з тих, хто втратив свої звичайні засоби до існування. Проте, оскільки офіційна статистика не дає уяви про масштаби та структуру не­формального сектора, надзвичайно важко оцінити його значен­ня, зокрема вплив на трансформацію зайнятості, оплати праці та рівня життя.

Досі в Україні зберігається високий рівень трудової ак­тивності, хоча чисельність зайнятих невпинно скорочується. Наведені в табл. 8 дані віддзеркалюють офіційні оцінки сукуп­ної робочої сили, загальної чисельності зайнятих та їх питому вагу в складі трудових ресурсів. Ці розрахунки, не повністю відповідають міжнародній методиці. Трудові ресурси визнача­ються як сума чисельності населення працездатного віку (чо­ловіки 16-59 років та жінки 16-54 років) за винятком інвалідів першої та другої групи та чисельності працюючих осіб молод ше та старше працездатного віку, тобто не враховується бажання працювати (чи не працювати). Чисельність зайнятих включає всіх зареєстрованих осіб найманої праці, підприємців та самозайнятих, але до цієї сукупності не входять зайняті в неформальній економіці. Дані таблиці свідчать, що хоча загальна чисельність трудових ресурсів майже не змінилася (лишаючись стабільною приблизно на рівні тридцяти мільйонів), чисельність зайнятих скоротилася майже на 2,5 млн. чол. Відповідно питома вага зайнятих трудових ресурсів знизилася з 85,6% у 1990 р. до 78,7% у 1995 р.

Таблиця 8 - Загальна чисельність трудових ресурсів та зайнятість в Україні

у 1990 - 1994 рр.

Згідно з офіційними даними найбільша чисельність працюючих сконцентрована в промисловості, незважаючи на стрімке скорочення її питомої ваги в загальній сукупності зайнятих з 31 до 24% протягом 1991-1995 рр. (див.табл.9). Другим центром концентрації робочої сили в Україні є сільське господарство; характерно при цьому, що протягом останнього року зайнятість у цій галузі значно збільшилась. Це віддзеркалює нову роль особистого підсобного господарства. Взагалі тенденцію зростання сільськогосподарської зайнятості слід визнати нетиповою для сучасних світових процесів. Проте в умовах стрімкої економічної кризи, насамперед кризи заробітної плати в неаграрному секторі вона видається цілком обгрунтованою.

Закономірним є зростання зайнятості в сфері обслуговування, оскільки частка цього сектору традиційно є надто низькою в Україні. Слід підкреслити ще одну важливу рису сучасної структури зайнятості: високу питому вагу зайнятих в так званих "соціальних галузях" - освіт”, охороні здоров’я та культурі, високу навіть за західноєвропейськими стандартами.

Таблиця 9 - Галузева структура зайнятості населення України у 1991 р. та 1995 р в % загальної чисельності зайнятих

У промисловості найважливішим сектором було машинобудування та металообробка (тут було сконцентровано близько 40% зайнятих), далі - видобувна, легка та харчова промисловість (приблизно по 10% кожна). Протягом останніх років зростала питома вага зайнятих в так званих "базових галузях - вугільній, газовій, металургійній, нафтопереробній та електроенергетиці, тоді як питома вага працюючих в легкій промисловості і машинобудуванні помітно скоротилася.